Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття робочого часу і значення його правового регулювання.

Надурочні роботі і порядок залучення до них. | Відмінність неповного робочого часу від скороченого | Особливості використання праці працівників у нічний час, святкові та неробочі дні. | Режим та облік робочого часу і порядок його встановлення. | Ненормований робочий час. Гнучкий робочий час. Вахтовий метод роботи. | Поняття та види часу відпочинку. | Право працівника на відпусту і гарантія його реалізації | Щорічна основна відпустка і порядок її надання. | Щорічні додаткові відпустки , їх види, порядок надання. |


Читайте также:
  1. CASE Ian Edgar (Liverpool) Limited v. the United Kingdom, (Application no. 37683/97, judgment date 25 January 2000) в контексті тлумачення поняття «майно».
  2. Атмосферный воздух и озоновый слой как объекты правового регулирования.
  3. Билет 19. Обычай как источник права. Признаки правового обычая. Обычное право.
  4. ВВП, призначення, будова, типи, розташування
  5. Види робочого часу.
  6. Виды источников нормативно-правового регулирования института адвокатуры.
  7. ВИЗНАЧАЄМО ПОНЯТТЯ

ТЕМА 8. Робочий час і час відпочинку.

Робочий час - це час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов'язки.

Робочий час, як інститут трудового права, є сукупністю юридичних норм, які регулюють тривалість урочого часу, його види, режим і облік робочого часу. Джерелами таких норм виступають Конституція України, КЗпП, закони та підзаконні нормативно - правові акти, норми колективних договорів.

Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забезпечити виконання працівником необхідної міри праці, а з іншого - забезпечити охорону праці й право працівника на відпочинок.

Конституція України в ст. 45 передбачає, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Максимальна норма робочого часу на тиждень, встановлена у законі, є важливою соціальною гарантією дотримання трудових прав працівників.

Обмеження тривалості робочого часу завжди було актуальним питанням у сфері застосування найманої праці. З історії відомо, що роботодавець завжди був схильний встановлювати для працівників якнайдовший робочий час і якнайкоротший час відпочинку. Згідно чинного законодавства можна виділити такі види робочого часу: нормальний робочий час; скорочений робочий час; неповний робочий час; ненормований робочий час; надурочний робочий час.

Згідно статті 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації при укладанні колективного договору можуть встановити меншу норму тривалості робочого часу ніж 40 годин.

Важливо зауважити, що норма робочого часу тісно пов'язана з іншими нормами: часу відпочинку, оплати праці, нормуванням праці(так званими технічними нормами).

Нормування робочого часу виступає певною гарантією часу відпочинку. Невиконання норми робочого часу, як правило, тягне й зниження оплати праці. Причому причиною такого невиконання може бути як поведінка роботодавця, наприклад простій підприємства, так і працівника. Отже, боротьба за скорочений робочого часу полягала в тому, щоб за менший робочий час гарантувався б нормальний розмір заробітної плати.

Між тим, в умовах ринкових відносин у сфері правового регулювання робочого часу виникли нові явища. У світі сформувалося загальне правило, згідно з яким робочий тиждень не може бути більшим за 40 годин, звичайно, за деякими винятками. Але в другій половині ХХ століття проблема стала полягати в тому, що роботодавці не могли забезпечити такий рівень робочого часу з повним навантаженням працівників. Однією з причин було те, що внаслідок підвищення продуктивності та інтенсивності праці ринок наповнювався достатньою кількістю товарів, які виготовлялися за коротший робочий час. У протилежному випадку виникала загроза перенасичення ринку, що знижувало попит і реалізацію товарів, а відповідно, й надходження прибутків. Результатом стало скорочення працівників, а одним зі способів підтримання прийнятного рівня зайнятості. За таких умов працівники були зайняті протягом усього тижня значно меншу кількість робочих годин, ніж звичайних 40, з оплатою праці, пропорційно до відпрацьованих годин.

Отож у сучасних умовах вимоги профспілок щодо використання робочого часу набули протилежного змісту - якщо на початку робітничого руху добивалися скорочення робочого часу, то нині йде боротьба за повну зайнятість, за повне навантаження працівників, не за скороченням робочих місць, а навпаки, за створення нових. Таким чином, не лише максимальне обмеження робочого часу виступає гарантією захисту трудових прав працівників, а й забезпечення права працівника на повну зайнятість.

Робочий день - це тривалість робочого часу в годинах і хвилинах протягом доби. Робочий тиждень - це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Звичайно застосовуються два види робочого тижня: 5-денний з двома вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем. Рішення про введення 5- або 6-денного робочого тижня приймається власником спільно з профспілковим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за узгодженням з місцевою радою. 40-годинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при 5 і 6-денному робочому тижні. При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП), а напередодні святкових і неробочих днів - скорочується на одну годину.


Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 257 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Визнання екстериторіальної дії законів про націоналізацію| Види робочого часу.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)