Позбавлення волі як юридична форма державного примусу

У сучасний період наука і практика опинилися перед вибором: яким шляхом розвиватися системі виконання кримінальних пока-рань. Спроби введення окремих змін гуманістичного характеру, від-міна деяких обмежень кардинально не можуть змінити її сутності. Прогресивні пенітенціарні ідеї сьогодні не завжди мають можливість реалізації за наявності проблем юридичного та економічного харак-теру, а також у разі відсутності готовності персоналу запроваджу-вати їх у життя.

Тому такий специфічний і найгостріший інститут соціального примусу, як позбавлення волі в усіх його формах, притягує до себе безліч різноманітних поглядів і критики відносно його соціальної ефективності, що зумовлюється системою протиріч і конфліктів, які мають місце в правовідносинах між людиною і державою [16, с. 186].

Вивчення інституту кримінального покарання у вигляді по-збавлення волі з урахуванням його соціальних наслідків, як зазнає В. І. Рудник, — це не тільки об’єкт кримінально-право-вих наук, а й економіки, психології, педагогіки, соціології, кримі-нології тощо [20, с. 244]. При цьому засуджена особа ізолюється від суспільства, на неї покладаються специфічні обов’язки, змінюється в бік обмеження її правовий статус, вона стає учасником правовідносин, відносно яких здійснюється каральний вплив.

Соціальна роль позбавлення волі неоднозначна, оскільки нега-тивно, прямо чи побічно, впливаючи на характер суспільних відно-син, вона зачіпає права та інтереси однієї п’ятої частини населення у суспільстві. Аналіз точок зору суддів, прокурорів, працівників установ по виконанню покарань вказує на неоднозначність думок з приводу оцінки ефективності позбавлення волі. Більшість опитаних висловлюються за зниження обсягу його застосування (суддів — 61,9%, прокурорів — 71,6%, працівників УВП — 50%) [28, с. 71]. Вони та-кож висловлювались за розширення покарань, не пов’язаних з по-збавленням волі. Одночасно дослідження суспільної думки свідчить про стійкий погляд на поширення позбавлення волі в більш суворих його видах і термінах, яке може ефективно вплинути на зниження злочинності. Це зумовлюється: значним зростанням злочинності, особливо тяжкої; кризою судово-правової та кримінально-виконавчої систем; зниженням попереджувальної ролі кримінальної відпові-дальності й ефективності покарання; вірою у всесильність позбав-лення волі і недостатньою обізнаністю про негативні наслідки його використання, що тим самим підтверджує некомпетентність суспіль-ної думки.

Застосування позбавлення волі як кари, а також як превентив-ного заходу з боку держави сьогодні слід розглядати критично з позиції наявності проблем у кримінальній юстиції і з позиції пере-вантаження системи виконання покарань. Існуючий фактор незадо-воленості в тому, що злочинність може вийти за рамки дії традицій-них форм соціального контролю, не повинен спричинити відмови від прогресивно-ліберальних ідей в галузі кримінальної юстиції і повер-нення до минулих поглядів на роль покарання, пов’язаного з позбав-ленням волі, як на головний або навіть єдиний засіб боротьби із зло-чинністю.

Позбавлення волі як захід самозахисту і безпеки суспільства має бути доцільним і в той же час позбавлений ознак тортур і без-корисних страждань злочинця. Його ефективність залежить від то-го, чим більше він сприяє удосконаленню особи винного в напрямку його зближення із соціальним середовищем, засвоєння його норм і цінностей. У підтвердження даної думки можна навести багато уза-гальнених положень, які у свій час сформулював А. Р. Ратінов:

мотивуюче значення покарання тим інтенсивніше, чим ближче момент його застосування;

попереджувальна роль покарання тим вища, чим невідворотніше воно уявляється суб’єкту;

стимулююча сила покарання тим вища, чим більшого блага позбавляється злочинець у разі його застосування;

успіх превентивної мотивації покарання перебуває у зворотній залежності від ступеня поширеності і стійкості заборонених форм поведінки;

ефективність превентивної мотивації залежить від виваженос-ті санкції і забороненої поведінки;

ступінь мотиваційного впливу покарання залежить від того, наскільки заборонене діяння суб’єкт вважає для себе бажаним і доцільним [17, с.209].

Таким чином, проблема позбавлення волі як інструмента соці-ального управління, регулятора суспільних відносин полягає в тому, що, з одного боку, виявляється його визначальна роль, з іншого — воно само виступає об’єктом цілеспрямованого правового впливу. І в механізмі правового регулювання даної сфери відносин нас ціка-вить перш за все постановка в нормах права соціально-корисної цілі, її відповідності потребам суспільства; цілям усієї системи криміналь-ної юстиції; об’єктивним можливостям даної кримінально-виконав-чої галузі права і пенітенціарної практики.

Згідно з даною позицією критерії оцінки ефективності позбав-лення волі як державно-правового інституту слід розглядати на різ-них юридичних рівнях:

як вищу конституційну мету держави;

як мету кримінально-правової системи, яка є провідним орієнтиром для кримінально-виконавчого та правотворчого процесів;

як галузеву кримінально-виконавчу систему цілей і завдань, що формується на ґрунті вищеназваних, і утворює складну ієрархію цілей, де цілі конкретних правових норм трансформуються в цілі правових інститутів, коли ефективність систем вищого рівня залежить від підсистем нижчого рівня [19, с. 266].

Тому, на наш погляд, слід зазначити, що держава і суспільство в сучасний період розвитку не можуть відмовитися від такої міри, як позбавлення волі, але разом з цим необхідно констатувати й акцентувати увагу на тому, як виконується державний примус у вигляді позбавлення волі, а саме: наскільки він відповідає сучасній політиці гуманізації, соціальної справедливості, законності та доціль-ності. При цьому слід зауважити, що саме від виконання даного за-ходу і залежить її кінцевий результат і іспит на ефективність, тому що проголошені Конституцією України і кримінальним правом поло-ження даного змісту мають змогу реалізовуватися саме в криміналь-но-виконавчій сфері, її правовій регламентації і практичного вико-нання, яка і повинна притягнути до себе більшу увагу з боку держа-ви і суспільства з метою надання даному інституту достатніх право-вих, матеріальних і соціальних можливостей, підтримки і гарантій для виконання зазначених функцій [21, с.65].

Дата добавления: 2015-08-20