На шляху до омріяної мети

11 травня 1875 р. Дзвони Ніжинчської церкви сповістили про вінчання Олексія і Марії. А справжнє „весілля” з усіма народними обрядами відсвяткували в Заньках. Туди з’їхались усі родичі, усі сусіди. Були почині гості із Чернігова, були й студенти з Ніжинського ліцею, артисти – аматори, за участю яких і під керівництвом Вербицького, вже по закінченні пансіону Марія вперше виступила на сцені. Але найбільшою радістю для Марусі була участь у цьому святі її любимих подружок, селянських дівчат. Вони ото і влаштували справжнє „весілля”... з обрядами, піснями, танцями і зворушливими проводами.

Січаная калинонька, січаная,

А вже ж наша Марусенька звінчаная,

Золотий перстень на руці

Червоний чобіт на нозі...

І Маруся співала до матусі:

Ой матінко моя,

Тепер я не твоя,

Вже ж бо я того пана,

Що з ним шлюб я брала.

Співали й сумних пісень про те, як Маруся питала у своєї рідної матусі – «чи буду я такая, як калинонька цяя», а матуся устами дівчат відповідала:

Будеш, доненько, будеш,

Поки в батенька будеш,

А як підеш від мене,

Спаде красонька з тебе,

Як з калини червоненької,

Так і з тебе молоденької.

І проводжали свою Марусеньку в далеку доріженьку... Там було і плачу, і сліз, і благань – „Свого рідного краю не забувай ти...”.

Саме з цього почалося її нелегке подружнє життя. Одружуючись, Марія готувала себе до творчого життя, покладалася на допомогу чоловіка. Часто виступала на Ніжинській сцені. На кожну виставу прибував Хлистов, супроводжуючи свою молоду дружину після успішних виступів, ніс подаровані їй квіти. Але з часом стало проявлятися не тільки радість, а й невдоволення справою дружини. Мала надію, яку розбив її чоловік однією єдиною фразою «Покликання жінки бути доброю дружиною та матір'ю, а не по театриках бігати і про консерваторіі мріяти». Обманута, ображена цією зрадою, Марія переживає ще одну несподіванку – переведення служби Хлистова до Бендер. На прощання, у садибі Адасовських Марія інсценізувала Марусю Богуславку. А попереду довга мандрівка до неприступної фортеці в Бессарабії. З цікавістю ступила на землю Марія. В перші дні вона відчула суворість нового оточення, зважуючи в ньому місце власної особистості.

Новоприбульці до Бендер швидко привернули увагу в колі військових та місцевої інтелігенції. Марія часто, чекаючи чоловіка, грала на фортепіано. Слухаючи цю музику Хлистов переконувався, що в ній криються незбагненні для нього глибини світосприйняття. Він пробував оточити її належною увагою, щоб не знудьгувалася в умовах дуже обмеженого культурного життя. У колі офіцерського товариства не відходив від дружини, прагнув знайомити її з вищим начальством, спостерігаючи, яке вона справляє враження. Марія Костянтинівна не проявляла манірності, властивої іншим дружинам офіцерської знаті, хоч і гарно володіла французькою мовою та мала чудовий голос. Це спричинило знайомство з любителями музики та вистав у клубі. Також цікавилася мальовничими убраннями, співами й танками, особливо народними. Там вона познайомилася зі своєю подругою Ідою Гаврилівною Єсиповою – дружиною коменданта фортеці. Саме з нею Заньковецька почала ставити концерти. І на одному з цих любительських концертів, Іда Гаврилівна разом з Марією відзначила чудовий баритон виконавця ролі Петра у Наталці-Полтавці. Після концерту почалися танці, а подруги відійшли осторонь, де стояло фортепіано. Іда Гаврилівна почала награвати пісень, а Марія попросила свою рідну. Обережно з чудового мінорного аккорду полилася ніжна мелодія, а разом з нею навдивовижу красивий голос: Коло млина, коло броду …. Та ось за ним, неначе свіжий весняний вітер в пісню ввірвався ще один голос: Вони пили, воркотіли, та й знялися полетіли. Імпровізований дует виконувався з великою теплотою. Так відбулося знайомство, що стало доленосним у житті Марії Зньковецької. І для її особистого життя і майбутнього творчого шляху.

Минав час, усе більше часу проводила Марія серед аматорів. З прибуттям у Бендери акторки Качевської місцеві аматори дістали змогу розширити свою театральну діяльність. Качевська уже була досвідченою актрисою, грала у трупі Милославського. Вдача Качевської своєю оригінальністю зацікавила Марію Костянтинівну, і вона знайшла в ній свою прихильницю. Разом брали участь у виставах п'єс «Світські ширми», «Фатальний Крок». По закінченні вистави, рухлива, категорично запальна Качевська звернулась до молодої акторки зі словами «Твоє майбутнє – сцена! Тільки сцена! Пошлемо разом телеграму Милославському, щоб узяв до своєї трупи! Він єдиний, хто зможе збагнути заховану в тобі силу!» А Марія скромно відповідала «Мені ще учитись і учитись»

У цьому колі виникла думка, поставити п'єсу Наталка-Полтавка. Ця думка хвилювала усіх особливо Марію Костянтинівну. Вона боялась, що її бажання грати Наталку може наразитися на впертість Хлистова, який посилався на «височайший указ» - заборону виставляти українські п'єси. Але вихід було знайдено, вирішили оголосити не виставу, а концерт. Роль Петра виконує Микола Карпович, Наталки – Марія Костянтинівна.

І грала вона почуття любові, скорботу розлуки, приязнь і гідність простої дівчини, неначе кров'ю власного серця зігрівала кожне слово, досягла цим великої щирості гри. По закінченні вистави прибули на вечірку до Хлистових. І саме там відбулась ще одна доленосна подія. Почесним гостем був чоловік Іди Гаврилівни генерал Есипов. Було сказано багато вітань і Марії і її чоловіку, і іншим акторам. За столом обговорювали талант Марії Костянтинівни, та Хлистов не дозволяв Марії грати, весь час посилаючись на указ про заборону українського театру. Але Садовський та Качевська твердо вирішили не дати загинути молодому, але дійсному таланту. І Хлистову прийшлось здатись, він пообіцяв дозволити дружині виступати, якщо театр буде дозволено. Качевська піднесла папірець і з дозволу Єсипова документ, що став квитком у нове життя, був написаний. Товариство добилося бажаного.

А потім знову плив час. Її люба подруга переїхала до Свеаборга, у Фінляндію. А потім і Хлистов був переведений до цього міста. Покидала Марія Бендери з тисячами запитань, мріями про майбутнє, які породили її фантазія та друзі.

Подихом прохолодного моря та сивих туманів зустріла прибулих країна струнких сосен та ялиок, незлічених озер, вправних рибалок та дроворубів.

Іда Гаврилівна обіцяла повести Марію до відділення Петербурзької консерваторії. На що Марія відповідала материною приказкою «Добре діло утіха, коли нема поміхи». А поміха була прибрана приїздом Маріїного брата Євтихія Костянтиновича, який мав зв'язки з гвардійською верхівкою. Тому заперечувати навчанню Хлистов не став. З душевним трепетом зупинилась Марія біля консерваторії, увійщла до неї, немов у світ омріяних принад. Познайомилася з майбутнім учителем – професором Гржималі.

А потім знову буденне життя з чоловіком, що не хотів розуміти те,чим жила його дружина. А Микола Карпович усе писав і писав листи до Марії. Коли одного дня, зустрівшись з Марком Кропивницьким та Іваном Тобілевичем не почув таку цікаву річ - урядовий циркуляр оголошений 1881 року «Драматичні п'єси, сцени і куплети на малоросійському наріччі, дозволені до постанови драматичною цензурою раніше, а також ті що можть виконуватися на сцені, однак з особливого на те дозволу генерал-губернатора. Була виконана «Наталка-Подтавка» з трупою Ашкаренка, але й з'вилися думки про створення нової трупи. Одну з головних ролей там мала зіграти Марія Костянтинівна..

Тяжкі тумани залягли над Фінською затокою, тумни тривожної у житті Марії осені 1882 року. Зверталась Марія за порадою до Іди Гврилівни, але та не могла вплинути на Хлистова, яий весь час «забороняв» Марії виступати.

Принесла радість і маленький невпокій родичка. Провідала Марію в Свеаборзі, розповіла про виступи групи Кропивницького в Києві, подала афішу. Марію зацікавило прізвище Садовський, а коли дізналася що то Тобілевич була приголомшена. І в голові склався певний задум.

Сумно пливли години за годинами. Бралася читати. Але не могла зосередитись, коли несподівано натрапила на нотатки Хлистова, а разом з ними знайшла телеграмму адресовану на її ім'я, а також лист, написаний знайомою рукою, на ім'я Хлистова, де нагадувалося про обіцянку відпустити Марію. А потім натяки Марії і заперечення Олексія. А потому приїзд брата Марії і розмова, яка закінчилась поступкою Хлистова, який видав посвідчення на тримісячну поїздку до Києва.

Марія відбула до Києва. Приїхала, а її ніхто не зустрічав. Була розчарована, але вирішила розпитати про трупу, і не даремно.Дізналася, що вони від'їхали до Єлисаветграду. Поїхала назад до вокзалу дала телеграму на ім'я Миколи Тобілевича і першим поїздом поїхала розшукувати трупу. У поїзді поволі розвіювалися мрії, з якими поспішала до Києва. Аж ось Єлисаветград, потонулий в чарівних сутінках осіннього вечора. З острахом виходила з вагона, але раптом відчула свою руку в потисках Миколи Карповича. Після теплої, сповненої поваги, розмови вирішили їхати до готелю. Адже вранці була зустріч з Кропивницьким і з трупою.

Марко Лукич приймав дуже багато бажаючих вступити до трупи, тому з відвідувачами був не занадто привітний. Так само і з Марією, звикшою до поважного ставлення, яку поведінка без належної галантності ображала. А потім затяжний екзамен:

- Читали Кобзар?

- Більшість віршів Шевченка знаю напам'ять. «Кобзар» - найдорожча для мене книга.

- Добре. А сільське життя знаєте? Сиділи коли-небудь за прядкою? Колиску гойдали? Покажіть, як ногою гонять колесо прядки.

- Ось так, ногою почала притупцьовувати Марія, зашарілась, а потім зірвалась, - Скажіть, цей іспит довго ще буде тривати?

- Доки не переконаюсь, що ви можете бути артисткою.

- Ну то екзаменуйте!..

- Який народний танок вмієте танцювати?

- Козачок…

Марія Костянтинівна вагалась. Лише коли танок розпочав Микола, жваво приєдналась до танцю.

- А з співами як? - екзаменував далі Кропивницький.

Прошу приєднатись до виконання тріо. Партію баритона виконував Микола Карпович, тенора - Стоян-Свєтлов. Полилась чиста мелодія «На Півночі дикій», де Маріїн голос звучав без будь-якого фальшу.

- Прошу ще соло.

Збентежена і навіть трохи роздратована Марія ступила вперед. Обличчя зашарілось, очі заграли нервовими блисками. Але народна пісня полилася плавно, з характерними для місцевості нюансами.

Усі були зачаровані красою виконання. Кропивницький схвально поглянув на Миколу Карповича, усміхнувся.

- Гаразд, - глухо мовив Кропивницький. – На перший раз будете виконувати безсловесну роль баби Зачепихи.

- Ні, виконувати не буду!, - категорично відмовилась, встала і швидким темпом подалася до готелю.

Не встиг прибути слідом Микола Карпович, як Марія Костянтинівна була на вокзалі і сіла в перший поїзд. Уже пролунав гудок паровоза, сповіщаючи про відхід, як у вагон вскочив Микола і на перон виніс втікачку.

Подалися до готелю.

- Коли відбуває наступний поїзд до Петербурга? – запитала Марія, стоячи біля дверей.

Дата добавления: 2015-09-04