тестових завдань до 4 страница

3. Складність продукції, асортимент продукції, обсяги виробництва.

4. Наявність фінансових (в тому числі валютних) ресурсів, рівень володіння маркетинговою інформацією.

9. Вперше політика фритредерства була визначена та обґрунтована:

1. А.Смітом.

2. Д.Рікардо.

3. Дж. Ст. Міллем.

4. Р. Торренсом.

10. Відповідно теорії відносної переваги Д.Рікардо - Р.Торренса:

1. В інтересах кожної країни - спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою.

2. Якщо кожна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного товару, а інша - другого, то кожна може спеціалізуватися у виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого найменші.

3. Національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньо. потребою в тих або інших товарах.

4. Існує ціна, яка оптимізує обмін товарів між країнами. Ця ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції.

11. Відповідно теорії абсолютної переваги А.Сміта:

1. Якщо кожна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного товару, а інша - другого, то кожна може спеціалізуватися у виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого найменші.

2. В інтересах кожної країни - спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою.

3. Національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньо. потребою в тих або інших товарах.

4 Існує ціна, яка оптимізує обмін товарів між країнами. Ця ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції.

12. Відповідно теорії міжнародної вартості Дж. Ст. Мілля:

1. Існує ціна, яка оптимізує обмін товарів між країнами. Ця ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції.

2. Якщо кожна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного товару, а інша - другого, то кожна може спеціалізуватися у виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого найменші.

3. В інтересах кожної країни - спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою.

4. Національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньо. потребою в тих або інших товарах.

13. Відповідно теорії Хекшера-Оліна:

1. Національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньо. потребою в тих або інших товарах.

2. Існує ціна, яка оптимізує обмін товарів між країнами. Ця ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції.

3. Якщо кожна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного товару, а інша - другого, то кожна може спеціалізуватися у виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого найменші.

4. В інтересах кожної країни - спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою.

14. Вільна економічна зона – це:

1. Територія в прикордонній або інших регіонах країни, яка має особливий юридичний і митний економічний статус.

2. Територія, в якій відсутнє мито на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обумовлених експортно-імпортними операціями.

3. Територія, в якій існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертуємої валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій.

4. Територія, в межах якої зареєстрованим фірмам надається широке коло пільг та привілеїв, а також загальні гарантії від конфіскації іноземної власності.

15. Вільна торгова зона – це:

1. Безмитна торгова і складська зона, яка залишаючись частиною національної території, з погляду митного режиму розглядається як така, що знаходиться за межами державного кордону.

2. Зона, де діє пільговий режим, відсутній чи ослаблений контроль за рівнем дисконтної ставки, знижені нормативи відновлення власного капіталу до активів, обсягу обов’язкового резервування, здійснення банківських та страхових операцій.

3. Зона, що знаходиться в межах митної території країни, не має спеціальної орієнтації на залучення іноземного капіталу та обгороджених кордонів, а виділяється лише статусом розташованих там фірм.

4. Зона, яка залишаючись частиною національної території, заснована на застосуванні знижених ставок мит.

16. Експортно-промислова зона – це:

1. Зона, заснована не тільки на застосуванні пільгового торгового і митного режиму, а й додаткових стимулів і заохоченнях прямих іноземних інвестицій.

2. Безмитна торгова і складська зона, яка залишаючись частиною національної території, з погляду митного режиму розглядається як така, що знаходиться за межами державного кордону.

3. Територія, в якій існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертуємої валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій.

4. Територія, в межах якої зареєстрованим фірмам надається широке коло пільг та привілеїв, а також загальні гарантії від конфіскації іноземної власності.

17. Міжнародний стратегічний альянс – це:

1. Відносна тривала за часом міжорганізаційна угода зі співробітництва, яка передбачає спільне використання ресурсів та/або структур управління двох або більше самостійних організацій.

2. Функціональні угоди (наприклад, за спільними науково-дослідними та дослідно-конструкторськими роботами, розвитку виробництва, вдосконаленню продукції тощо) та угоди про участь в активах з утворенням нової організації.

3. Угоди про участь в активах без утворення нової організації.

4. Міжорганізаційна угода зі співробітництва, яка передбачає спільне використання ресурсів двох або більше самостійних організацій, розташованих у двох країнах.

18. Багатонаціональна компанія – це:

1. Компанія, що використовує міжнародний підхід у пошуку закордонних ринків та при розміщенні виробництв, а також комплексну глобальну філософію бізнесу.

2. Компанія, що застосовує глобальний, інтегрований підхід до бізнесу з метою пошуку нових ринкових можливостей, оцінки можливих загроз для бізнесу з боку конкурентів, пошуку нових ресурсів для розширення діяльності (включаючи людські та фінансові ресурси).

3. Компанія, яка прагне закріпити свою присутність на ключових ринках країн і регіонів, через орієнтацію на досягнення стратегічних цілей та рішення стратегічних задач кожним підрозділом відокремлено.

4. Компанія, що має безстроковий характер існування, не має єдиної управлінської вертикалі та єдиного центру у вигляді холдингової компанії.

19. Фінансово-промислова група – це:

1. Головну компанію фінансової або виробничої орієнтації та численні пов’язані з нею системою координованої участі дочірні та асоційовані фірми, розташовані як в основній країні базування БНК, так й за кордоном.

2. Головну компанію фінансової або виробничої орієнтації та численні пов’язані з нею системою координованої участі дочірні та асоційовані фірми, розташовані в основній країні базування БНК.

3. Головну компанію виробничої орієнтації та численні, пов’язані з нею системою корпоративної (акціонерної) участі дочірні та асоційовані фірми, розташовані за кордоном.

20. Холдингова компанія – це:

1. Акціонерна компанія, що використовує власний капітал для придбання контрольних пакетів акцій ін. компаній та фірм, з метою встановлення над ними контрольних та ін. функцій.

2. Фінансова або фінансово-промислова компанія, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших фірм, з метою ділового контролю над ними.

3. Акціонерна компанія, що використовує власний капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній та фірм, що належать до однієї сфери діяльності та пов’язані між собою прямою виробничою кооперацією.

4. Компанія, що має достатню частку участі в акціонерному капіталі іншої фірми, щоб здійснювати управління її поточними операціями.

21. Асоційований банк – це:

1. Самостійна банківська організація, частка акцій якої – але не контрольний пакет – належить іноземному банку; частка капіталу, що залишається може бути розподілена як серед місцевих, так й іноземних співвласників.

2. Самостійна банківська організація у формі відкритого або закритого акціонерного товариства, або товариства з обмеженою відповідальністю, де всі 100% або більша частка акцій належить головному міжнародному банку.

3. Самостійна банківська організація, частка акцій якої – але не контрольний пакет – належить іноземному банку; частка капіталу, що залишається може бути розподілена серед іноземних співвласників.

4. Складова головного банку, що спирається на його ресурсну базу; не є самостійною юридичною особою і тому не має своїх установчих документів, своєї ради директорів, не може емітувати акції.

22. Міжнародний стратегічний альянс у формі функціональних угод – це:

1. Формальні угоди без пайової участі партнера або створення СП, які передбачають співпрацю 2-х/більше компаній за одним/декількома напрямками, при цьому співпраця носить обмежений характер.

2. Неформальні угоди зі співпраці, що укладаються двома або більше організаціями та передбачають, наприклад, негласну взаємодомовленість між конкурентами в умовах олігополії.

3. Угоди, що передбачають довгострокову передачу технології, продукції або досвіду між партнерами.

4. Формальні угоди без пайової участі партнера або створення СП, які передбачають співпрацю 2-х/більше компаній за одним/декількома напрямками; сторони угоди спільно розподіляють прибуток.

23. Міжнародний стратегічний альянс горизонтального типу створюється з:

1. Організаціями, що здійснюють діяльність на одній самій стадії виробничого процесу та/або виробляють однорідні товари чи послуги.

2. Постачальниками комплектуючих виробів або послуг для фірми.

3. Організаціями, що оперують у первісно не пов’язаних між собою галузях, між якими потенційно є можливим розмивання меж, внаслідок інновацій.

4. Організаціями, що виробляють як взаємодоповнюючі товари та послуги, так і товари та послуги-замінники.

24. В сфері ЗЕД планування означає:

1. Уміння передбачити мету підприємства в сфері ЗЕД, результати його діяльності і ресурси, потрібні для досягнення цієї мети.

2. Уміння передбачити мету підприємства, результати його діяльності і ресурси, потрібні для досягнення цієї мети.

3. Уміння передбачити мету підприємства.

4. Уміння визначення ресурсів, необхідних для реалізації коротко- і середньострокових завдань.

25. Довготривале планування охоплює період часу:

1.10-25 років.

2. 15-20 років.

3. 10-15 років.

4. 5-10років.

26. Середньотривале планування охоплює період часу:

1. 2-3- роки.

2. 5 років.

3. 5-10 років.

4. 3-5 років.

27. Короткочасне планування - вироблення планів на:

1. 1-2 роки.

2. 2-3 роки.

3. 2-5 років.

4. 5-10 років.

28. Стратегія виробничого підприємства - це:

1. Сукупність головної мети і основних способів досягнення накресленої мети.

2. Визначення стратегічної мети підприємства.

3. Визначення загальних напрямків розвитку підприємства на короткостроковий період.

4. Визначення загальних напрямків розвитку підприємства на середньостроковий період.

29. Стратегічне планування ЗЕД - це:

1. Визначення основних напрямків діяльності фірми в міжнародній сфері (на світовому ринку) на період від 4 до 7 років.

2. Визначення головної мети підприємства в міжнародній сфері на період 10-15 років.

3. Визначення головної мети в міжнародній сфері та способів досягнення накресленої мети на період 1-2 роки.

4. Довготривале планування.

30. Тактичне планування охоплює період:

1. 0,5-2 роки.

2. 2-3 роки.

3. 3-5.

4. 5-7 років.

31. В галузі ЗЕД можливі такі стратегії розвитку як:

1. Насиченість ринку, диференціація продукту, диверсифікація виробництва.

2. Насиченість ринку, диференціація продукту.

3. Диференціація продукту, диверсифікація виробництва.

4. Насиченість ринку, диверсифікація виробництва.

32. Процес вироблення ринкової стратегії фірми на зовнішньому ринку охоплює такі етапи:

1. Аналіз усіх сторін ЗЕД; аналіз ринку майбутнього (аналіз попиту і пропозиції); аналіз можливостей фірми; аналіз бюджетно-податкової політики; визначення впливу тенденцій у світовій економіці; розроблення довгострокової стратегії ЗЕД фірми.

2. Аналіз ринку майбутнього (аналіз попиту і пропозиції); аналіз можливостей фірми; аналіз бюджетно-податкової політики; визначення впливу тенденцій у світовій економіці; розроблення довгострокової стратегії ЗЕД фірми.

3. Аналіз усіх сторін ЗЕД; аналіз ринку майбутнього (аналіз попиту і пропозиції); аналіз можливостей фірми; аналіз бюджетно-податкової політики; визначення впливу тенденцій у світовій економіці.

4. Аналіз усіх сторін ЗЕД; аналіз можливостей фірми; аналіз бюджетно-податкової політики; розроблення довгострокової стратегії ЗЕД фірми.

33. Планування ринкової стратегії фірми здійснюється на таких рівнях:

1. Глобальний, стратегічний та фактичний рівні.

2. Глобальний та фактичний рівні.

3. Стратегічний та фактичний рівні.

4. Глобальний та стратегічний рівні.

34. Поведінку управлінського персоналу в умовах зовнішньоекономічної експансії можна подати у вигляді схеми:

1. ЕПРГ (етноцентризм, поліцентризм, регіоноцентризм, геоцентризм).

2. ЕПР (етноцентризм, поліцентризм, регіоноцентризм).

3. ПРГ (поліцентризм, регіоноцентризм, геоцентризм).

4. ЕПГ (етноцентризм, поліцентризм, геоцентризм).

35. До базових стратегій росту фірми відносяться:

1. Стратегія глибокого проникнення, стратегія розвитку ринку, стратегія розроблення товару, стратегія диверсифікації.

2. Стратегія розвитку ринку, стратегія розроблення товару, стратегія диверсифікації.

3. Стратегія "премудрого пічкура" та стратегія "жалких бджіл".

4. Стратегія "могутнього слона" та "неповороткого бегемота".

36. Стратегія глибокого проникнення передбачає:

1. Пропозицію старих товарів на старому ринку. При цьому перевага досягається за рахунок зниження витрат виробництва та продажу товарів за цінами, нижчими від цін конкурентів.

2. Збільшення збуту існуючих товарів на нових ринках або на нових сегментах наявного ринку.

3. Створення нових модифікацій товару для існуючих ринків.

4. Усунення залежності виробника від якогось одного товару або ринку за рахунок виходу з новим товаром на новий ринок.

37. Стратегія розвитку ринку спрямована на:

1. Збільшення збуту існуючих товарів на нових ринках або на нових сегментах наявного ринку.

2. Пропозицію старих товарів на старому ринку. При цьому перевага досягається за рахунок зниження витрат виробництва та продажу товарів за цінами, нижчими від цін конкурентів.

3. Усунення залежності виробника від якогось одного товару або ринку за рахунок виходу з новим товаром на новий ринок.

4. Збільшення збуту старих товарів на нових ринках.

38. Стратегія розроблення товару полягає у:

1. Створенні нових модифікацій товару для існуючих ринків.

2. Продажу існуючих товарів на нових ринках.

3. Збільшенні збуту існуючих товарів на нових ринках або на нових сегментах наявного ринку.

4. Усуненні залежності виробника від якогось одного товару або ринку за рахунок виходу з новим товаром на новий ринок.

39. Стратегія диверсифікації передбачає:

1. Усунення залежності виробника від якогось одного товару або ринку за рахунок виходу з новим товаром на новий ринок.

2. Створенні нових модифікацій товару для існуючих ринків.

3. Збільшення збуту існуючих товарів на нових ринках або на нових сегментах наявного ринку..

4. Продаж нових товарів на існуючих ринках.

40. Стратегія копіювання ("помилковий гриб") застосовується, коли:

1. Під оригінальний, запатентований марочний продукт великої фірми дрібні фірми випускають копії, "підробки". Копія продається, як правило, за цінами, значно нижчими від цін оригіналу.

2. Під оригінальний, запатентований марочний продукт великої фірми середні фірми випускають копії, "підробки". Копія продається, як правило, за цінами, значно нижчими від цін оригіналу.

3. Дрібні та середні фірми копіюють ринкову стратегію великих фірм.

4. Великі фірми випускають модифікований товар або товар-"підробку", скопійований в іншої великої фірми.

41. Стратегія оптимального розміру ("премудрий піскар") застосовується:

1. В тих галузях, де велике виробництво є неефективним.

2. Коли підприємство прагне швидко розширювати масштаби діяльності.

3. З метою виходжу на найновіші світові ринки.

4. В тих галузях, де велике виробництво є економічно доцільним, ефективним.

42. Залежно від темпів зростання і ступеня диверсифікації великі компанії поділяються на такі групи:.

1. "Горді леви", "могутні слони", "неповороткі бегемоти".

2. Високо- та низькодиверсифікрвані підприємства.

3. Підприємства, що застосовують відповідно стратегію "премедрого пічкура" та "жалкої бджоли".

4. "Неповороткі бегемоти" та "горді леви".

43. Сталість середніх фірм на ринку забезпечується:

1. Нішовою спеціалізацією.

2. Розгортанням масового стандартизованого виробництва.

3. Постійним підвищенням гнучкості.

4. Постійним оновленням продукції.

44. При участі у міжнародних комерційних операціях необхідно враховувати:

1. Ризики ділового середовища (національного і міжнародного) та проектні ризики.

2. Ризик інфляції.

3. Валютні ризики.

4. Ризик ліквідності.

45. Безризиковій зоні ризику відповідають:

1. Нульові втрати або навіть негативні (перевищення прибутку над очікуваним).

2. Втрати менші розрахункового прибутку.

3. Втрати що перевищують розмір очікуваного прибутку.

4. Втрати, що досягають величини власного капіталу або навіть перевищують його.

46. Зона припустимого ризику - це:

1. Область, в межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони менше очікуваного (розрахункового) прибутку; межі цієї зони відповідають рівню втрат, рівному розрахунковому прибутку.

2. Область, в межах якої даний вид підприємницької діяльності починає втрачати свою економічну доцільність.

3. Область, якій відповідає перевищення прибутку над очікуваним.

4. Область, якій відповідають нульові втрати.

47. Зона критичного ризику - це:

1. Область, що характеризується можливістю втрат, що перевищують розмір очікуваного прибутку та досягають розміру грошового обсягу виручки, тобто суми витрат та прибутку.

2. Область втрат, які перевищують виручку і в максимумі можуть досягти величини власного капіталу або майна підприємства.

3. Область, в межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою економічну доцільність.

4. Область, якій відповідають нульові втрати.

48. Регресне фінансування - це:

1. Фінансування спільних міжнародних проектів, яке передбачає повернення кредитів гарантом у випадку нездатності позичальника зробити це самостійно.

2. Кредит, який надається двома або більшою кількістю банків (синдикатом банків) позичальнику на загальних для всіх банків строках та на загальних умовах, що регулюються загальним документом.

3. Фінансування спільних міжнародних проектів, яке не передбачає повернення кредитів гарантом у випадку нездатності позичальника зробити це самостійно.

4. Спільне фінансування інвестицій, засноване на майбутній платоспроможності підприємства, що проектується та без врахування кредитоспроможності його учасників.

49. Нерегресне фінансування - це:

1. Фінансування спільних міжнародних проектів, яке передбачає звернення вимог за кредитом тільки на позичальника.

2. Фінансування спільних міжнародних проектів, яке передбачає повернення кредитів гарантом у випадку нездатності позичальника зробити це самостійно.

3. Кредит, який надається двома або більшою кількістю банків (синдикатом банків) позичальнику на загальних для всіх банків строках та на загальних умовах, що регулюються загальним документом.

4. Фінансування спільних міжнародних проектів, яке не передбачає повернення кредитів гарантом у випадку нездатності позичальника зробити це самостійно.

50. Стратегія інтернаціоналізації - це:

1. Освоєння нових закордонних ринків через розширення експорту не тільки товарів, а й капіталів.

2. Освоєння нових закордонних ринків через розширення експорту товарів.

3. Збільшення обсягів експорту товарів на вже існуючих зарубіжних ринках.

4. Освоєння нових закордонних ринків через розширення експорту капіталу.

51. Стратегія диверсифікації - це:

1. Освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, включаючи не просто диверсифікацію товарних груп, а й поширення підприємницької діяльності на нові і не пов'язані з основними видами діяльності фірми галузі.

2. Освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг.

3. Поширення підприємницької діяльності на нові види діяльності.

4. Поглиблення ступеня насичення запропонованими товарами і послугами всіх гру споживачів, вибір максимальної глибини ринкового попиту, вивчення найдрібніших його відтінків.

52. Стратегія сегментації - це:

1. Поглиблення ступеня насичення запропонованими товарами і послугами всіх груп споживачів, вибір максимальної глибини ринкового попиту, вивчення найдрібніших його відтінків.

2. Освоєння нових закордонних ринків через розширення експорту не тільки товарів, а й капіталів.

3. Освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, включаючи не просто диверсифікацію товарних груп, а й поширення підприємницької діяльності на нові і не пов'язані з основними видами діяльності фірми галузі.

4. Поширення підприємницької діяльності на нові види діяльності, вибір максимальної глибини ринкового попиту.

53. Органами управління зовнішньоекономічною діяльністю великих підприємств з децентралізованою структурою управління можуть бути:

1. Відділ в центральних службах, міжнародне відділення (відділення закордонних операцій), дочірня компанія з управління закордонною діяльністю.

2. Служба закордонних операцій у виробничих відділеннях. спеціалізований апарат управління міжнародною діяльністю.

3. Експортний відділ, відділ збуту.

4. Відділення закордонних операцій.

54. Органами управління зовнішньоекономічною діяльністю великих підприємств з централізованою структурою управління можуть бути:

1. Служба закордонних операцій у виробничих відділеннях. спеціалізований апарат управління міжнародною діяльністю.

2. Відділ в центральних службах, міжнародне відділення (відділення закордонних операцій), дочірня компанія з управління закордонною діяльністю.

3. Експортний відділ, відділ збуту.

4. Відділення закордонних операцій.

55. Великі підприємства з децентралізованою структурою управління за необхідністю повного підпорядкування дочірніх підприємств і філій створюють:

1. Міжнародне відділення (відділення закордонних операцій).

2. Відділ у центральних службах.

3. Міжнародний експортний відділ.

4. Відділ збуту.

56. Міжнародні відділення як орган управління Зовнішньоекономічною діяльністю великих підприємств з децентралізованою структурою управління бувають таких типів:

1. Відділення, націлене на отримання прибутку; відділення, зорієнтоване на контролювання діяльності закордонних підприємств.

2. Служба закордонних операцій у виробничих відділеннях, спеціалізований орган управління міжнародною діяльністю.

3. Регіональні міжнародні відділення (обслуговують дочірні підприємства у групі країн); континентальні міжнародні відділення (обслуговують дочірні підприємств на всьому континенті).

4. Міжнародні відділення, що здійснюють управління зовнішньоекономічною діяльністю, націлене на товар; міжнародні відділення, що здійснюють управління зовнішньоекономічною діяльністю, націлене на регіон.

57. Організаційними формами управління експортною діяльністю дрібних і середніх підприємств із значними обсягами експортних операцій є:

1. Дочірня експортна компанія, експортний відділ.

2. Комерційний апарат власного підприємства (відділ збуту, збутова або торгова дочірня компанія).

3. Формування систем франчайзних договірних відносин, залучення закордонного представництва.

4. Використання збутового апарату інших підприємств та інституту агентів-комівояжерів.

58. Якщо дрібне або середнє підприємство фінансово неспроможне з метою управління зовнішньоекономічною діяльністю воно може скористатися послугами:

1. Збутового апарату інших підприємств ("приймальних фірм").

2. Власного комерційного апарату.

3. Експортних асоціацій.

4. Агентів-комівояжерів.

59. Експортна асоціація є:

1. Нестатутною організацією, що існує на внески засновників. Свою діяльність вони вибудовують не з метою отримання прибутку для власних цілей, а з метою обґрунтованого його розподілу між підприємствами-засновниками.

2. Юридичною особою. Вона купує товар у підприємств-засновників і реалізує його згідно з домовленістю від їх імені або під власною торговельною маркою. За згодою засновників вона може реалізовувати і продукцію інших підприємств.

3. Взаємовигідною формою співпраці великого і дрібного підприємництва, за якої відбувається надання невеликій фірмі ліцензії на товарний знак/технологією, права на виробництво/продаж продукції великої фірми.

4. Організацією, що діє як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, з метою здійснення якісного управлінського впливу з боку материнського підприємства та оперативного розподілу прибутків.

60. Спільною збутовою фірмою є:

1. Організацією, що діє як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, є юридичною особою. Вона купує товар у підприємств-засновників і реалізує його згідно з домовленістю від їх імені або під власною торговельною маркою.

2. Нестатутною організацією, що існує на внески засновників (фіксовані або у відсотках від прибутку). Свою діяльність вони вибудовують не з метою отримання прибутку для власних цілей, а з метою обґрунтованого його розподілу між підприємствами-засновниками.

3. Взаємовигідною формою співпраці великого і дрібного підприємництва, за якої відбувається надання невеликій фірмі ліцензії на товарний знак/технологією, права на виробництво/продаж продукції великої фірми.

4. Організація, яка здійснює експорт через систему комісійних нарахувань.

61. Підбір та наймання персоналу як складова системи управління персоналом включає:

1. Проведення співбесід, тестів, анкетування для вияву інтелектуального рівня, професіоналізму, комунікативності та інших необхідних якостей.

2. Персональну оцінку - рівня знань, умінь, майстерності та особистісної відповідальності.

3. Проведення заходів, спрямованих на вияв відповідності результатів діяльності, якостей і потенціалу особистості працівника вимогам, що висуваються до виконуваної роботи.

4. Оцінювання виконання персоналом своїх функціональних обов'язків.

62. Мета концепції управління персоналом - це:

1. На економічних стимулах і соціальних гарантіях, орієнтованих на зближення інтересів працівника з інтересами підприємства в одержанні найвищих економічних результатів діяльності.

2. На адміністративних методах, орієнтованих на підвищення ефективності виробництва.

3. На економічних інструментах і методах, орієнтованих на матеріальне заохочення працівників.

Дата добавления: 2015-08-18