Реформа Олександра І: умови та наслідки для селян.

Вихідним моментом реформ стала промова нового імператора Олександ­ра II, виголошена перед московським дворянством у березні 1856 р., його твердження: «Лучше отменить крепостное право сверху, нежели дожидаться того времени, когда оно само собой начнет отменяться снизу» ¹. Пізніше, під час роботи Таємного комітету, утвореного 3 січня 1857 р., він змушений був заявити: «Положение наше такое, что медлить нельзя».

Економічні фактори, що стали одними з головних причин реформи 1861 р., виявили всі недоліки кріпосницького ладу. Продуктивність праці се­лян до 1860 р. була дуже низькою і, незважаючи на дешевизну, не виправдо­вувала себе економічно. У 1848 р. 2/3 поміщицьких маєтків України мали ве­ликі борги і не забезпечували своїх селян насінням та продуктами харчуван­ня, врожаї рік у рік зменшувалися. Усе це свідчило про занепад кріпосного права задовго до його скасування. 19 лютого 1861 р. Олександр II підписав Маніфест і «Положення про селян». Положення торкалося двох найголовніших питань: особистої залежності селян від поміщика й поземельних відносин.

Положення 19 лютого 1861 р. складалося з 22-х окремих законодавчих актів. На Україну із законодавчих актів поширювалися: «Манифест», «Общее положение», «Положение о дворовьіх», «Положение о викупе», «Положение о губернских и уездньїх по крестьянским делам учреждениях», «Правила о порядке приведения в действие Положения о крестьянах», три «Местньїе по- ложения о поземельном устройстве крестьян». У положеннях враховувалися дві сторони ліквідації кріпосного права: осо­биста залежність селян від поміщиків і земельний устрій селян. Положення зберігали за поміщиками право власності на всю землю, яка розподілялася між селянами та надавалася їм у безстрокове користування відповідно до розмірів, встановлених «Місцевими положеннями». Навіть тоді, коли селянська грома­да повністю переходила на викуп, земля залишалася власністю поміщиків.

Наділення селян землею набувало обов’язкового характеру. Упродовж дев’яти років вони мали право відмовитися від отриманого наділу, залишаю­чись при цьому прикріпленими до землі. В разі зміни селянином місця про­живання він міг відмовитися від землі та сплатити за неї поміщику весь оброк або вартість панщинної повинності. До початку викупу свого наділу селяни вважалися «тимчасово зобов’язаними» і мусили відробляти кріпосні повин­ності на користь поміщика.

При общинному землекористуванні громада розподіляла землю поміж окремими господарствами (на тягла) з періодичними переділами по душах. При внесенні платежів за землю встановлювалася кругова порука. У місцево­стях із подвірним або сімейним землекористуванням громада наділяла селян землею в постійне користування, при цьому за внесення викупних платежів відповідало кожне господарство окремо.

Джерело.

Дата добавления: 2015-08-17