Юридичні наслідки позбавлення волі

Як вже зазначалося, обмеження кримінально-правового характеру виникають при скоєнні нового злочину до закінчення строків зняття або погашення судимості. У зв’язку з цим стан судимості визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність, що може відобразитися на кваліфіка-ції злочину, вирішенні питання про визнання винного особливо не-безпечним рецидивістом тощо

Судимість — це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість.

Істотними ознаками судимості є те, що вона:

є наслідком засудження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання;

являє собою особливий правовий статус засудженого (має персональний характер і пов’язана лише з даною особою);

має чітко визначені часові рамки, встановлені КК [2].;

полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках, — а, крім того,

умови перебігу судимості та її кримінально-правові наслідки визначені КК. Загальноправові наслідки судимості регламентуються іншими нормативно-правовими актами [2].

Строки і правові наслідки судимості визначаються окремо щодо кожного злочину. При вчиненні декількох злочинів судимість виникає щодо кожного із них, тобто особа може мати одночасно кілька судимостей. При цьому вони можуть відрізнятися за тривалістю і правовим змістом.

Якщо закон усуває чи пом’якшує караність діяння, то це тягне за собою і відповідні зміни щодо судимості особи, якій було призначене покарання за раніше чинним законом. При повній декри-міналізації скоєного судимість скасовується. Це випливає з ч. 2 ст. 74, яка передбачає звільнення від призначеного судом покарання у випадку усунення караності діяння, та прямо передбачене в ч. З ст. 88. Якщо ж відповідно до ч. 3 ст. 74 призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового.закону, знижується до максимальної межі, встановленої цим законом, то судимість обчислюється відповідно до покарання, призначеного згідно з новим законом.

Підставою виникнення судимості є засудження за вчинення злочину судом України. Водночас, згідно зі ст. 9 вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Але судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне лише кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч. 2 ст. 9. КК України [2].

Персональний характер судимості полягає у тому, що вона не впливає на вирішення питань кримінальної відповідальності осіб, які вчиняють злочин у співучасті з судимим (ч. 3 ст. 29) [2]. Так само судимість особи не впливає на правовий статус усіх інших громадян

Судимість обмежена у часі. У ч. 1 ст. 88 визначено, що її початковим моментом є день набрання чинності обвинувальним вироком [2]. Закінчується судимість з моменту її погашення або зняття. При цьому моментом погашення судимості є сплив останнього дня, доки триває судимість, а моментом зняття судимості є момент набрання чинності постанови суду про дострокове зняття судимості чи застосування акта амністії, відповідно до якого особа вважається несудимою. Погашення або зняття судимості означає припинення всіх її негативних правових наслідків.

Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину. КК кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин (наприклад, ч. 2 ст. 331). Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч. 4 ст. 32). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується [2];

враховується при визнанні рецидиву злочинів (ст. 34) [2];

є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпілим (ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст. 48) [2];

враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 49)[2];

враховується при виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави [2];

для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч. 2 ст. 58) [2];

як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65), а також при звільненні від покарання через хворобу (ч. 2 ст. 84) [2];

за умисний злочин (оскільки вона є умовою рецидиву та різновидом повторності злочинів) виступає як обставина, яка обтяжує покарання при призначенні покарання (п. 1 ст. 67), хоча може і не враховуватися при призначенні покарання з підстав, вказаних у ч. ч. 2 і 4 ст. 67 [2];

за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69) [2];

може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 75) [2];

за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст. ст. 437-439 та ч. 1 ст. 442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80) [2];

враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81, п. 2 ч. 3 ст. 107), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (п. 2 ч. 4 ст. 82) [2].

Таким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона враховується при вирішенні цілої низки питань, пов’язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням.

Загальноправові наслідки судимості полягають в різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або незняту судимість, зокрема:

1) заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших — береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так, особа, яка має судимість за будь-який злочин, не може бути: суддею, прокурором, слідчим, адвокатом, судовим експертом, нотаріусом, членом Вищої ради юстиції, працівником органів внутрішніх справ. Відсутність судимості за умисний злочин є умовою зайняття посад: Голови та члена Центральної виборчої комісії, працівника Управління державної служби охорони, народного депутата України. Певні посади можуть обіймати особи, в яких відсутня судимість за певні злочини: посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають судимість, несумісну із зайняттям посади, працівником державної податкової служби не може бути особа, яка має судимість за вчинення корисливих злочинів [13, с.76];

2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за корисливий злочин, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю [13, с. 77];

3) обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий злочин), що, в свою чергу, є умовою обіймання певних посад;

4) обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину);

5) збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

6) обмеження, пов’язані із застосуванням адміністративного нагляду;

7) позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством;

8) обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується зокрема до осіб, які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджені за бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, деякі інші злочини);

9) заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, які були засуджені до позбавлення волі).

Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридичне нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх правових наслідків необґрунтованого призначення покарання, включаючи ті, що стосуються судимості.

Не вважаються такими, що не мають судимості, особи, яким відбування покарання відкладене за певних умов. До них насамперед належать особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), у т.ч. вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до семи років (ст. 79). Протягом іспитового строку вони вважаються судимими і КК встановлює щодо них окремі умови погашення судимості (п. п. 1, 2 ст. 89) [2]. Питання про судимість осіб, звільнених від покарання на підставі ст. 84 через хворобу, слід розглядати диференційовано. Особи, звільнені від покарання відповідно до ч. ч. 1 або 2 ст. 84, не можуть вважатися такими, що остаточно не мають судимості. Адже у разі одужання такі особи можуть бути направлені для відбування покарання (ч. 4 ст. 84) і з моменту направлення для відбування покарання вважаються судимими. Якщо ж особа повністю звільняється від покарання, то несудимою вона вважається з моменту звільнення. Так, військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я і звільнені у зв’язку з цим від покарання відповідно до ч. 3 ст. 84, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунута законом. Відповідно до правила, сформульованого в ч. 1 ст. 5, закон, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які відбули покарання, але мають судимість. Це означає, що питання про судимість має визначатися не відповідно до закону, який діяв на момент вчинення злочину чи призначення покарання, а згідно з новим законом.

Реабілітовані особи. Реабілітація означає поновлення попереднього статусу особи, відновлення її доброго імені, репутації, яка була заплямована незаконним засудженням. Вона пов’язана з запереченням самого факту вчинення злочину, що тягне за собою визнання неправильним притягнення особи за інкриміновані їй дії до кримінальної відповідальності, засудження і призначення покарання. Тому припинення щодо особи кримінальної справи в зв’язку з відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи, за недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину має своїм наслідком визнання того, що всі попередні рішення органів дізнання, попереднього розслідування і суду (в частині обвинувачення, щодо якого особа реабілітована) є недійсними і такими, що не тягнуть негативних правових наслідків. Особа, яка була реабілітована, визнається такою, що не має судимості, не з моменту реабілітації, а з часу її “виникнення”. В період між набуттям чинності незаконним обвинувальним вироком та його скасуванням з реабілітуючих підстав особа повинна визнаватися несудимою. Відповідно, мають бути усунуті всі негативні кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження, які виникли після вступу в силу згодом скасованого вироку.

При помилуванні особи судовий вирок не скасовується; помилування не означає її реабілітації й автоматично не тягне за собою визнання засудженого таким, що не має судимості. Водночас помилування може здійснюватися у вигляді зняття судимості.

У ст. 88 КК України наведено винятковий перелік підстав, відповідно до яких визнаються такими, що не мають судимості, особи, яким призначене покарання вироком, що набув чинності. За загальним правилом, судимість є обов’язковим наслідком засудження, який триває до її погашення або зняття з підстав, вказаних у ст. ст. 89 — 91 КК України [2].

За особами, умовно-достроково звільненими від відбування пока-рання, протягом невідбутої ними частини покарання встановлюєть-ся нагляд громадських організацій і трудових колективів. Контроль, який може бути встановлений за особою, звільненою з місць позбавлення волі, є адміністративний на-гляд згідно із Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 р [6].

Адміністративний нагляд — це система тимчасових приму-сових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Такий нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окре-мими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійс-нення виховного впливу на них.

Адміністративний нагляд встановлюється судами за особами, від яких є обґрунтовані підстави очікувати вчинення нового злочину [6]. Згідно з постановою судді особа, за якою встановлено адміністративний нагляд, має додержува-тись певних правил поведінки, до неї можуть застосовуватись передбачені законом обмеження (ст. 9, 10 Закону). Порушен-ня цих правил тягне за собою адміністративну відповідаль-ність (ст. 187 КАП України), а самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визна-чений строк до вибраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд після звільнення з місць позбавлення волі, — кримінальну відповідальність (ст. 395 КК України) [4;2].

Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одно-го до двох років, може бути подовжений кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну упродовж якого особа вва-жається судимою (ст. 6 КК України) [2].

Важливим є введення у структуру міських, обласних уп-равлінь внутрішніх справ центрів соціальної адаптації раніше засуджених осіб, які надають первісний притулок особам, які після засудження втратили соціальне корисні зв’язки. Співро-бітники цих центрів сприяють відновленню втрачених зв’яз-ків, допомагають відновити документи, прописують, розселя-ють у гуртожитках, влаштовують на роботу, допомагають матеріально і продуктами харчування, що надходять від орга-нізацій і підприємств міста.

Вагому допомогу особам, які звільняються з місць обмеження і позбавлення волі, подає також громадський Державний благо-дійний фонд соціальної реабілітації при Міністерстві внутрішніх справ України: від разової фінансової до організації оформлен-ня приватизаційних та інших документів.

Контроль за засудженими не до позбавлення волі (громад-ські, виправні роботи, звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо) здійснюють органи кримінально-вико-навчої системи за місцем проживання засуджених. Вони діють у тісному контакті з дільничними інспекторами та іншими представниками міліції, здійснюють контроль за виконанням обмежень, які передбачені у вироку суду, організовують вико-нання покарання, виконують індивідуально-профілактичну роботу із засудженими, у необхідних випадках збирають і на-правляють до суду матеріали для зміни виду призначеного по-карання.

Дата добавления: 2015-08-20