|
Читайте также: |
4. На психологічних методах та інструментах, орієнтованих на моральну мотивацію працівників.
63. Підбір персоналу починається з:
1. Внутрішнього моніторингу персоналу на ринку праці.
2. Проведення співбесіди з претендентами на вакансії (робочі місця).
3. Залучення фахових експертів для підбору персоналу.
4. Виявлення додаткової потреби в кадрах.
64. Оцінювання персоналу включає:
1. Оцінювання потенціалу працівника, оцінювання індивідуального внеску (оцінювання праці), атестацію кадрів.
2. Встановлення якості, складності і результативності праці кожного конкретного працівника та його відповідності займаній посаді (робочому місцю).
3. Оцінювання професійних знань, умінь, виробничого досвіду, ділових та особистісних якостей, ціннісних орієнтацій, працездатності та загального рівня культури працівника, що претендує на зайняття вакантної посади чи робочого місця.
4. Комплексне оцінювання, що враховує потенціал та індивідуальний внесок кожного працівника в кінцевий результат.
65. Концепція "людських ресурсів" ґрунтується на:
1. Визнанні економічної доцільності капіталовкладень, пов'язаних з набором персоналу, підтриманням його в працездатному стані, безперервним навчанням, виявленням якостей та здібностей, закладених в особистості працівника.
2. Визнанні доцільності безперервної освіти.
3. Визнанні необхідності постійного мотивування працюючих щодо підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня.
4. Визнанні доцільності безперервного розвитку потенційних можливостей працюючих з метою підвищення ефективності їх діяльності
66. Атестація персоналу - це:
1. Кадрові заходи, покликані оцінити відповідність рівня праці, якостей і потенціалу особистості вимогам виконуваної роботи.
2. Контроль виконання трудових функцій працівника.
3. Заходи щодо оцінювання трудових функцій працівника.
4. Оцінювання професійних знань, умінь, виробничого досвіду, ділових та особистісних якостей працівника.
67. На корпоративному рівні регулювання міжнародної торгівлі здійснюється через:
1. Обмежувальну ділову практику.
2. Протекціоністські інструменти.
3. Ліберальні або фритредерсткі інструменти.
4. Спільні заходи країн-учасниць інтеграційних угод.
68. Обмежувальна ділова практика – це:
1. Сукупність дій, заходів, прийомів, що формують ринкову поведінку підприємств чи їх об’єднань з метою досягнення та утримання провідної позиції на ринку шляхом обмеження або послаблення конкурентної боротьби.
2. Сукупність дій, заходів, прийомів, що спрямовані на збереження домінуючого положення в каналах збуту.
3. Сукупність дій, заходів, прийомів, що спрямовані на створення монополістичних об’єднань з метою встановлення монополістичних цін.
4. Сукупність дій, заходів, прийомів, що спрямовані на досягнення угоди між кількома конкурентами щодо розподілу ринків збуту.
69. Інструментами обмежувальної ділової практики є:
1. Угоди та домовленості, що встановлюють рівень цін; участь у міжнародних тендерах за домовленістю; використання цін нижче за собівартість для усунення конкурентів тощо.
2. Встановлення рівня обґрунтованого протекціонізму.
3. Пряме та непряме обмеження імпорту
4. Відкрите та завуальоване стимулювання національного виробництва.
70. Автаркія – це:
1. Політика відособлення країни від економіки інших країн з метою створення замкнутого національного господарства. Така політика призводить до скорочення економічних зв’язків з іншими країнами.
2. Політика створення відкритої економіки, співробітництва з іншими країнами на підставі виробничої, науково-технічної, інноваційної та ін. кооперації та інтеграції.
3. Політика відособлення країни від економіки інших країн з метою створення замкнутого національного господарства. Така політика стимулює процеси підвищення якості та розширення асортименту продукції всередині країни.
4. Політика відособлення країни від економіки інших країн з метою створення замкнутого національного господарства. Така політика може впроваджуватися незалежно від сприйняття її населенням країни.
71. При наступальному (або агресивному) протекціонізмі: захищаються:
1. Не найменш розвинуті та уразливі виробництва і галузі, а, навпаки, ті галузі економіки, які за умов протекціоністських заходів здатні вже сьогодні або найближчим часом здійснити наступ (агресію) на відповідні світові ринки.
2. Окремі (вибіркові) галузі національної економіки, що потребують захисту. До них традиційно в світовій економіці належить сільське господарство, сфера послуг, молоді галузі національної економіки.
3. Всі галузі національної економіки.
4. Розвинуті виробництва та галузі, які вже здійснили наступ (агресію) на відповідні світові ринки та мають сильні конкурентні переваги.
72. Вартісні мита нараховуються:
1. У відсотках до митної вартості товару.
2. У встановленому розмірі з якої-небудь фізичної характеристики товару.
3. У вигляді процента від митної вартості і з одиниці фізичної міри товару одночасно.
4. З урахуванням рівня мит на імпортні вузли і деталі, які використовувались для виробництва кінцевої продукції.
73. Компенсаційні мита – це мита, що:
1. Накладаються на імпорт тих товарів, під час виробництва яких прямо чи опосередковано використовувались субсидії, якщо такий імпорт завдає шкоди національним товаровиробникам аналогічних товарів.
2. Встановлюються на основі односторонніх рішень державної влади країни поза залежністю від існуючих договорів і угод та інших міжнародних зобов’язань.
3. Встановлюються і закріплюються в рамках двосторонніх або багатосторонніх угод (СОТ).
4. Застосовуються, якщо на територію країни товари ввозяться за демпінговою ціною, тобто за ціною більш низькою, ніж їх нормальна ціна в країні-експортері.
74. Ембарго відноситься до:
1. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
2. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
3. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
75. Квотування відноситься до:
1. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
2. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
3. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
76. Ліцензування відноситься до:
1. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
2. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
3. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
77. «Добровільні» обмеження експорту відносяться до:
1. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
2. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
3. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
78. Часткові заборони безумовного характеру – це:
1. Заборони на імпорт конкретних товарів, здатних завдати шкоди різним сферам життя держави, наприклад, – обмеження релігійних законів: заборона на імпорт свинини та алкогольних напоїв у САР, Лівії та Пакистані.
2. Заборони стосовно імпорту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту.
3. Заборони, що вводяться через вагомі причини, які мають нестабільний та короткостроковий характер прояву.
4. Заборони, викликані недотриманням експортером санітарно-гігієнічних та інших, пов’язаних з якістю чи стандартизацією вимог.
79. Глобальна квота – це:
1. Квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) без зазначення конкретних країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
2. Квота, яка встановлюється щодо товару (товарів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись.
3. Квоти, які встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
4. Встановлення кількості товару, яку дозволена до ввезення чи вивезення за особливою, більш низькою ставкою тарифу протягом певного періоду часу.
80. Генеральна ліцензія – це:
1. Відкритий дозвіл на експортні/імпортні операції певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів).
2. Разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, який необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.
3. Дозвіл на експорт/імпорт товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.
4. Дозвіл на ввезення/вивезення певного товару без обмеження за кількістю або вартістю у будь-яку країну протягом визначеного строку.
81. Технічні бар’єри відносяться до:
1. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
2. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
3. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
82. Внутрішні податки та збори відносяться до:
1. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
2. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
3. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
83. Державні закупки відносяться до:
1. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
2. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
3. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
84. Вимоги про вміст місцевих компонентів відносяться до:
1. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
2. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
3. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
85. Державні закупки – це:
1. Прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати певні товари лише у національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні.
2. Прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати певні товари лише у зарубіжних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за експортні.
3. Прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати товари дотаційних галузей, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні.
4. Прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати певні товари оборонної промисловості, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні.
86. Субсидування відноситься до:
1. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
2. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
2. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
87. Експортне кредитування відноситься до:
1. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
2. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
2. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
88. Демпінг відноситься до:
1. Фінансових інструментів нетарифних обмежень.
2. Прихованих інструментів нетарифних обмежень.
2. Кількісних інструментів нетарифних обмежень.
4. Валютно-кредитних інструментів нетарифних обмежень.
89. Прямі субсидії – це:
1. Безпосередні виплати експортеру або виробнику, обумовлені фактом здійснення експортної операції або виробництва товару. Вони дорівнюють різниці витрат експортера або виробника та отриманого ними доходу.
2. Форма прихованого дотування експортерів або виробників за рахунок надання їм пільгового кредитування, податкових вилучень та пільг, повернення оплачених мит, пільгового страхування тощо.
3. Дотування однієї галузі або сектору економіки за рахунок іншої галузі або сектору за допомогою заходів державного регулювання.
4. Дотування використовуваних матеріалів, затрат на заробітну плату, проведення досліджень, створення та використання інфраструктури.
90. Розбійницькій демпінг – це:
1. Тимчасове зниження експортних цін (нижче цін свого внутрішнього ринку і навіть нижче витрат виробництва) з метою витіснення конкурентів з ринку і наступне підвищення цін (іноді навіть до більш високого рівня, ніж до зниження цін).
2. Постійний експорт товарів за ціною, нижчою від нормальної ціни.
3. Тимчасовий епізодичний продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими цінами у зв’язку з тим, що у експортерів накопичились великі запаси товарів.
4. Продаж товару всередині країни за цінами, нижчими від експортних; використовується у випадку непередбачуваних різких коливань курсів валют.
91. Міжнародна міграція капіталів - це:
1. Процеси зустрічного руху капіталів між різними країнами світового господарства незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку, що приносять додаткові доходи.
2. Процеси руху капіталів з розвинутих країн у країни третього світу.
3. Процес зустрічного руху капіталів між різними країнами світового господарства, що не завжди пов'язані з одержанням доходів.
4. Процес вилучення частини капіталу з національного обороту даної країни у виробничий процес й обіг іншої країни з метою витягу більш високих прибутків.
92. Поняття капіталу включає:
1. Матеріальні ресурси та грошові засоби, які використовуються у суспільному виробництві з метою отримання прибутку.
2. Матеріальні ресурси, які використовуються у суспільному виробництві з метою отримання прибутку.
3. Праця й матеріальні ресурси, які використовуються у суспільному виробництві.
4. Грошові ресурси, які використовуються у суспільному виробництві з метою отримання прибутку.
93. Вивіз капіталу у грошовій формі - це:
1. Вивіз валюти та валютних цінностей: валюти іноземних держав, грошових документів в іноземній валюті, цінних паперів, дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, за виключенням ювелірних виробів, лому.
2. Вивіз валюти іноземних держав, грошових документів в іноземній валюті.
3. Вивіз грошових засобів в іншу країну світу в пошуку більш вигідного їх застосування.
4. Процес зустрічного руху вартості у грошовій формі.
94. Вивіз підприємницького капіталу здійснюється у таких формах:
1. Прямі та портфельні інвестиції.
2. Міжнародний кредит, прямі інвестиції.
3. Пільговий кредит, дар.
4. Міжнародний кредит і пільговий кредит.
95. Прямі закордонні інвестиції - це:
1. Довгострокові зарубіжні вкладення капіталу, у результаті яких експортером капіталу організується або ведеться виробництво на території країни, що приймає капітал.
2. Форма вивозу капіталу через його вкладення у цінні папери закордонних підприємств, що не дає інвесторам можливості безпосереднього контролю на їхньою діяльністю.
3. Короткострокові зарубіжні вкладення капіталу, у результаті яких експортером капіталу організується виробництво на території країни, що приймає капітал.
4. Зарубіжні вкладення капіталу в країни зі стабільною законодавчою та економічною системою.
96. Портфельні інвестиції - це:
1. Форма вивозу капіталу через його вкладення в цінні папери закордонних підприємств, що не дає інвесторам можливості безпосереднього контролю над їхньою діяльністю.
2. Вкладення капіталу резидентом однієї країни у підприємство-резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу.
3. Вкладення капіталу у країни з нестабільною економікою та правовою системою.
4. Вкладення капіталу в країни зі стабільною законодавчою та економічною системами або в державні цінні папери розвинутих країн.
97. Факторний ринок виконує функцію:
1. Розподілу чинників виробництва (земля, праця, капітал), а також прибутків у формі заробітної плати, прибутків від оренди тощо серед власників виробничих ресурсів.
2. Спрямування заощаджень, що йдуть в основному від домогосподарств до тих об'єктів (індивідуальних чи інституціональних), які потребують ресурсів, що перевищують їх поточні прибутки.
3. Здійснення довгострокових інвестицій фірм, урядів та домогосподарств.
4. Регулювання сукупності економічних відносин, які виникають між продавцем та покупцем інвестиційних ресурсів.
98. Міжнародний інвестиційний ринок - це:
1. Регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їх покупцем, які є резидентами різних країн.
2. Ринок, що регулює сукупність економічних відносин, які виникають між продавцем і покупцем інвестиційних ресурсів однієї країни.
3. Інститут, що забезпечує здійснення довгострокових інвестицій фірм, урядів та домогосподарств.
4. Інститут, через який індивідуальні та інституціональні суб'єкти з тимчасовими залишками коштів зустрічаються з позичальниками, що мають тимчасову нестачу коштів.
99. Національні облігації - це:
1. Облігації, які випускаються в місцеві валюті. Позичальниками є андеррайтингові синдикати та інвестори, що знаходяться в середині цієї ж країни.
2. Іноземні облігації, які випускаються в національній валюті через місцеві синдикати, але для іноземних позичальників.
3. Євробонди, які випускаються не в тій країні, у валюті якої вони були визначені.
4. Облігації, які випускаються на території своєї країни в іноземній валюті.
100. Європейські облігації - це:
1. Євробонди, які випускаються не в тій країні, у валюті якої вони були визначені. Розповсюджуються ці облігації через міжнародні синдикати.
2. Облігації, які випускаються в місцеві валюті. Позичальниками є андеррайтингові синдикати та інвестори, що знаходяться в середині цієї ж країни.
3. Іноземні облігації, які випускаються в національній валюті через місцеві синдикати, але для іноземних позичальників.
4. Облігації, які випускаються на території своєї країни в іноземній валюті.
101. Іноземні облігації - це:
1. Облігації, які випускаються в національній валюті через місцеві синдикати, але для іноземних позичальників.
2. Облігації, які випускаються в місцеві валюті. Позичальниками є андеррайтингові синдикати та інвестори, що знаходяться в середині цієї ж країни
3. Євробонди, які випускаються не в тій країні, у валюті якої вони були визначені. Розповсюджуються ці облігації через міжнародні синдикати.
4. Облігації, які випускаються на території своєї країни в іноземній валюті.
102. Прямі облігації - це:
1. Облігації з фіксованим відсотком, які мають серії щорічних купонів.
2. Облігації, які мають строк погашення 12-15 років, але початковий відсоток може змінюватися через короткий період (3-5 років).
3. Облігації, які оплачуються однією валютою, а купонні платежі та погашення здійснюється в іншій валюті.
4. Облігації, за якими спочатку оплачується частина вартості - 15-30%, решта оплачується пізніше - через 6-9 місяців.
103. Облігації з нульовим купоном - це:
1. Облігації за якими не має ніяких платежів до настання строку погашення, продаються за номінал, чим і забезпечують прибуток власникові.
2. Облігації з фіксованим відсотком, які мають серії щорічних купонів.
3. Облігації, які мають строк погашення 12-15 років, але початковий відсоток може змінюватися через короткий період (3-5 років).
4. Облігації, які оплачуються однією валютою, а купонні платежі та погашення здійснюється в іншій валюті.
104. Ноти з плаваючим відсотком - це:
1. Облігації, купонні платежі яких перепризначуються через певні інтервали (традиційно кожні 3 або 6 місяців) і звичайно прив'язані до надбавки Лондонського пропонованого відсотка на міжбанківському ринку.
2. Облігації з фіксованим відсотком, які можуть конвертуватися в звичайні акції емітента чи іншої компанії, що виступає гарантом облігацій.
3. Облігації, які мають строк погашення 12-15 років, але початковий відсоток може змінюватися через короткий період (3-5 років).
4. Облігації, які оплачуються однією валютою, а купонні платежі та погашення здійснюється в іншій валюті.
105. Горизонтальні прямі інвестиції - це:
1. Прямі іноземні інвестиції у ту саму галузь економіки, в якій фірма діє на вітчизняному ринку.
2. Інвестиції у певну галузь в іншій країні, яка забезпечує вхідні ресурси для місцевого виробництва.
3. Інвестиції у галузі, які забезпечують продаж продукції, виробленої на території рідної для даної країни фірми.
4. Інвестиції в декілька галузей економіки іншої країни.
106. Мотивами здійснення вертикальних прямих іноземних інвестицій є:
1. Стратегічна поведінка компанії, недосконалість ринку.
2. Транспортні витрати, валютний ризик.
3. Життєвий цикл продукції, конкретно-географічні переваги місця розташування.
4. "Ефект наслідування" у фірм конкурентів, транспортні витрати.
107. Мотивами здійснення горизонтальних прямих іноземних інвестицій є:
1. Транспортні витрати, недосконалість ринку, валютний ризик, "ефект наслідування" у фірм конкурентів, життєвий цикл продукції, конкретно-географічні переваги місця розташування.
2. Стратегічна поведінка компанії, недосконалість ринку.
3. Життєвий цикл продукції, конкретно-географічні переваги місця розташування.
4. "Ефект наслідування" у фірм конкурентів, транспортні витрати.
108. Під транснаціональними корпораціями розуміються:
1. Міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи у двох або більше країнах і керівництво цими підрозділами здійснюється з одного або декількох центрів.
2. Фірми, власниками яких є резидентами різних країн, але їх виробнича та збутова діяльність зосереджена в одній державі.
3. Міжнародні корпорації, які об'єднують національні компанії ряду держав на виробничій і науково-технічній основі.
4. Міжнародна монополія, яка переносить в інші країни частину виробничих і збутових операцій та організовує свою міжнародні діяльність таким чином, що всі елементи інтернаціональної структури компанії розглядаються нею як відокремлені частини.
109. Планування в транснаціональних корпораціях починається з:
1. З розробки довгострокових стратегічних цілей.
2. З аналізу внутрішніх можливостей корпорації.
3. Зі збору інформації про різні ринки.
4. З аналізу місцевих умов кожної дочірньої фірми (філіалу) корпорації.
110. Першим етапом еволюції «зовнішньої» структури фірм у процесі їх розвитку у транснаціональні корпорації за Дж. Мак-Дональдом і М.Паркером є:
1. Здійснення експортно-імпортних операцій.
2. Продаж ліцензій і передача технології до інших країн.
3. Початок закордонних інвестицій.
4. Істотне збільшення закордонних інвестицій.
111. Лідируючі позиції транснаціональних корпорацій на світових ринках є наслідком:
1. Наявності в ТНК спеціалізованих дослідницьких лабораторій та інших інженерно-технічних підрозділів, значних матеріальних ресурсів, технологічного потенціалу.
2. Досить великого розміру фірми, що дозволяє використати весь арсенал коштів для проведення глобальної маркетингової стратегії.
3. Верховенства центру при прийнятті стратегічних рішень і контролі усіх ланок.
4. Інтернаціональної виробничої структури з розвиненим внутріфірмовим поділом праці.
112. Основною формою експансії транснаціональних корпорацій є:
1. Вивезення капіталу.
2. Передача технологій.
3. Передача досвіду в сфері виробництва та управління.
4. Передача кваліфікованих кадрів для організації дочірніх підприємств та філій за рубіж з наступним управлінням ними.
113. Найбільші транснаціональні корпорації за національною приналежністю відносяться до:
1. До країн «тріади» – США, країни ЄС та Японія.
2. Країни Східної Європи.
3. Країни Латинської Америки.
4. Країни Західної Європи.
114. Функціональна організаційна структура застосовується транснаціональними корпораціями, що:
1. Займаються видобутком корисних копалин, оскільки їхня продукція найвищою мірою однорідна, отже, методи виробництва і маркетингу в країнах практично однакові.
2. Мають розвинуті міжнародні операції та характеризуються домінуванням якоїсь однієї країни або регіону.
3. Працюють із диверсифікованими групами продукції.
4. Характеризуються загостреними проблемами, пов’язаними з інтеграцією чи виділенням закордонних операцій у формі самостійного підрозділу.
115. До каналів руху коштів усередині транснаціональної корпорації не відноситься:
1. Рух банківських позичкових капіталів.
2. Прямий переказ капіталу.
3. Переказ дивідендів.
4. Внутрішньофірмове страхування.
116. До внутрішньофірмових короткострокових позик транснаціональних корпорацій не відноситься:
1. Довгострокова банківська позика.
2. Прямий міжнародний фірмовий кредит.
3. Компенсаційний внутрішньофірмовий кредит.
4. Паралельний внутрішньофірмовий кредит.
117. Відповідно пофазного переходу Дж. Стопфорда та Л.Уелса друга фаза росту фірми характеризується:
1. Зростанням фірми за рахунок збільшення виробництва продукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку; поділом кожного функціонального відділу на декілька підвідділів або груп.
2. Наявністю одного керівника, який здійснює керівництво всіма аспектами діяльності фірми та не делегує повноваження.
3. Доданням виробничих ліній для випуску нових видів продукції.
4. Президент майже не займається координацією повсякденної діяльності підрозділів і зосереджує основну увагу на загальній стратегії розвитку.
118. Спільне підприємство як суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності – це:
1. З іноземними інвестиціями; форма співробітництва з іноземним партнером, при якій створюється спільна виробничо-господарська база, виготовляється продукція (послуги) загальної власності.
2. Яке засновано на базі об’єднання майна різних власників.
3. Яке засновано юридичними особами України та іноземними юридичними особами.
4. Яке засновано юридичними та/або фізичними особами України та іноземними юридичними та/або фізичними особами, які можуть бути зареєстровані як учасники зовнішньоекономічної діяльності, так і незареєстровані.
119. Вищим органом управління спільним підприємством є:
1. Збори учасників або призначених ними представників (нотаріально засвідченим дорученням).
2. Колективний орган управління – дирекція.
3. Одноосібний орган управління – директор.
4. Ревізійна комісія.
120. Створення спільного підприємства починається з:
1. Визначення цілей створення спільного підприємства.
2. Пошуку іноземного партнера.
3. Відбору найбільш вигідного варіанту з попереднім розрахунком всіх економічних, технічних і організаційних умов створення спільного підприємства.
4. Проведення попередніх переговорів із співвласниками спільного підприємства.
1. Реальні інвестиції здійснюються підприємствами в різноманітних формах, основними з яких є:
- придбання цілісних майнових комплексів
- відновлення окремих видів устаткування
- інноваційне інвестування в нематеріальні активи
+ всі відповіді вірні
2. Інвестиційна політика являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у:
- накопиченні інвестиційних фінансових ресурсів
+ виборі і реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових його інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку і розширення економічного потенціалу господарської діяльності
- організації процесу доведення фінансових активів до споживача
- придбанні цілісних майнових комплексів
Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 44 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| тестових завдань до 4 страница | | | тестових завдань до 6 страница |