Секунд падіння

Хтось сказав, шо за вічність можна встигнути все. Вам і її буде мало.

Моє життя це суцільна брехня, всипана обіцянками. Хтось сказав, що я ніколи не помру, бо зможу відкупитися від смерті. Вона ваш зрадник і мій друг, що допомагає мені в відключенні вашого особистого часу на справи та життя. Навіть це може здаватися брехнею, в котру я б радив вірити. Не все зявляється з нізвідки. Дивлячись на тих, хто помирає на моїх очах, я розчаровуюсь в людях, котрі так і ненавчились мене цінувати. Все цікаве закінчується зі швидкістю 340 км/год. Хтось сказав, що я проститутка, огидний покидьок, різновид чуми, котра забирає з собою людські життя. Я ціную думки інших, та ніколи до них не прислухаюсь. Вони все, що залишилось після мене. Це я малюю зморшки на гарних личках, це я роблю

інвалідами ваших батьків. Люди не вірять більше в годинники, вони схиляють голови, в той час, коли їхні діти помирають з голоду. Вони спокутують гріхи, в той час, коли доходять до оргазму, вони молять прощення займаючись сексом. І до останнього впевнюють себе, що встигнуть виправити усі свої помилки. Маленькі земні створіння, я куди краще вас знаю, що це безнадійна віра в ніщо. Мої роки, місяці, дні, години, секунди тягнуть вас в царство старіння і смерті. Хтось сказав, що я прекрасний. Цей хтось помиляється. Чудовисько котре псує ваші плани, котре руйнує світ з середини, годує пустими обіцянками.

Задовго до вас виродків,з’явився я. Обмежена потвора, котра прийшла в ваше життя втіляти війну. Заледве вставши на ноги, я вам їх обріжу. Ваш кожен крок, ваш день смерті і народження контролюю я. Хтось прозвав мене Часом.

Минаючи людей,ти проходиш повз них, не переймаючись їхніми годинами неприємностей, хвилинами радості і секундами смерті, адже твої проблеми тривають роки.

Ми притомні, коли отримуємо. І не притомніємо, коли втрачаємо.

Ми губимо. Але часу знайти не знаходимо. В нас є 365 днів щороку, 24 години щодня,60 хвилин щогодини.

І минасмілились просити ще трохи вічності.

Забути минуле стає все важче,тікати від майбутнього немає куди. Залишилось так мало і не доженемо. Ти насмілився проковтнути таблетку щастя,запиваючи її отрутою. Ця отрута-час,якого тобі ніколи не вистачає на порятунок власного життя.

В календарі ми хрестиком помічаємо роки старіння, а в дзеркалі за що раз шукаємо себе вчорашнього. Час

розділяє людей своїм лімітом. Губить мрії і закопує нас в землю в вже заброньовані місця на кладовищі. Так ми готуємось забути про години, котрі скорочують нашу плановість дій. Плани руйнують спонтанність. Тобто життя. Ми сидимо на останніх рядах поряд з теперішнім, а впевнюємо себе,що перші місця в майбутньому наші. Майбутнього немає вже давно. Завтра ніколи не настане. Є сьогодні. 24 години, щоб прожити, пробачити, забути, врятувати, зробити,зіпсувати,знайти і загубити.

Метелик живе лишень день. Огидою народжується і помирає красою з крилами..

Ми ж навпаки, з’являємось на світ янголами, щоб померти і залишитись потворами назавжди. А скільки триває,,завжди,,? І чи взагалі воно існує? Вічність проблема нашого часу. Час проблема нашої вічності. А ми їхня жертва,котра топиться в океані років,морях годин і хвилинах річок. Гинуть всі,навіть ті,що вміють плавати. Наша слабкість в силі пережити нас самих. Ми йдемо проти часової стрілки.Все котиться в минуле. Все повертається і повторюється кілька раз. Кожна історія написана задом на перед. Кожен з нас обертається назад, бо вперед йти страшно. Там криється шлях,котрий завжди веде до однакової цілі - смерті. Добре,якщо є план збудувати інші дороги і потрапити в світле майбутнє. Бо інакше ти приречений. Що ми зробили і що готові зробити? Що заробили і що витратили? Кого здивували і кого народили? Що маємо і чого ніколи не мали? Тобі потрібен час подумати, але нажаль в тебе його не так вже й багато. Запитай себе чи зможеш ти вдосконалитись сам, без допомоги інших і знайдеш відповідь на те,чого варте твоє життя. Воно тут,щоб врятувати тебе.

Ця історія торкнеться одного персонажу, котрий ніколи не цінував,те чого не мав. Мабуть його б назвали Героєм.Сьогодні святкували його народження, а завтра ніхто й не згадає, що він вже рік як не в утробі матері. Це людина, що проживе 30 життів, 30 діб, 720 годин.Навідміну від нашого року,котрий триває чотири пори і 365 днів,його рік це 24 години,1440 хвилин. Доба, щоб постаріти. Сьогодні він народився. Завтра помре і народиться знову,але вже старшим. Коли йому виповниться 18 діб, він стане повнолітнім. Герой зрозуміє,що в свої 18, нічого доброго він не зробив. Нікого не врятував і сам не був врятований кимось.Час не лікував рани. Час робив нові зморшки. Він хотів би померти героєм, котрий встиг зробити для людей ліміт часу. Щоб ми з вами зрозуміли,як це жити одним днем.Він знав, що невдовзі настане час прощатися з мамою Поліною, батьком Робертом, сестрою Кароліною, а потім друзями і з коханою Еммою. На щастя,або на чиєсь горе мій герой заслабкий для прощання з близькими людьми.

Йому вже 30 діб. І все змінилось за ці дні. Але тільки для нього. Батьки й надалі сваряться і бють посуд, сестра вагітна, хоча її живіт вже встиг змінити свою форму, друзі-шпана, які нею і залишуться, Емма цілує його,як і цілувала. Ніяких змін. Нічого. Пустота. Одні й ті самі персонажі кормлять себе однаковими ілюзіями. Буднями, котрих буде аж до кінця світу. Буде? Ніхто незнає чи вони настануть завтра. Невже можна сумувати за одноманістю? Ми маємо все, а в нього окрім часу нічого не залишилось. Ми маємо роки, а він кілька днів. Він помічає зміни, а нас вони не хвилюють. Ми просимо ще трохи вічності, обіцяючи змінити все на краще. Натомість герой міняє вічність на ліміт часу, котрого в нас немає.

Останній подих в останній день.

Сьогодні мабуть закінчиться історія Героя. Сьогодні час забрав в мене можливість продовжити життя. Сьогодні останній день, щоб дописати решту хвилин, котрих залишилось так мало. Це не продовження. Це кінець.

Так, він помер і народився знову. Так, він має тільки добу, щоб назавжди попрощатись з рідними і пробачити себе за помилки. Герой розчарований. Йому боляче дивитись на годинник і знати, що невдовзі все зникне. І він плаче. Сльози стікають зі швидкістю 5 сантиметрів в 9 секунд. Скільки часу він витратить на солені каплі, котрі нічого не вартують? Котрі нікого не врятують. Роспач так багато в нас займає. Забираючи все до останнього. Цілі світи хороших спогадів провалюються в минуле і перед очима лишень один ти. Обділений і убогий на майбутнє. Він відчув страх. Страх падіння. Його тіло кинуло в

жар. А потім різко в холод. В його грудях почала відлік бомба. То було серце, котре явно відчуло на собі нестачу часу. 128 ударів на хвилину. Коли в тебе в голові час. Відрубай собі голову. Герой читає думки. Але їх забагато. Він згадує, що з ним трапилось за 30 днів. За одну осінь і мільйони опалого листя. Що встиг побачити. Тисячі авто і незнайомих людей, сотні вулиць. Що зміг відчути. Ранок, схід сонця, перший поцілунок.

Перший день. Один рік.

Перші враження про світ. Велика планета для крихітної людини. Невже він її витримає? Подумали батьки.

Другий день. Два роки маленькому Герою.

Все таке цікаве. Але чомусь швидко закінчується. Я впізнаю людей, котрих бачив вчора. Вони кольорові. Їх звали мама і тато.

Третій день.

Розум зявляється навіть в трьохрічному віці? Спитав я себе.

Четвертий день. Чотири роки.

Іграшки – це весело. Маленька доросла людинка грається в цифри, не розуміючи,що вони його погублять. Як добре, що я цього не розумів. Гра звела б мене зрозуму.

Пятий день. Пять років.

Дитинство солодке і пахне неслухняністю. Перші божевільні витівки. Перший велосипед. Перші побиті лікті. Перша серйозна травма. На щастя, фізична.

Шостий день. Шість років.

Я перестаю грати в цифри. Тепер я розумію їхнє значення.

Сьомий день. Сім років.

А чому цілий час осінь? Спитав я себе, знаючи що рік має чотири пори року.

Восьмий день. Вісім років.

Вісім нещасних випадків мого життя. Мій день народження. Моя смерть. Мій день народження. Моя смерть. Мій день народження. Моя смерть. Мій день народження. Моя смерть.

Девятий день.

Я прокинувся девятилітнім. Нічого не змінилось за рік.

Десятий день. Десять років.

Мені сподобалась Емма. Мій перший і єдиний друг. Наразі назавжди.

Одинадцятий день. Одинадцять років.

Перша втрата. Я не встиг врятувати собаку. Мені не вистачило часу добігти.

Дванадцятий день. Дванадцятилітній Герой.

А коли я стану чоловіком? Бо мені страшенно подобається Емма. Дивне відчуття заполоняє героя.

Тринадцятий день. Тринадцять років.

Зміни перехопили моє тіло. Вони мають владу наді мною. Мій голос огидно хрипотить і шкіра покрилась прищами. Смачно відчувся алкоголь і смак цигарок.

Чотирнадцятий день. Чотирнадцять років.

Хочу стати водієм. Або зіркою. Не обов’язково на небі.

Пятнадцятий день.

Пятнадцятилітній Герой не помічає ніяких змін в зовнішньому світі оточуючих людей. Невже він здогадується…?

Шістнадцятий день. Довгоочікувані шістнадцять.

Я чоловік? Я чоловік. Вона мене хоче.

Сімнадцятий день. Ох, мої сімнадцять.

Я спитав Емму чи вона не проти…але чомусь отримав від неї ляпас. Як бачите вона мене замало часу знає. Але ж пройшли роки…

Вісімнадцятий день. Повноліття.

А що я зробив за свої вісімнадцять років, окрім того, що народжувався і помирав?

Девятнадцятий день. Девятнадцять років.

Еммі тридцять? А я цього не помічав раніше.

Вона зовсім не змінилась. І не міняється. Вона такою була завжди?

Двадцятий день. Двадцять років.

Я заплутався.

Двадцять перший день. Двадцять один рік.

Ми кохались. Це було приємно. Відчуття схвильованості. Мастурбація тепер в минулому.

Двадцять другий день. Двадцять два роки.

А чому люди не святкують свої дні народження? Вони не старіють?

Двадцять третій день. Двадцять три роки.

Невже мені залишилось жити 7 днів?

Двадцять четвертий день. Двадцять чотири роки.

Час швидко летить. Але тільки для Героїв. Таких як ти, Герой.

Двадцять п’ятий день. Двадцять п’ять років одноманітності.

Немає ніякого літа, нікої весни, ані зими. Лишень листя. Лишень осінь. Лишень листопад.

Двадцять шостий день. Двадцять шість років.

Мій світ проникає в якусь дивну дірку. Нащастя то прірва.

Двадцять сьомий день. Перший з останніх трьох років мого життя.

Емма,ти помiчаєш це? Правда? Я за години старію. Твій рік – 365 днів, мій 24 години.

Двадцять восьмий день. Скоро.

Я досі тут. І нічого не змінилось. Я нічого не змінив.

Двадцять девятий день. Завтра.

Що я міг зробити? Чи що можу? Я не маю часу, пробачте. Запізно.

Тридцятий день.

Я встигну?

Герой ні з ким не попрощався і ні кого не пробачив. Важко простити тих, кого ти знаєш усього 30 днів. Він пішов нікому не сказавши, бо і так всі знали,що він піде. Після себе герой залишив історію, котру пам’ятатимуть ті, хто проживе 365 днів щороку.

Довге падіння тривалістю в 59 секунд закінчилось відкритим парашутом в вічність. Його тридцять днів розбились об скелю часу.

Ми впевнені, що в світі немає годинника, котрий вкаже нам на наш день смерті. Насправді він стоїть в

тебе в кімнаті і починає відлік.

Дата добавления: 2015-09-01