Пізнавальний інтерес у структурі мотивації

Емоційним переживанням пізнавальної потреби, емо­ційно забарвленим інтелектуальним ставленням суб'єкта пізнавальної діяльності до об'єкта пізнання, що виявляєть­ся в його розумовій активності, теоретичному проникненні в суть пізнаваного з метою достеменного орієнтування в ньому є пізнавальний інтерес. Як психологічне явище він суб'єктивний, належить індивіду, присутність пізнаваль­ного інтересу виражає позицію цього індивіда, особисту симпатію до чогось, а відсутність — антипатію або байду­жість. Пізнавальний мотив є адекватним внутрішнім моти­вом, властивим процесу пізнавальної навчальної діяльно­сті. Як і діяльність ученого, що осягає закономірності сві­ту, відкриває наукові істини, до ознайомлення дитини зі світом людей і речей спонукає пізнавальний інтерес.

Пізнавальні інтереси — група мотивів, пов'язана зі змістом іпро­цесом учіння, спрямована на опанування способом певної діяльності.

За змістом, спрямованістю і масштабом пізнавальних мотивів розрізняють:

1) широкі пізнавальні мотиви, що полягають в орієнта­ції школярів на оволодіння новими знаннями. їх проявом у навчальному процесі є успішне виконання навчальних завдань; позитивна реакція на ускладнення вчителем зав­дань; звернення до вчителя за додатковими відомостями, позитивне ставлення до необхідності виконання необов’язкових завдань; звернення до навчальних завдань у необо­в'язкових обставинах (наприклад, на перерві, під час кані­кул). Широкі пізнавальні мотиви можуть реалізовуватися як інтерес до нових цікавих фактів, явищ чи як інтерес до суттєвих їх властивостей, закономірностей, теоретичних принципів, ключових ідей тощо;

2) навчально-пізнавальні мотиви, спрямовані на засвоєння способів оволодіння знаннями. На уроці вони про­являються у прагненні школяра до пошуку нових способів роботи, розв'язання завдань, як повторне повернення до аналізу способу виконання завдання після одержання пра­вильного результату; у запитаннях до вчителя, які стос­уються змісту навчального предметів; інтересі при перехо­ді до нової дії, використання нового поняття, аналізі влас­них помилок; у самоконтролі під час роботи;

3) мотиви самоосвіти, що полягають у спрямованості школярів на самостійне вдосконалювання способів за­своєння знань. Свідченням цього є звернення до вчителя, інших дорослих, ровесників із запитаннями про способи раціональної організації навчальної праці і прийоми сам­оосвіти, участь у їх обговоренні; самоосвіта школярів (чи­тання додаткової літератури, відвідування гуртків, складання плану самоосвіти тощо);

4) соціальні мотиви у структурі мотивації, основою яких є особливості буття індивіда в суспільстві. Це мотиви особистісного зростання, вдосконалення. Виявляються вони у потребі бути значущим, цікавим для однолітків і дорослих, поцінованим ними. З огляду на їх специфіку розрізняють:

· широкі соціальні мотиви (прагнення здобути знання на основі усвідомлення соціальної необхідності, обов'язку, відповідальності, щоб бути корисним суспільству, сім'ї, підготуватися до дорослого життя). Вони свідчать про розу­міння школярем значущості навчання, готовність поступи­тися особистими інтересами заради суспільних;

· вузькі (позиційні) соціальні мотиви (прагнення зай­няти певну позицію, місце у особистісних стосунках, одер­жати їхнє схвалення, заслужити авторитет). Виявляються у налаштованості на взаємодії і контакти з однолітками, звер­ненні до друзів у процесі навчання для з'ясування (їхнього) ставлення до своєї роботи; ініціативній і безкорисливій до­помозі ровесникам; кількості і характері спроб передати ін­шим нові знання, способи роботи; відгуку на прохання одно­класників допомогти; прийнятті і внесенні пропозицій про участь у груповій навчальній роботі, включенні у неї; готов­ності брати участь у взаємоконтролі, взаєморецензуванні; мотивації благополуччя, що проявляється у прагненні за­служити схвалення вчителів, батьків і ровесників;

· мотиви соціального співробітництва, що полягають у бажанні спілкуватися, взаємодіяти з іншими людьми, аналізувати способи, форми співробітництва і взаємин з учителем та однокласниками, удосконалювати їх. Про це свідчать прагнення усвідомити способи групової роботи й удосконалити їх, інтерес до обговорення різних способів фронтальної і групової роботи у класі; інтерес до переходу з індивідуальної роботи на фронтальну;

· діловий мотив, який виявляється у навчальній ак­тивності, розрахованій на винагороду (висока оцінка, по­хвала вчителя, батьків, матеріальна нагорода). Такий мотив не забезпечує свідомого оволодіння учнем змістом навчаль­них предметів, однак певний час відіграє позитивну роль, активізуючи пізнавальну діяльність. З часом його може за­мінити інший мотив, коли учень вникне у суть науковихпонять, його зацікавлять знання як самоцінність;

· змагальна мотивація, свідченням якої є прагнення учня вчитися не гірше за інших або і краще. Вона мобілі­зує вольові зусилля учня, вимагає від нього концентрації зусиль задля успішного виконання навчальних завдань,активізує навчальну діяльність загалом. Ця мотивація також пов'язана з навчальною діяльністю зовнішніми, а не внутрішніми мотивами, оскільки пізнавальний процес, розуміння значення навчального матеріалу не є найголов­нішим.

Отже, мотивація — важлива складова психологічної структури пізнавальної, навчальної діяльності, від якої залежить ефективність її перебігу. Існують різні типи та види навчальної діяльності.

Дата добавления: 2015-09-05