Особливості обстеження травматологічного хворого.

Різноманітні патологічні стани розпізнаються на підставі ретельного й систематичного обстеження хворого. Це основне правило діагностики захворювань є невід’ємною частиною у клінічному дослідженні хворого.

При огляді постраждалого з травмою необхідно дотримуватися загальних правил обстеження хірургічних хворих. У той же час обстеження травмованого хворого має свої особливості.

При огляді хворого з травмою перш за все треба оцінити його загальний стан: свідомість, частоту і глибину дихання, прохідність дихальних шляхів, якості пульсу, АТ, наявність кровотечі і т.п. При тяжких ушкодженнях слід очікувати виникнення тяжких станів, що загрожують життю постраждалого і потребують негайного надання допомоги:

- асфіксія;

- кровотеча;

- травматичний шок;

- пошкодження внутрішніх органів.

Виявлення загрози життю постраждалого потребує негайних дій на місці травми і під час транспортування пацієнта: усунення асфіксії, зупинка кровотечі, усунення клапанного пневмотораксу, інфузійна терапія, серцево-легенева реанімація.

При можливості більш ретельного дослідження з’ясовують локалізацію і характер ушкоджень.

Серед скарг у травматологічних особливу увагу приділяють скаргам на болі і порушення функції ушкодженої ділянки, деформацію пошкодженого сегменту.

При зборі анамнезу захворювання особливе значення мають такі поняття, як механізм травми і обставини травми. У зв’язку з принципово однаковою будовою опорно-рухового апарату однакових механізм травми призводить до розвитку типових пошкоджень.

Приклад:

- при падінні з висоти на випрямлені нижні кінцівки часто відбувається компресійний перелом поперекового відділу хребта, перелом п’яткових кісток, вивих стегна;

- при падінні, наприклад, взимку на вулиці, на витягнуту і відставлену в сторону верхню кінцівку виникає перелом променевої кістки у «типовому місці»

З’ясування обставин травми менше сприяє встановленню характеру травми, але дозволяє встановити важливі супутні деталі (відбулася травма на роботі чи дома, чи пов’язана вона з насильницькими діями, спробою суїциду, наявність алкогольного сп’яніння). З’ясовують час отримання травми, причини нещасного випадку, природу пошкоджую чого чинника, силу і напрямок удару або тиску.

Особливості об’єктивного обстеження постраждалого з травмою. При огляді хворого слід обов’язково використовувати порівняльний огляд та пальпацію, обмір симетричних сегментів тіла – оголити не тільки хвору, але й здорову кінцівку, щоб порівняти їх. Звертають увагу на положення пацієнта (активне, пасивне, вимушене), характер ходи, рухів кінцівок і тулуба. При огляді шкіри звертають увагу на її колір, наявність саден, ран, крововиливів. Необхідно звернути також увагу на форму суглобів, пропорційність будови тіла. Важливе значення має хода хворого. Щадна хода спостерігається за наявності болю, качина – при двобічному підвивиху стегна, паралітична – при ушкодженнях нервів.

Під час пальпації можна встановити точну локалізацію болю, форму суглобів, температурну реакцію, ущільнення, крепітацію. Слід визначити об’єм рухів, їх амплітуду, ступінь рухливості суглоба, патологічні рухи. Для визначення обсягу рухів використовують кутомір.

Дослідження місця ушкодження. Необхідно ретельно виявити всі клінічні симптоми, що дозволяє визначити місце і характер травми. При огляді звертають увагу на поставу, ходу, форму і положення пошкодженої ділянки, наявність крововиливів, саден. Ушкоджену кінцівку оглядають у порівнянні зі здоровою: при цьому краще виявляється набряк, деформація. Укорочення кінцівки виявляється при порівнянні з довжиною здорової кінцівки. Орієнтуються на кісткові виступи: великий вертлюг стегна, акроміон лопатки, кісточки та ін.

Вимірювання довжини кінцівки може виявити достовірну клінічну ознаку перелому зі зсувом уламків – анатомічне (справжнє) укорочення. Для того, щоб виявити зміну довжини кінцівки, що з’явилася після травми, необхідно за допомогою звичайної гнучкої сантиметрової стрічки виміряти довжину пошкодженої кінцівки і її сегментів. Потім порівняти отримані дані зі здоровою кінцівкою. Користуються тими ж точками відліку для чого використовують нерухомі кісткові виступи. Для вимірювання верхньої кінцівки найчастіше використовують акроміон лопатки та вершину шилоподібного відростку ліктьової або променевої кістки. Для вимірювання плеча – акром іон і зовнішній надвиросток плеча, для передпліччя – ліктьовий відросток і вершину шилоподібного відростка ліктьової кістки.

У деяких випадках при травмі необхідно визначати не тільки довжину кінцівки але і величину обсягу її в місці пошкодження. Так уточнюється величин набряку тканин і деформація, обумовлена наявністю гематоми. Вимірювання проводиться на симетричних ділянках праворуч і ліворуч.

При пальпації місця травми можна визначити зміни місцевої температури, локальну болючість, крепітацію. Не можна викликати крепітацію навмисно, це посилює біль і поглиблює явища шоку. При обережній пальпації визначають біль у разі навантаження на вісь кінцівки. Поколочування кінчиками пальців по голівкам п’ясткових кісток при зігнутих пальцях кисті виявляє перелом кісток п’ястка або зап’ястка. Легкі удари долоні по ліктовому відростку вздовж вісі плеча викликає біль в проксимальному метафізі плечової кістки при переломах шийки плеча. Удари кулаком по п’яті розігнутої ноги допоможуть запідозрити вколочений перелом шийки стегна.

Пальпацією оцінюють пульсацію периферійних артерій, наявність гематом у тканинах, стан тактильної чутливості. Проводять порівняльне вимірювання об’єму кінцівок, визначають обсяг активних і пасивних рухів у суглобах, відмічають їх обмеженість або відсутність. Звертають увагу на виразність венозного малюнку, похолоданні кінцівок, наявність набряку.

У лікувальному закладі для уточнення діагнозу проводять рентгенографію у двох проекціях. Це дозволяє діагностувати вивих, перелом, характер зміщення відламків. У складних випадках її доповнюють комп’ютерною томографією або дослідженням за допомогою ядерно-магнітного резонансу. За допомогою лабораторних методів уточнюють розміри крововтрати, ознаки ушкодження внутрішніх органів (гематурія, тощо). Для діагностики ушкодження судин застосовується ангіографія, реовазографія.

Дата добавления: 2015-08-20