Анатомічні особливості будови постійних зубів.

Зуби – тверді органи, що забезпечують пережовування їжі. Вони неохідні також для процесу мовлення і виконують певну естетичну функцію. Зуби роташовуютья в порожнині рота і займають близько 20% її поверхні. В зубі розрізняють коронку, корінь, частину яка розміщена у лунці (альвеолі) щелепи і шийку зуба -місце переходу коронки в корінь. Усередині зуба є порожнина, яка ділиться на коронкову частину і кореневі канали, а в ділянці верхівки закінчуються верхівковим (апікальним) отвором. Місце переходу коронкової частини в канали називається гирлом кореневого каналу. В порожнині зуба розміщена пульпа зуба.

Коронки зубів мають 5 поверхонь:

1. Вестибулярну, яка повернута до передстінку порожнини рота. У фронтальних зубів вона ще називається губною, в бічних зубів - щічною.

2. Оральну, яка звернута до власне порожнини рота. В зубів нижньої щелепи вона ще називається язиковою, в зубів верхньої щелепи - піднебінною.

3. Апроксимальні або контактні - це бокові поверхні зубів. При цьому передня поверхня, звернута до серединної лінії, називається медіальною, а задня — дистальною або латеральною.

4. Жувальна.

У людини розвиваються дві генерації зубів – тимчасові і постійні. Це явище очевидно пов’язане з адаптацією розміру і числа зубів до розміру щелеп. Завдяки тому, що в маленьких щелепах розвиваються спочатку дрібні зуби у зменшеному числі, і тільки у подальшому, в міру росту щелеп, в них утворюються більш великі у більшій кількості зуби, розміри і функція зубів перебувають у відповідності з розмірами щелеп. Молочних або тимчасових зубів налічується 20, а постійних – 32.

За формою і функцією розрізняють 4 групи зубів:

1. Різці — передні зуби, по 4 на кожній щелепі. Функція їх полягає у відкусуванні їжі.

2. Ікла — по 2 на кожній щелепі, служать для відриву їжі.

3. Премоляри — по 4 на кожній щелепі в постійному прикусі, в молочному їх немає. Служать для роздавлювання, грубого перемолювання їжі.

4. Моляри — по 6 зубів на кожній щелепі в постійному прикусі і по 4— в молочному. Призначені для подрібнення і розтирання їжі.

Тканини зуба є похідними слизової оболонки порожнини рота (СОПР), що розвивається у ембріона. Зуби розвиваються із зубних зачатків, кожен з яких включає три компоненти: (рис-)

1) Емалевий орган, який утворюється із багатошарового епітелію вистилки порожнини рота (ПР);

2) Зубний сосочок, утворений мезенхімою, що заповнює порожнину емалевого органу;

3) Зубний мішечок – похідне мезенхімне утворення, яке конденсується навколо емалевого органу.

Емалевий орган бере участь в утворенні емалі зуба, зубний сосочок дає початок дентину та пульпі, а зубний мішечок – цементу та періодонту.

Розвиток зуба є безперервним процесом, хоча умовно його можна розділити на 3 основні періоди:

1) Період закладки зубних зачатків. У цей період епітеліальна вистилка ПР ембріона утворює виріст в нижчележачу мезенхіму, що має вигляд зубної пластинки, на якій з’являються вирости у вигляді зубних бруньок, які в подальшому перетворюються в емалевий орган, а взаємодіюча з ними мезенхіма – в зубний сосочок і зубний мішечок.

2) Період формування і диференціації зубних зачатків включає стадії “шапочки” і “дзвіночка”, названі так по формі емалевого органу, характерних для цих стадій. Даний період завершується для тимчасових зубів до кінця 4-го місяця внутрішньоутробного розвитку. В ході подальшого розвитку і росту зубних зачатків відбувається їх диференціювання і підготовка до утворення твердих тканин зуба – дентину та емалі.

3) Гістогенез тканин зуба є найбільш тривалим: починаючись у внутрішньоутробному періоді, він закінчується після народження. Із твердих тканин першим утворюється дентин (дентиногенез). Після відкладання перших шарів дентину по периферії зубного сосочка в епітеліальному емалевому органі розпочинає продукуватись емаль (амелогенез), поверх формуючогося дентину.

В кінці 5-го місяця внутрішньоутробного розвитку розпочинається процес первинної мінералізації дентину. Він здійснюється одонтобластами за допомогою їх відростків. Утворення органічної матриці дентину випереджає його мінералізацію, тому його внутрішній шар (предентин) завжди залишається немінералізованим.

Зуби утворені досить твердими і міцними тканинами, які дозволяють їм повноцінно виконувати свою функцію. Основ­ну масу зуба складає дентин, у ділянці коронки він зовні вкритий емаллю, на корені — цементом (мал. 14). Ці тверді тканини зуба значно відрізняються одна від одної за будо­вою і хімічним складом. Кожний зуб має всередині порож­нину, що заповнена м'якоттю зуба — пульпою. Порожнина зуба поступово переходить у канал кореня зуба, який за­кінчується верхівковим (апікальним) отвором. Через нього у пульпу проникають кровоносні судини і нерви. Корінь зуба за допомогою особливої зв'язки — періодонта — при­кріплюється до кісткової стінки зубної альвеоли щелепної кістки. У ділянці шийки зуба його щільно охоплюють ясна, які поступово переходять на альвеолярний відросток щелепи.

ЕМАЛЬ

Емаль — тверда мінералізована тканина білого чи злегка жовтуватого кольору, що покриває зовні коронку зуба і захищає дентин і пульпу від дії зовнішніх подразників. емалі варіює за­лежно від форми зуба та її локалізації на коронці. Товщина шару емалі максимальна в ділянці горбиків жувальних зубів, де вона досягає 2,3-3,5 мм і мінімальна в ділянці шийки (0,01 мм). На апроксимальних поверхнях постійних зубів вона звичайно дорівнює 1-1,3 мм. Тимчасові зуби мають шар емалі, що не перевищує 1 мм. Звичайно емаль напівпрозо­ра, що легко виявляється на ріжучих краях різців. Там, де вона вкриває дентин, її колір варіює від жовто-білого до сіpoгo. Інтенсивність кольору емалі збільшується у напрямку до шийки зуба, де вона найтонша.

Вона є найтвердішою тканиною організму людини. Вона містить 95% мінеральних речовин (переважно гідроксиапатит, фторапатит, карбонатапатит і ін.), 1,2% органічних, 3,8% води, зв’язаної з кристалами й органічними компонентами та вільну. Емаль проникна в обох напрямках. Найменшою проникністю володіють її зовнішні, звернені в порожнину рота ділянки. Ступінь проникності неоднаковий у різні періоди розвитку зуба. В емалі постійно відбувається обмін речовин (іонів), що поступають як із дентину та пульпи, так і зі слини. Одночасно з надходженням іонів (ремінералізація) відбувається їхнє вимивання (демінералізація). Ці процеси знаходяться в стані динамічної рівноваги. Емаль не містить клітин і не здатна до регенерації при ушкодженні.

Емаль утворена емалевими призмами і міжпризматичною речовиною. Основні структурно-функціональні одиниці емалі — емалеві призми. Вони проходять через товщу емалі радіально, переважно перпендикулярно емалево-дентинній границі, зігнуті у вигляді букви S. S-подібний хід пучків емалевих призм обумовлює появу на подовжніх шліфах темних (діазони) і світлих (паразони) смуг, перпендикулярних поверхні емалі. Вони називаються смугами Гунтера — Шрегера.

Емалеві призми розташовуються пучками, по 10—20 призм. В ділянці шийки призми розташовуються горизонтально. Форма призм на поперечному перетині овальна, полігональна, частіше — арочна. Емалеві призми складаються з щільно укладених і впорядкованих кристалів гідроксиапатита. Кристали в зрілій емалі приблизно в 10 разів крупніші кристалів дентину, цементу і кістки: їхня товщина складає 25—40 ним, ширина—40-90 нм і довжина— 100-1000 нм. Кожен кристал покритий гідратною оболонкою товщиною близько 1 нм. Між кристалами є мікропростори, заповнені водою (емалевою рідиною), що служить перенощиком молекул ряду речовин і іонів. В центральній частині призми кристали розташовані паралельно осі призми, при віддаленні від центру — відхиляються від її напрямку.

На подовжніх шліфах визначаються також лінії Ретціуса. Вони коричнево-жовтого кольору, мають вид арок, що йдуть криво від поверхні емалі до емалево-дентинної межі. На поперечних шліфах — це концентричні круги. Лінії Ретціуса — лінії росту емалі, з'являються у зв'язку з періодичністю процесу звапнення.

Якщо простежити лінії Ретциуса до їхнього виходу на поверхню зуба, то вони будуть відповідати циркулярним борозенкам, тобто ділянкам емалі, де вона має меншу товщину. По краях борозенок і на їхньому дні виявляються численні дрібні вдавлення на поверхні емалі діаметром 4-6 мкм і глибиною 0,5-3 мкм — ямки. Вони з'являються в ході розвитку і відповідають розташуванню відростків Томса знамелобластов у період завершення секреції матрикса емалі.

Між цими борозенками розташовуються валики висотою 2-4,5 мкм і шириною 30—160 мкм, називані перикиматіоми. Перикиматії оперізує коронку у виді горизонтальних рівнобіжних ліній. Вони розташовані рівномірно в 70 % випадків і неоднаково помітні в зубах різних людей. Особливо чітко перикиматії помітні в пришийковій ділянці. У напрямку до ріжучого краю, вони згладжуються. Перикиматії зникають з віком внаслідок стирання поверхні емалі.

Міжпризмова речовина по будові ідентична емалевим призмам, але кристали гідроксиапатиту орієнтовані під прямим кутом до кристалів призм. Міжпризмова речовина оточує призми округлої і полігональної форми і розмежовує їх. При арковій структурі призм їхні частини знаходяться в безпосередньому контакті одна з одною, а міжпризмова речовина, як така практично відсутня. Міжпризмова речовина в емалі людини на шліфах має дуже малу товщину (менш 1 мкм). Ступінь мінералізації міжпризмової речовини нижча, ніж емалевих призм, але вища, ніж оболонок емалевих призм. У зв'язку з цим при декальцинації в процесі виготовлення гістологічного чи препарату в природних умовах (під впливом карієсу) розчинення емалі відбувається в наступній послідовності: спочатку в ділянці оболонок призм, потім міжпризмової речовини і лише після цього самих призм. Міжпризмова речовина має меншу міцність, ніж емалеві призми, тому при виникненні тріщин в емалі вони звичайно проходять по ній, не торкаючись призми

Структурні елементи — емалеві пучки, пластинки і веретена — ділянки емалі, що містять недостатньо звапнені емалеві призми і міжпризмову речовину, містять білки (типу енамеліну) у високій концентрації. Емалеві пластинки тягнуться від поверхні емалі до ємалево-дентинного з'єднання. Вони можуть служити шляхами розповсюдження мікроорганізмів з поверхні емалі в глибину. Емалеві пучки — проникають в емаль на невелику відстань. Емалеві веретена — короткі веретеноподібні структури, розташовані у внутрішній третині емалі перпендикулярні емалево-дентинній межі. Припускають, що це замуровані відростки одонтобластів або енамелобласти, замуровані в емалі.

Поверхню емалі покриває тонка оболонка — кутикула, яка складається з двох шарів:

1. первинної кутикули (оболонки Насміта) — внутрішнього тонкого (близько 0,5-1,5 мкм) гомогенного шару гликопротеинов, що є кінцевим секреторним продуктом енамелобластів;

2. вторинної кутикули, утвореної зовнішнім більш товстим (близько 10 мкм) шаром скороченого епітелію емалевого органа.

Після прорізування зубів кутикула стирається на їхніх жувальних поверхнях, частково зберігаючи на бічних.

Функції емалі — захисна, трофічна.

Схема будови зуба і ткани н, що його оточують:

1 — корінь зуба; 2 — клінічна коронка; 3 — анатомічна коронка; 4— емаль; 5 — дентин; 6 — судинно-нервовий пучок; 7 — верхівковий отвір; 8 — цемент; 9 — періодонт; 10 — ясна; 11 — міжзубний сосочок; 12 — пульпа

Твердість емалі досягає 397,6 кг на 1 мм2 зразка емалі. Найбільшу твердість мають поверхневі шари емалі, у напрямку до емалево-дентинного з'єднання її твердість знижується. Одночасно емаль є до­сить крихкою структурою. Крихкість емалі компенсуєть­ся пружними властивостями розміщеного під нею дентину, що дозволяє зубові витримувати великий жувальний тиск. Твердість емалі обумовлена високим (до 96-97 %) вмістом у ній мінеральних солей. Органічних речовин в емалі дуже мало/аа^даними різних авторів, — від 1 до 3 %. Загалом хі­мічний склад емалі такий: вода -^3,8 % (близько 1 % віль­ної води); органічні речовини — 1,2 %; неорганічні речови­ни — 95 %, з них кальцію — 37 %, фосфору — 17 %.

Дата добавления: 2015-08-18