Поняття, система і компетенція виконавчих органів державної влади

Організаційні, функціональні та правові особливості органів виконавчої влади. Система органів виконавчої влади. Компетенція органів виконавчої влади. Взаємодія органів виконавчої влади з органами законодавчої влади і Президентом РФ.

Орган державної виконавчої влади - це суб'єкт публічного права, створений у встановленому законом порядку, має організаційно-правову форму державного бюджетної установи, що фінансується з бюджету Російської Федерації або її суб'єкта, наділений засновником компетенцією, майном і правами юридичної особи, включений в організаційну систему державної виконавчої влади, який бере участь у здійсненні покладених на цю систему цілей, завдань, функцій, а також адміністративного управління та адміністративно-правового регулювання шляхом видання правових актів і здійснення інших організаційних дій.

Виконавчі органи державної влади являють собою організовані структурні частини держави, що володіють статусом суб'єкта публічного права і юридичної особи. Вони утворюються і ліквідуються державою в особі органів законодавчої або виконавчої влади в організаційно-правовій формі державного бюджетного установи. Їх фінансування здійснюється державою.

Розглядаються суб'єкти права іменують найчастіше органами виконавчої влади. Відомі й інші назви: "виконавчі органи", "органи управління", "органи виконавчої влади, які здійснюють державне управління", "структури державного управління".

Згідно з федеративним устроєм Росії свої органи державної виконавчої влади мають Російська Федерація і се суб'єкти. Перші називають федеральними, другі - органами суб'єктів РФ, або регіональними.

У процесі історичного розвитку виконавчі органи державної влади придбали певні організаційні, функціональні та правові особливості. Вони зазнали істотну трансформацію відповідно до Конституцією РФ 1993 р. За раніше діючим законодавством їх називали органами державного управління чи виконавчо-розпорядчими органами. У зв'язку з корінними політичними та соціально-економічними перетвореннями в країні, значним скороченням державного сектора економіки розглядаються органи функціонально все більшою мірою відходять від безпосереднього державного управління господарською та іншою діяльністю підприємств, установ, організацій. Вони формуються як суб'єкти, які беруть участь у здійсненні державного та правового регулювання у сферах своєї діяльності і на підвідомчій території. За ними зберігаються функції управління (керівництва) лише щодо тих організаційних ланок, які входять в систему виконавчих органів державної влади, а також безпосередньо підпорядкованих їм організацій (підприємств, установ).

Конституція РФ і поточне законодавство створили правові умови для зміни характеру взаємодії органів виконавчої влади з органами законодавчої влади. Вони вплинули на зростання самостійності і послаблення безпосереднього впливу законодавчої (представницької) влади на органи виконавчої влади. Федеральні органи виконавчої влади формуються в основному при вирішальному участю Президента РФ і Уряду РФ, регіональні - вищих посадових осіб суб'єктів РФ та їх урядів.

За органами законодавчої влади залишився в основному такий потужний канал впливу, прийняті ними закони. У той же час Президент РФ та органи виконавчої влади в особі Уряду РФ, вищих посадових осіб та урядів (адміністрацій) суб'єктів РФ отримали можливість впливати на правотворчу діяльність органів законодавчої влади через надане їм право законодавчої ініціативи. Президент РФ і вищі посадові особи суб'єктів РФ наділені правом підпису і вдачею повернення на повторний розгляд законів. Для забезпечення тісної та конструктивної взаємодії з органами законодавчої влади органи виконавчої влади призначають у них своїх представників.

Виконавчі органи державної влади складають організаційну систему, яка в свою чергу входить в систему органів державної влади Росії. У Конституції РФ є чотири найважливіші приписи, що закріплюють існування зазначеної системи та уточнюючі її параметри. У віданні Російської Федерації перебуває встановлення системи федеральних органів виконавчої влади, порядку їх організації і діяльності, формування цих органів. Федерація і її суб'єкти спільно визначають загальні принципи організації системи виконавчих органів державної влади. Суб'єкти РФ самостійно встановлюють систему органів виконавчої влади відповідно до основами конституційного ладу РФ і загальними принципами організації органів державної влади. У межах ведення і повноважень Російської Федерації з предметів спільного ведення Російської Федерації і її суб'єктів федеральні органи виконавчої влади і органи виконавчої влади суб'єктів РФ утворюють єдину систему виконавчої влади [27. Ст. 71, п. "г"; ст. 72, ч. 1, п. "н"; ст. 77, ч. 1 і 2].

Виконавчу владу Російської Федерації здійснює Уряд РФ, яке складається з Голови Уряду, його заступників і федеральних міністрів [27. Ст. 110]. Уряд є вищим виконавчим органом державної влади РФ, який очолює систему органів виконавчої влади РФ. У Конституції РФ не названі інші, крім Уряду, федеральні органи державної виконавчої влади, хоча таких органів чимало. Система органів виконавчої влади встановлена в Указах Президента РФ "Питання системи і структури федеральних органів виконавчої влади", "Про систему і структуру федеральних органів виконавчої влади" та "Про структуру федеральних органів виконавчої влади". До складу зазначених органів входять федеральні міністерства, федеральні служби й федеральні агентства [227; 240; 243].

Виконавчу владу в суб'єктах РФ здійснюють їх вищі органи виконавчої влади в особі урядів (адміністрацій), очолювані по федеральному закону вищими посадовими особами суб'єктів (президентами, губернаторами). У суб'єктах РФ формуються згідно з конституціями (статутами), регіональним законам органи державної виконавчої влади суб'єктів в організаційно-правовій формі міністерств, комітетів, управлінь, департаментів, відділів і т. п.

Основи організації і діяльності виконавчих органів державної влади встановлені в розгалуженій системі нормативних правових актів (Конституції РФ, федеральних законах, указах Президента РФ, постановах Уряду РФ, конституціях і статутах суб'єктів РФ, інших законах суб'єктів РФ, інших нормативних правових актах). Практично кожен з існуючих органів виконавчої влади має основний нормативний правовий акт, що регламентує його статус, порядок утворення, організацію і функціонування. Іноді таким актом є федеральний або регіональний закон. Наприклад, основи організації та діяльності вищого виконавчого органу державної влади Росії врегульовані Федеральним конституційним законом "Про Уряді Російської Федерації" [30].

Федеральні і регіональні органи виконавчої влади РФ і її суб'єктів формуються і діють на основі положень про ці органи. Положення про федеральних органах виконавчої влади, підвідомчих Президенту РФ з питань, закріпленим за ним Конституцією РФ, федеральними конституційними законами і федеральними законами, стверджує Президент РФ [240. П. 2, 1 ч.; 258-262]. Положення про інших федеральних органах виконавчої влади затверджує Уряд РФ [240. П. 2, ч. 1; 322-336]. Положення про виконавчі органи державної влади суб'єктів РФ стверджують вищі органи виконавчої влади відповідних суб'єктів.

Для правового статусу виконавчих органів державної влади найбільш характерно наявність компетенції, яка знаходить вираз у належних їм владних права та відповідні їм обов'язки. Нерідко в нормативних правових актах використовується поняття "повноваження", яке охоплює права та обов'язки органу виконавчої влади (посадової особи).

Наділення органів виконавчої влади компетенцією здійснюється на основі законів, а також правових актів вищих органів виконавчої влади. Компетенційні права органів виконавчої влади адресовані виключно тим суб'єктам права, які їм підпорядковані або підлеглі і юридично зобов'язані слідувати прийнятим ними правовим актам.

Компетенційні обов'язки на відміну від прав мають двояку спрямованість. З одного боку, конкретні органи виконавчої влади несуть обов'язки перед іншими органами державної влади, чиї акти відповідно до законів та права вони повинні виконувати, перед ким звітує. З іншого боку, вони несуть обов'язки перед підлеглими, підвідомчими суб'єктами. І в тому і в іншому випадках зміст обов'язків полягає в необхідності прийняття правових рішень за наявності передбачених законодавством умов, в справному та ефективне використання наданої влади (компетенції).

Таким чином, у правовідносинах з виконавчими органами підвідомчі їм суб'єкти адміністративного права не тільки зобов'язані слідувати їх владної волі, але мають право очікувати і вимагати, щоб вони розумно і ефективно використовували, що їм належить влада в цілях досягнення запрограмованих у праві результатів.

Виконавчі органи державної влади здійснюють підзаконну діяльність. Держава покладає на органи виконавчої влади діяльність по виконанню законів. Тому її називають одночасно виконавчої та підзаконної. Органи виконавчої влади покликані здійснювати укази Президента РФ, правові акти вищих федеральних і регіональних виконавчих органів, а також адресовані їм правові акти органів судової та контрольної гілок влади. Зміст покладеним на органи виконавчої влади діяльності визначається в законодавстві за допомогою таких категорій, як цілі, завдання, предмети ведення, функції, форми, методи, компетенція, повноваження, права, обов'язки.

Система виконавчих органів державної влади і самі ці органи мають структуру, яка схильна до частих змін. Вона встановлена в правових актах, схемах управління і штатних розкладах. Систему і структуру федеральних органів виконавчої влади затверджує Президент РФ. У відповідності з Федеральним законом "Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації" система виконавчих органів державної влади суб'єкта РФ встановлюється законом відповідного суб'єкта. Їх структура визначається вищим посадовим ліпом (керівником вищого виконавчого органу державної влади) того ж суб'єкта [194. Ст. 5, п. 2 "м"; ст. 17, п. 4].

Вдосконалення організаційної структури державної виконавчої влади представляється справою надзвичайно актуальним і необхідним. На жаль, чимало помилкових рішень приймається з питань створення державних органів взагалі та органів державної виконавчої влади зокрема. Нерідко систему органів державної влади, державний апарат порівнюють у літературі з машиною. Однак при створенні і формуванні розглянутої системи не навчилися використовувати точні розрахунки і технології як при конструюванні і виробництві машин, систем машин. Творці органів держави, на жаль, значно поступаються в професіоналізмі фахівців з технічним системам, так як часто керуються не твердим розрахунком, а головним чином благими побажаннями, відомчими і навіть клановими, особистими інтересами та уявленнями, нерідко помилковими. Якби це було не так, то Росію не переслідували б нескінченні організаційні реформи.

Виконавчі органи відрізняються від державних організацій наступними ознаками: а) перші входять в організаційну систему державної виконавчої влади, другі - ні; б) перші наділені державою деяким обсягом виконавчої влади, компетенцією, а другі його не мають; в) перші беруть участь у здійсненні державної виконавчої влади, адміністративного управління та адміністративно-правового регулювання, другі відчувають на собі вплив влади, управління і регулювання, зайняті виконанням виробничо-господарської, соціально-культурної та іншої невластной діяльності.

Існує деяка схожість виконавчих органів державної влади і працюючих у них посадових осіб. І ті, й інші перебувають у системі державної виконавчої влади, наділені компетенцією. Однак посадові особи не є її структурними підрозділами і не володіють внутрішньою структурою. Вони займають посади у виконавчих органах і відносяться до індивідуальним суб'єктам права (фізичним особам), у той час як органи державної виконавчої влади належать до колективних (організованим) суб'єктам.

Президент США: статус, порядок обррання, повноваження.

Конституція США наділила президента широкими повноваженнями, чим поставила його на чолі так званої “виконавчої гілки влади”. Однак, конституційні повноваження є лише частиною влади, яку фактично отримав президент з початку епохи імперіалізму. За конституцією, президентом може бути природжений, а не натуралізований громадянин США, який досяг 35-річного віку і проживає безвиїзно у межах США не менше 14 років. Встановлено також, що президент і віце-президент не можуть бути мешканцями одного штату. Однак поряд із цими конституційними вимогами, які предявляються до кандидатів на посаду президента, на практиці зявилася ціла низка інших вимог. Практично кандидатом у президенти може бути висунутий лише один з видатних політичних діячів двох головних партій. Президент обирається строком на чотири роки колегією виборців, тобто шляхом непрямих виборів. Кожен штат обирає стільки виборців, скільки сенаторів і представників відсилає до конгресу. Загальне число виборців у країні, таким чином, дорівнює загальному числу членів обох палат конгресу, плюс три виборці від Федерального округу Колумбія. Кожна партія у штаті висуває свій список виборців. Партія, яка набрала більшість голосів, надсилає до виборчої колегії усіх виборців від штату. Виборців обирають у перший вівторок після першого понеділка листопада місяця високосного року. Обрані виборці збираються у столицях відповідних штатів у перший понеділок після другої середи грудня того ж року і подають голоси з кандидатві у президенти і віце-президенти. Підготовка до виборів президента починається приблизно за рік до голосування виборців, коли партії починають підбирати своїх кандидатів на вищу державну посаду. Навесні року президентських виборів у штатах проводятьсяпервинні вибори праймеріз, у ході яких висуваються у кандидати на посаду президента і віце-президента від кожного штату, обираються кандидатури виборців, призначаються делегати на національний партійний конвент. Вищої напруги виборча кампанія досягає в середині літа, коли збираються партійні конвенти зїзди для того, щоб висунути на пост президента і віце-президента кандидатів. Національний партійний конвент юридично вважається вищим партійним органом, однак насправді він збирається лише раз на чотири роки для того, щоб висунути кандидатів на посаду президента чи віце-президента від цієї партії. Усі рішення національних конвентів, включаючи призначення кандидатів, приймаються звичайно більшістю голосів делегатів. Основна боротьба у ході роботи конвентів точиться навколо найбільш популярних кандидатів; як правило, у кожної партії є 2-3 таких представника. Коли, нарешті, той чи інший кандидат набирає більшість голосів, його оголошують “висунутим одностайно”. Обравши кандидата на посаду президента, конвент у такому же порядку обирає кандидата у віце-президенти. Конституційна процедура обрання президента — чиста фікція, бо насправді результат виборів вирішується у ході голосування за виборців. Та партія, яка зуміла провести у виборчу колегію більшу кількість виборців, стане правлячою партією — її ставленик оселиться у Білому домі на чотири роки. Виборець не є незалежним. У силу традиції, яка склалася, стала непорушною конституційною нормою, виборець голосує за кандидатів тієї партії, за списком якої він був обраний. За всю історію існування США не було випадку, щоб виборець зрадив свою партію і проголосував за іншого кандидата. Конституція говорить, що обраним вважається той кандидат який набере абсолютну більшість голосів виборців. Якщо жоден кандидат не збере такої більшості, то вибори президента проводяться палатою представників з числа трьох осіб президентського списку, які набрали найбільше число голосів, однак ця процедуру була застосована лише два рази у 1804 р. був обраний Джефферсон, а у 1824 р. — Адамс. Обраний президент 20 січня наступного за виборами року приносить присягу і приступає до виконання своїх обовязків. Конституція США нічого не говорить про можливість переобрання президента, але з перших років існування США встановився звичай, згідно з яким президент не повинен займати свою посаду більше двох разів. Франклін Рузвельт порушив цю традицію: його обирали чотири рази поспіль. У 1951 р. була ратифікована 29-а поправка до конституції, згідно з якою жодна особа не може бути обрана на посаду президента більше двох разів. Ця поправка була у свій час запропонована супротивниками Ф. Рузвельта. Віце-президент є головою сенату хоча останній обирає свого тимчасового голову і спадкує президентську посаду у випадку смерті або відставки президента. Президент може покладати на віце-президента різні обовязки. Президент США поєднує у своїх руках повноваження голови держави і голови уряду. Він безконтрольний, безвідповідальний і практично незмінюваний. Президент керує величезним військово-бюрократичним апаратом, не несе жодної відповідальності перед Конгресом.

---

Дата добавления: 2015-08-20