Океан. Метал. Серцебиття.

Жива.

На автопілоті.

Я зовсім не маніяк. І мене не ліпить. Я створена прекрасними залізними руками,на Фабриці Зірок. Мої форми підкреслила техніка,залізо викувало в мені зло. Я не зовсім струнка,я майже ніяка. Часто мовчу,рідко спілкуюсь з людьми. Моя мова-тиша. Її завжди хочуть перекричати. Мої слова такі ж лаковані і дерев’яні як і я. Природа людини змарнувала мою юність. Ми із нею осліпли,загорнувши голови у політелен.

Напоєна дощем і зґвалтована машинами ХХІ століття. Народжена для людської втіхи. Колись я так як Ви,дихала і відчувала. Не хворівши на жодні венеричні хвороби,я хворіла життям. Техніка позбавила мене того,чим я ніколи не буду. Пуста,але жива. В мені вирізали одне велике серце,куди поміститься люба потрібна Вам річ. Я коштую всього лиш кілька тисяч.

Про життя:

Ну років мені приблизно неповних 20,росла я на фермі дерев’яних коней і залізних людей. В певній мірі я фотограф,бо фіксую кадри з порцеляни і соломи.

Чудова.

Я посідала важливе місце у житті тих,хто мене продав. Тепер в мене новий господар,нове місце проживання. Та нажаль його зовсім не турбує чи живе я створіння.

Я Робінзон Крузо. Мої дні на острові Техас, тривали цілу вічність. Дичина,що росте поряд зі мною забула про існування мене. Живі,металеві,ті що дихають,в тих,в кого б’ється серце врятують світ. Як я хочу бути схожа на них. Як я хочу бути схожа на Бога.

ООН врятує моїх маленьких пухнастих друзів із забитими шприцами в шкіру. Доречі,шкіра людини,живе навіть після смерті самої людини,все існує довше,ніж сам маленький чоловічок забитий головою в дерево і метал..Зв’язок з холодною зимою довів клітини мого мозку до переохолодження,тепер я страждаю на радикуліт. Думки про моїх власних ідолів знайшли мене.

Тепер я океан. Моє серце знову б’ється,хоча і металеве. Невже я воскресла?

Той,хто був розп’ятий на хресті воскресне ще не раз.

Дата добавления: 2015-09-01