О. Олесь

Вступ

Де йшла вона – там сходили троянди,

Куди дивилася – зірки.

Із сліз її – займались діаманти,

З зітхань – знімалися чайки.

Хто чув її, той чув наш степ зелений,

Стояв у нашому гаю.

Той розумів наш біль і гнів шалений

І плакав в нашому краю

О. Олесь

У кожного народу є імена, які символізують його душу, совість, духовність, талант, які, врешті, визначають його місце у світовій культурі. Зі старовинних фотографій постає маленька на зріст жінка, пластично дуже виразна, з такими різними на всіх знімках очима, які то посміхаються, трохи примружені від веселості, або сумні і заглиблені, ніби ввібрали у себе безодню душевних мук не одного покоління жінок. На українську сцену йшли найталановитіші, найяскравіші особистості того часу. Це, насамперед, Марко Кропивницький, якого прозвали “батьком українського театру”, Михайло Старицький – “всеросійський інтелігент”, який віддав театрові свої різнобічні таланти і матеріальні кошти, Іван Карпенко-Карий, який підняв українську драматургію до інтелектуально-філософського осмислення життя, Микола Садовський – талановитий будівничий українського театру, Панас Саксаганський – майстер високої театральної культури. І серед кола цих найдостойніших чоловіків була одна жінка, яка стала душею цього театру і його символом. Це Марія Заньковецька. “Могутній талант, який зробив би честь найкращій європейській сцені”, - писав про М.Заньковецьку її сучасник, політик і театральний діяч С. Петлюра. Це був час, коли український театр через всі імперські заборони важко виборював собі право на існування, щоб бути на рівні з іншими національними театрами. Творчість Марії Заньковецької мала велике значення для формування національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створення школи сценічної майстерності для наступних поколінь українських митців.

Розділ 1 «Біографія»

Дата добавления: 2015-09-04