Економічні реформи в постсоціалістичних країнах

Широке розгортання економічних реформ у колишніх соціалістичних країнах почалося у 90-х роках, після розпаду політичної й економічної системи соціалізму. Стратегічною метою реформувань ставилося досягнення рівня економічного розвитку провідних країн світу; механізмом досягнення мети визначено перехід до ринкових економічних відносин. Тобто ринок виступає не самоціллю, а засобом.

Реформи в Польщі, які здійснювалися за планом міністра фінансів Л. Бальцеровича, включали, зокрема, такі заходи: різке зниження інфляції завдяки припиненню фінансування державного бюджету Центральним банком країни; впровадження конвертованості національної грошової одиниці; лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі; отримання кредитів МВФ на стабілізацію економіки; швидку структурну перебудову економіки шляхом проведення прискореної приватизації; прийняття нового економічного законодавства. Рішучі дії польського уряду щодо реформування економіки розпочалися з 1990 р., коли було «відпущено» ціни на 90% видів товарів та послуг, тобто була здійснена цінова лібералізація. Підприємствам була надана самостійність у фінансових питаннях, у закупівлі сировини й реалізації продукції. Проте ці дії призвели до інфляції й зростання цін; уже в 1990 р. інфляція зросла на 69%, скоротилося промислове виробництво, зростало безробіття. З 1991 р. уряд запровадив більш жорстку фінансову політику, інфляція суттєво скоротилася. Було підвищено ставку відсотка за кредит до 50%, а потім навіть до 80%. Проте така висока ставка не стимулювала економічну ініціативу підприємств, тому наприкінці 1991 р. вона була суттєво знижена. Розпочалася приватизація підприємств. У країну став надходити іноземний капітал. Позитивні показники приросту ВВП й промислової продукції почалися з 1992 р., а в 1996 р. Польща досягла дореформеного рівня виробництва.

Реформи в Чехословаччині (в 1993 р. розділилася на Чехію та Словаччину) розпочалися в 1990 р. з масової приватизації державних підприємств. З початку 1991 р. було здійснено лібералізацію цін. Як і в Польщі, тут перший етап реформ супроводжувався інфляцією й падінням виробництва. Проте інфляція не набула такого характеру, як у Польщі, ціни зросли лише на 59% за 1991 р. Надалі вдалося приборкати інфляцію, вона вже не перевищувала 10%.

В Угорщині реформи були більш поступовими, оскільки вони розпочалися раніше. Тому вони й відбулися тут з найменшими втратами. Самостійність державних підприємств була забезпечена певною мірою ще у 80-х роках; у 90-х роках розпочалася їх приватизація. Уже на початку цього десятиліття до Угорщини швидко пішов іноземний капітал; наприкінці 1993 р. прямі іноземні інвестиції в Угорщину складали за обсягом половину усіх інвестицій західних країн у Центральну та Східну Європу.

У 1989 р. в Румунії з падінням режиму Чаушеску почалася економічна реструктуризація народного господарства. Загалом до середини 1990-х з'явилися юридичні передумови для введення ринкової економіки. Реформи в країні супроводжуються сплесками кризових явищ, безробіттям. Район Плоєшть - головна індустріальна зона, де розміщуються нафтова, хімічна, будівельна промисловість і важке машинобудування.

В Албанії наприкінці 1980-х р. на частку промислової продукції припадало біля половини валової вартості товарів і послуг. Найважливіші галузі промисловості були пов'язані з видобутком і збагаченням хромових і мідних руд, перегонкою нафти, виробництвом електроенергії, машин тощо. У кінці 1980-х років частка продукції харчової і текстильної промисловості складала біля третини всієї промислової продукції країни. У 1990-х роках обробна промисловість переживала глибоку кризу. До 1992 р. її продукція скоротилася більш ніж на 50%, а в 1996 р. становила всього 12% ВВП. На початку ХХІ ст. албанська економіка, основою якої залишається сільське господарство, продовжує пошуки ефективних шляхів зростання. При цьому Албанія залежить значною мірою від допомоги донорських країн (головні донори – США, Італія і Німеччина).

Позитивними наслідками реформ у країнах Центральної Європи стали: зникнення дефіциту товарів на ринках; поступове підвищення доходів населення; реструктуризація економіки в напрямку суттєвого підвищення частки приватного сектора; збільшення обсягів зовнішньої торгівлі; зростання продуктивності праці; поступове зростання обсягів ВВП. Проте не всі проблеми було вирішено успішно, оскільки в цих країнах залишається досить високим рівень безробіття.

Дата добавления: 2015-10-24