Методики рентгенівського дослідження опорно-рухової системи

Головна роль у діагностиці захворювань кісток та суглобів належить методикам традиційного рентгенівського дослідження.

Оглядова рентгенографія у прямій та боковійпроекціях, є основною методикою рентгенівського дослідження. Інші методики традиційного рентгенівського дослідження опорно-рухової системи, які є модифікацією плівкової рентгенографії (їх ще називають додатковими та спеціальними), застосовуються рідше і лише за певними показаннями.

Так прицільна рентгенографія,застосовується при необхідності акцентувати виявлені зміни у ділянці, що цікавить дослідника.

Рентгенографія з прямим збільшенням рентгенівського зображення показана для дослідження ранніх змін в замикальних пластинках епіфізів дрібних трубчастих кісток та в субхондральному шарові кістки.

Лінійна томографія є важливою методикою дослідження складних в анатомічному відношенні відділів скелета (череп, хребет, великі суглоби).

Із так званих, спеціальних методик рентгенівського дослідження опорно-рухової системи, що супроводжуються введенням рентгеноконтрастних речовин, застосовуються:

ангіографія – методика рентгенівського дослідження судинної системи опорно-рухового апарата після введення рентгеноконтрастної речовини;

фістулографія – спосіб рентгенівського дослідження норичних ходів при хронічному остеомієліті після їх попереднього контрастування рентгеноконтрастними речовинами (йодоліпол);

пневмоартрографія – методика рентгенівського дослідження суглоба після внутрішньосуглобового введення газу, як рентгеноконтрастного засобу;

пневмоміографія – спосіб рентгенівського дослідження м’язів тулуба та кінцівок після введення газу у міжфасціальні простори.

Інші методики традиційного рентгенівського дослідження загального призначення, які базуються на інших типах сприймаючих пристроїв, також застосовуються порівняно рідко.

Так електрорентгенографія, яка завдяки так званому "крайовому ефекту" або "симптому підкресленості контура", має деякі переваги перед плівковою рентгенографією, не знайшла широкого застосування в клінічній практиці у зв’язку з недосконалістю апаратури для дослідження.

Рентгеноскопія, яка має меншу роздільну здатність, дає значно вище променеве навантаження на пацієнта і не залишає після себе документальної діагностичної інформації, застосовується в рентгеноостеології лише при політравмі, для пошуку сторонніх тіл та у військово-польових умовах.

Дигітальна рентгеноскопія, дигітальна рентгенографія та комп’ютерна томографія, є високоінформативними методиками рентгенівського дослідження, але вони застосовуються лише у випадках неефективності плівкової рентгенографії, скажімо, при дослідженні хребта, черепа, великих суглобів. Про це вже було сказано вище.

Дата добавления: 2015-08-17