Самоврядні органи єврейських громад: ґміни і кагали

В Галичині, як, зрештою, і в усій Европі, євреї з незапам’ятних часів оселялись закритими спільнотами, як правило, у містах. У польських та галицьких землях ці спільноти традиційно називались «ґмінами», а органи, які ними управляли – «кагалами». Кагали відігравали ключову роль у вирішенні соціальних, гуманітарних, правових, а згодом і політичних питань громади. Приналежність до громади була обов’язковою, вона окреслювалась сплатою мінімального податку – своєрідних «членських внесків». Це стосувалось всіх без винятку членів громади.

Аналізуючи архівні та літературні джерела, важко визначити типову структуру кагалу та його функції. Очевидно, у різних містах вони були різними, але серед базових вимальовуються наступні: утримання обрядових та навчальних закладів з вивчення Талмуду; доброчинна діяльність; виконання традиційних погребальних ритуалів та утримання кладовища; опіка над хворими і немічними членами спільноти. Раз на три роки всією громадою обиралась рада кагалу у кількості 20-30 осіб (очевидно, в залежності від чисельності тієї чи иншої громади). Із свого середовища рада кагалу обирала президента (бурґомістра, парнаса) і його заступника терміном на рік. У деяких містах Галичини, якщо вірити літературним та історичним джерелам, рада ґміни переобирала президента щомісяця. Президент єврейської ґміни підпорядковувався старості міста і міському уряду. Инші члени ради поділялись на три секції: правничу, господарську і фінансову. Члени правничої секції слідкували за дотриманням обрядів і традицій членами громади і розглядали скарги. Господарська секція несла відповідальність за упорядкування і чистоту вулиць, а також погоджувала будівництво житлових та инших споруд. Фінансова секція займалась питаннями збору податків у межах громади та розподілу коштів на громадські потреби (щось на зразок бюджетного комітету парламенту).

Слід зауважити, що «виборча система» у єврейських громадах була влаштована таким чином, що найбагатші євреї мали непропорційно великий вплив на склад ради, тоді як найбідніші з них не мали на цей процес впливу взагалі. У деяких випадках влада кагалу поширювалась не лише на єврейську спільноту одного міста, а й на більш дрібні юдейські осередки у менших містечках, чи навіть селах в околиці. Скажімо, під юрисдикцією Перемишльського кагалу перебувало 26 инших населених пунктів.

Центрами духовного та суспільно-політичного життя єврейських громад були синаґоґи. При синаґоґах, зазвичай, діяли школи для хлопчиків з вивчення Талмуду і так звані «суди даянів», що розглядали справи некримінального характеру. Головою «суду даянів» був місцевий рабин, тому його иноді ще називали «рабинічним судом». Рабин був не лише духовним наставником громади, але й наділявся адміністративними повноваженнями – укладав шлюби і розлучення, слідкував за дотриманням «шабату», инших юдейських традицій («кошерного» забою тварин і приготування їжі тощо). За поданням «рабинічного суду» або безпосередньо самого рабина, рада кагалу накладала грошові штрафи на осіб, які порушували ті чи инші юдейські канони чи традиції. Більш важкі злочини, вчинені євреями або до яких ті були причетні, підлягали розгляду у міських судах. Судячи з історичних джерел, роботи їм не бракувало.

Тут слід зробити невеличкий відступ і надати певні пояснення. Хоча єврейська та християнська спільноти у межах одного міста жили доволі ізольовано, побутові контакти між їх представниками були річчю звичною. Натомість товариські стосунки, не говорячи про щось більше, отримували не лише гостро-негативну суспільну оцінку, але трактувались як злочинні діяння. За «моральною чистотою» своїх рядів пильно стежили як християни, так і євреї. Але життя є життя, і не завжди людські стосунки підпорядковуються суворим параграфам законів чи указів. В історичних судових хроніках галицьких міст і містечок часто можна натрапити на описи таких «злочинів» і винесені по них вироки. Иноді це викликає сміх крізь сльози. Ось лише два образки із життя міста Жовкви XVII-XVIII ст. У 1732 р. лікар-єврей наполегливо домагався міщанки Гелени Мариндачки, яка приносила йому на продаж курчат. За «ласку і покірність» він обіцяв їй дати полотна на кошулю і хустку. Судячи з усього, домовленість була досягнута, але про неї якимсь чином довідалась міська влада. Відбувся суд, який постановив наступне: невдаху-спокусника «вигнати з Жовкви на 12 миль із конфіскацією всього майна у фонд шпиталю і на репарацію ратуші»; легковажній Гелені за рахунок конфіскату виплатити 50 злотих (очевидно, за «моральні збитки»), одночасно всипати 150 різок, що й було виконано публічно в торговий день. Дещо раніше, якийсь єврей нажив дитину із своєю кухаркою-християнкою. За цей злочин обом було присуджено по 100 різок і вигнання з міста. Щоб уникнути подібних інцидентів, надалі євреям заборонялось наймати няньок, кухарок та покоївок християнського віросповідання віком до 50 років.

Роль кагалів у житті єврейської спільноти важко трактувати однозначно. З одного боку, вони давали змогу євреям самоорганізуватись на чужих, иноді ворожих територіях, відстоювати свої права, інтереси, зберігати традиції, вірування, самобутню культуру; з иншого – політика надмірної замкнутости і ортодоксальности, що провадилась чільниками кагалів, стояла на заваді інтеграції єврейських спільнот у суспільства, в середовищі яких вони перебували. Ця ситуація у першій половині ХХ ст. повернулась проти них.

Дата добавления: 2015-10-24