Розділ про Сперму Єдинорога.

Це розповідь про чудеса. Про однакові обличчя, але такі різні душі. Світи дзеркал, солодкого моря і пластмасових сердець.

Так, моря де живуть Єдинороги, справді пахнуть ваніллю, а на смак як капучино, таке з пінкою і усіма тонкощами кондитерів.

Стеля та небо там покриті килимами з дзеркал,вродливі-занадто закохані у себе.

Ну серця їм ніхто і ніколи не розбивав, та пластмаса беззахисна перед вогнем.

Вони-те,щось не зрозуміле нашій уяві, таке чуже, небесне, незаймане... Руки в них не завжди холодні, тому інколи їх плутають з людьми. Харчуються Єдинороги не тільки рослинами. В їхній раціон також входять дитячий сміх та безневинність, необдумані рішення їхніх сусідів,спогади про коханих та близьких людей. Важко зрозуміти, як такі небесні створіння можуть бути такими ненаситними. Там усі такі, хоча навіть серед прекрасного едему може крапотіти легенький чорний сніг. Він зворушує своїм смутним і безнадійним поглядом. В понеділки над цим можна спостерігати годинами,а в вівторок в них вихідний, тому насолода тривати вічно не може. Хоча люди навчилися повторювати те,що їм так подобається,це вміння має термінологію,,повертати,,. Та для того,щоб щось повернути,потрібно втратити. Єдинороги в своєму,,на пів вічному,,житті втрачають лишень цноту. Їм не підвладні втрати. Вони живуть занадто простими почуттями,занадто пустими і дорослими мріями. Хоча ми бачимо їхній світ таким кольоровим і зовсім не марним. В них немає секретів перед стінами,розповідаючи єдино-рогі не шкрябають себе за потилицею,не роблять тупих,нічим не наповнених поглядів,не кидаються вслід червоним автомобілям,ніколи зранку не снідають мюслямі і ходять у парк,щоб поїсти,а не покататись на каруселях. Можливо, насправді - ми потвори,насичені красою,можливо власне вони ті-люди,а ми якісь чужинці з дивними руками і ногами,тобто копитами,та ще й з таким незрозумілим рогом на голові. То певне для нас було б приймачем та зв’язком із людьми. Наш світ майже б не відрізнявся від їхнього,адже люди вміють розбивати мрії та нищити світи. Коні, що раніше ніколи не пробували бути поні, на пів - люди,що ніколи не пробували боятись павуків, першого сексу, темряви, балконів, ожиріння, Бога, самотності, літаючих каструль,психлікарень та цукрового діабету. Критичні дні таких собі еротоманів складалися завжди з Дня Святого Вільяма Шекспіра. Розбиті поцілунки, порвані листи, кава на подушці і у копиті шматок болі. Їхньому серцю не вистачає цукру, а їхнім сльозам - солоності. Блювотиння - то теж майже сльози. Святковий стіл, стадо, думки пришиті ґудзиками до Різдва. Це не зовсім монастирі. Під їхніми ногами будувалися фортеці, народжувалися мертві діти і живі манекени покидали зачаровані міста. Там помирали від бруду під нігтями і Інтернету. Роботи існують. І я в них віритиму. Кожного ранку спирт і ґвалт. Кожної ночі суха шкіра і подряпані мізги. Інваліди. Інваліди. Інваліди. Як часто ти почуваєш себе інвалідом? Не хочеш залишатись один? Та пішла твоя впевненість до біса. Ти один з тих, хто так важко встає на свої чотири здорові лапи, хто їх невдовзі ламає, бо не цінує і потім половину свого життя проводить у інвалідному візку! Лікування зламаних ребер, ампутація ніг, сліпота, імпотенція. Хронічні навідини до лікарів, поїздки в коми і безкінечні операції. Ніяких гамбургерів і курв,повноцінне харчування та жодних стресів,спілкування тільки з психами і такими як ти-інвалідами! А все це почалося з снів і журналів з оголеними жінками. ЕХІТ * Хочеться ніколи не повертатись туди,де в кожній стіні кричать про целюліт і скальпелі. Марк завжди мріяв стати хірургом - багато писав прозою і часто малював портрети. В його думки часто заходили єдинороги. Він навіть очистив свою пам’ять для того, щоб ті повністю проникли в його підсвідомість. Хлопчик ще тоді знав, що він назавжди забуде запах маминих дешевих парфумів, батькових портиків, що зривало на балконі в поривах південних вітрів, її дивні сукні в смужки, решітки в домі навпроти, через які ледве було видно дівочі золотисті коси,його першу бритву і пролиту на ній чоловічу кров... Він готовий був покинути себе самого для себе чужого. Марк вирішив зробити пластичну операцію. Після цього він став успішним хірургом і врятував понад 0,988 життів. За кожне життя він мусив віддавати по спогаду. Першим він віддав спогад про маму. То був спогад дитинства-солодких пряників та маминих рук. Наступні про сестер,котрі так і недотримали слова прожити до наступного дня народження,потім про друга,котрий завжди кохав його до нестями та поводив себе як дівчинка,про трамваї,котрих так любили усі діти двору, Марк віддавав все до останнього,хоча з болем терпів розлуку з людьми, котрі б і так його колись зрадили. Зрада-огидна й слизька та приємніша ніж втрата, котра обливає тебе бензином та дивиться як ти живцем згораєш. Він боявся тоді усього-навіть переслідував себе. Його,,Маркове дитяче,,Я” ” стало вже на пів мертвим. Навіть тінь покинула радість, втримайте цю божевільну! Вона зірвалася, ти втратив її,ця дівчина ніколи не побачить Тебе - ти помер для неї. Хоча він зовсім не привид, та вона ніколи його більше не впізнавала в своїх спогадах. Облудна реальність привела його до трофею, котра і погубить його. Вона, та нікому не чутна і нереальна - Сперма Єдинорогів. Заради неї діти втрачали не тільки батьків, але й цілі світи. Світи сміху і новокаїнового болю. І люди вперше схилили голови перед кіньми...

Дата добавления: 2015-09-01