Читайте также:
|
|
Зі словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів свого навчання у школі. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явища омонімії (коса, лист), багатозначності (іде, дзвоник), синонімії (йде, поспішає, біжить) та антонімії (великий — малий). Саме тут учнів привчають стежити за власним мовленням, доречно вживати слова.
У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тек-
стах. Найбільше уваги автори програми приділяють роботі над семантикою (значенням) слова у відповідному розділі «Слово», а також в інших розділах. Учнів ознайомлюють із такими лексичними явищами, як омонімія, полісемія (без уживання термінів), синонімія, антонімія, відзначають роль таких слів у мовленні,зокрема для усунення повторення в текстах тих самих слів.
У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і пере-
носним, випадками багатозначності, із синонімами, антонімами, учні виконуютьпрактичні завдання з найуживанішими омонімами. З цією метою до програми введено вивчення теми «Значення слова». Під час опанування інших розділів програми школярі мають можливість виконувати вправи на використання зазначених лексем у власному мовленні.
У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідок практичного ви-
користання різних лексем в усному і писемному мовленні і спостереження за їх уживанням у художніх текстах.
У роботі над вивченням лексичних понять можна визначити такі основні
напрями:
I. Лексичний аналіз мови художніх текстів: виявлення незнайомих слів і ви-
словів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів; виявлення слів, ужитих у переносному значенні; з’ясування смислових відтінків ужитих у тексті синонімів,антонімів; аналіз інших зображувальних засобів, зокрема порівнянь.
II. Пояснення значення слів шляхом використання різних способів: показ
предмета чи дії, демонстрація малюнка, слайда із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, уведення нового слова до контексту тощо.
III. Виконання завдань на добір слів із певним значенням: дібрати з поданого
синонімічного ряду потрібні за смислом речення іменники; дібрати прикметники з переносним значенням для опису предметів, характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша тощо.
IV. Уведення поданих або самостійно дібраних лексем у власне мовлення
школярів: складання речень і текстів за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами, редагування поданих текстів тощо.
Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, доречного їх використання, що є передумовою успішної роботи над розвитком мовленнєвих умінь молодших школярів.
У початковій школі склалася така етапність процесу вивчення лексики: про-
педевтичний (підготовчий) етап (1—2 класи), спеціальний (3 клас) і аспектний, або етап удосконалення лексикологічних умінь (4 клас).
На пропедевтичному етапі учні практично ознайомлюються зі словом, набу-
вають досвіду оперування лексичними одиницями, виділення їх із мовленнєвого потоку, протиставлення слова реалії, спостереження за окремими (найдоступнішими) лексичними явищами.
Спеціальний етап має на меті сформувати в учнів важливі лексикологічні
поняття, виробити навчально-мовні лексикологічні вміння, передбачені чинною програмою, тренувати школярів у вживанні слів у власному мовленні.
Слід зауважити, що у структурі початкового курсу рідної мови лексика посі-
дає науково обґрунтоване (виправдане) місце: вона вивчається перед морфемікою і словотвором, морфологією і синтаксисом. Оскільки зазначені розділи оперують словом, учні мають приступити до їх опрацювання, докладно ознайомившись із лексичною стороною мови.
На завершальному (аспектному) етапі повторюють знання з лексикології,
закріплюють, удосконалюють практичні вміння з цього розділу. У результаті
зіставлень лексичних явищ із граматичними явищами української мови лінгвістичні знання молодших школярів глибше осмислюються, набувають цілісного,системного характеру.
15. Робота над текстами різних типів мовлення.
В українській мові існує три типи мовлення: опис, розповідь, роздум. Кожна людина впродовж свого життя перебуває в різних ситуаціях і користується різними типами мовлення.
Розповідь– повідомлення про певні події, що відтворюються в часі. Загальна структура розповіді наступна: початок, розвиток, кінець події. Розповідь має деякі різновиди: повідомлення, оповідання, відповідь, найменування, перелік, оголошення.
Опис– розповідь про властивості, ознаки певного предмета або явища. В ньому подається характеристика людини, предмету, явища природи шляхом перерахунку їх суттєвих ознак. Саме головне в описі – надати читачу повне, конкретне або цікаве уявлення про головний об’єкт. Описи бувають: пейзажні, портретні, інтер’єру, характеристики явищ, предметів, людини.
Роздум– висловлювання про причини якостей, ознак, подій. У роздумі обов’язково присутні три частини: теза, докази, висновок. Чисті описи, роздуми, розповіді використовуються рідко. У текстах найчастіше зустрічається, що описи входять до змісту розповіді або зв’язані з роздумом, або роздум може доповнювати розповідь.
З цими типами вчитель знайомить учнів початкової школи. Це відбувається поступово за трьома етапами:
- ознайомлення дітей із поняттям текст (ознаки тексту, тема тексту, заголовок, основна думка, план тексту і т.д.);
- знайомство з типами текстів, їх особливостями;
- розуміння учнями особливостей кожного типу, розмежування їх на основі певних ознак, засвоєння механізмів створення текстів різних типів.
МОРЯ
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 245 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Що знати | | | Особенности изучения русского языка в условиях билингвизма. |