|
Читайте также: |
Цей етап доведеться виконувати з певною періодичністю, щоб на сайт приходили нові відвідувачі. Кількість і постійний потік відвідувачів на сайт не залежить цілком від реклами, основну роль все ж таки грає наявність цікавої для певної групи людей інформації, заради якої вони і відвідуватимуть ресурс.
Перш, ніж зайнятися рекламою сайту, варто подумати – а чи потрібно це? Якщо потрібно, то навіщо. Що зміниться від того, що на сайті стане десятком відвідувачів більше?
Якщо це все-таки потрібно, слід продумати, яка аудиторія зацікавлена у ресурсі (вік, стать, професійна зайнятість, наприклад, програмісти або вчителі, люди похилого віку або діти). Після визначення аудиторії, потрібно з’ясувати її уподобання: які сайти відвідує, які журнали читає тощо. Там слід розставити посилання: розмістити рекламу в журналі або газеті, на потрібних сайтах. Краще за все дослідження аудиторії і рекламу сайту довірити професіоналам, які ретельно вибудовують рекламну кампанію, і в них краще вийде виконати поставлене завдання в рамках бюджету. Адже реклама теж вимагає певних знань і грошових вкладень, це не такий простий етап, як може здаватися.
З безкоштовних шляхів рекламування ресурсу: каталоги, пошукові системи, банерообмінні мережі, а також схвальні відгуки про сайт на сторінках інших людей. На жаль, безкоштовно розкрутити свій ресурс дещо важко, але все-таки можна, головне запастися терпінням, адже на безкоштовне просування ресурсу знадобиться більше часу і сил.
Природно, є і інші безкоштовні технології просування сайту, як спам або накручування лічильників відвідувань – але хотілося б застерегти від використання даних методів. Ефект від них тимчасовий, дані способи є чорними, тобто такі способи не вітаються рейтинговими і пошуковими системами і можуть спричинити виключення сайту з рейтингів та блокування в пошукових системах.
Подальша підтримка і оновлення
Яким би хорошим не був сайт, його слід періодично поповнювати новою інформацією, щоб не втратити відвідувача. Підтримкою і оновленням комерційних сайтів, як правило, займається теж веб-фахівець. З одного боку це універсал, від якого потрібні знання роботи з графікою (поверхневе), хороші знання в області кодингу (html, css) і знання мов програмування (поверхневе). З іншого боку веб-фахівець не має глибоких знань ні в області програмування, ні в області дизайну, тобто, не може замінити ні дизайнера, ні програміста при розробці серйозного комерційного ресурсу. Підтримкою ж особистих проектів доведеться займатися самостійно, правда, з часом, якщо ресурс хороший, можуть з'явиться помічники-добровольці.
Але, відвідувача цікавить не лише нова інформація. Важливо підтримувати зв'язок з відвідувачами: спілкування на форумі або в гостьовій книзі, які розташовуються на сайті, за можливістю, відповідати на всі листи відвідувачів.
При розвитку ресурсу іноді необхідно орієнтуватися на думку відвідувача: запитувати у відвідувачів, в яких матеріалах вони зацікавлені, що їм хотілося б побачити на сайті найближчим часом. Опитування можуть допомогти в розвитку сайту.
Потрібно стежити за сайтами з подібною тематикою, і прагнути бути на належному рівні. Корисним є також відстеження за тенденціями в дизайні і новими технологіями: що було добре кілька років тому, сьогодні може виявитися застарілим і безглуздим.
Етичні принципи рекламної і PR-діяльності в інформаційному суспільстві
Один із найхарактерніших аспектів етики рекламної і PR-діяльності — це різноманітність кодексів, хартій та інших відповідних документів. Особливо примітна ситуація в Сполучених Штатах. Швидке зростання кількості цих документів свідчить про інтерес ЗМІ до питань нормативної етики. Воно проявляє передусім прагнення до утилітаризму, тобто, врешті-решт, до узгодження правил із практичною діяльністю, що відповідає ймовірним запитам громадськості, і отже, спрямоване на те, щоб максимізувати й мати вигоду від діяльності, пов'язаної з виробництвом новин. Це свідчить про стратегічне використання етики: через проголошення норм, які забезпечують добру репутацію професії чи ЗМІ, створюють клімат довіри з громадськістю, визнання й міцну надійність, переконують державні органи в непотрібності втручання в регулювання рекламної і PR-діяльності.
Рекламістська етика не є ситуативною – треба неодмінно дотримуватися кількох незаперечних правил:
1. Ніколи не можна навмисно публікувати фальшиву інформацію.
2. Не можна брати хабара в обмін на те, щоб розголосити чи приховати інформацію.
3. Неправильно писати про тих, у кому ваша персональна чи фінансова зацікавленість.
В рекламній і PR-діяльності є також свої "темні" сторони поведінки, з питаннями про це краще звернутися до повного етичного кодексу. Одним прикладом може бути питання прийняття подарунків від людей, з якими контактуєш під час роботи. Деякі американські організації дозволяють приймати невеликі подарунки. Інші забороняють репортерам, редакторам і фотографам приймати будь-які подарунки, хай які вони будуть малі.
Точність
Перший обов’язок кожного рекламіста - бути точним.
Якщо ви працюєте над складним матеріалом і не впевнені, що ви розумієте його, зателефонуйте експертові і упевніться, що всі факти правдиві[42, c. 69-70].
Неупередженість
Новостійна стаття не може бути точною, якщо їй бракує неупередженості. Якщо представлені не всі сторони справи, тоді ваша публікація не дасть вашим читачам дійсної картини події або суперечки. Навіть незначні думки - вони можуть бути екстремістськими, фанатичними або дурними - заслуговують на те, щоб їх освітили.
Цитати мають подаватися у лапках, щоб зауваження не звучали дурними або передавали неправильне значення. З іншого боку, якщо політик-ветеран або хтось дуже досвідчений у стосунках з пресою, робить дурні коментарі публічно, журналісти і редактори повинні використовувати свою власну думку про те, друкувати це чи ні. Від журналістів не вимагається бути цензорами усього світу.
Ті, в кого беруть інтерв’ю, мають зрозуміти, що вони говорять з журналістом. Ви повинні представитися, називаючи своє ім’я і організацію, інакше ви виступаєте на нечесних умовах.
Об’єктивність і справедливість повинні бути метою кожної статті, незалежно від раси, статі, релігійних переконань або освіти рекламіста і людей, про яких він чи вона пишуть. Різноманітність штату журналістів часто допомагає гарантувати, щоб багато аспектів статті були неупереджено представлені у друці або ефірі. Різноманітний штат має включати чоловіків і жінок з різними культурним і етнічним досвідом, що відображало б інтереси громадськості і читачів [28, c. 306-307].
Конфлікт інтересів
Рекламістам слід уникати емоційних чи фінансових стосунків, які заважають або показують, що можуть заважати справедливому або неупередженому освітленню новин. Це означає, що статеві стосунки з джерелом інформації неможливі, оскільки у такому разі допускаються цінні подарунки і гроші від людей, про яких пишеться матеріал, або тісний зв’язок з такими людьми. Якщо не можна запобігти романтичним або надто дружнім відносинам, про них треба розповісти тому, хто керує вашим відділом. Потім газета має вирішити, чи продовжить журналіст працювати з цією темою, і якщо це так, чи розповідати публічно про ці відносини.
Ні за яких обставин рекламісти не повинні приймати гроші від організацій чи окремих людей, про яких вони пишуть. Навіть, якщо ви самі вважаєте, що ніякі подарунки вам не завадять, явище конфлікту інтересів залишається і може зашкодити вашій репутації.
До "темної частини", за умови, що така політика дуже відрізняється у різних американських інформаційних організаціях, належить питання чи можуть журналісти і редактори приймати гроші за виступи. Багато американських інформаційних компаній, особливо телемереж, дозволяють відомим репортерам і ведучим виступати за платню, яка часто піднімається до тисяч доларів. Інша "темна частина" стосується питання про те, як довго і у яких публікаціях штатні журналісти можуть працювати позаштатними кореспондентами.
Професійні норми журналістів можна звести до шести основних розділів(Рис. 2.1):
• свобода висловлювань і критики, а також захист цих прав;
• захист незалежності та професійної недоторканності журналістів, відкидання матеріального або морального зиску, будь-якого зовнішнього впливу на їхню роботу, а також визнання положення про свободу совісті;
• дотримання достовірності інформації при її пошуку й опрацюванні;
• чесність засобів, використовуваних при пошуку інформації;
• належна повага до джерел та осіб, що є об'єктами інформації, а також дотримання авторського права та правил щодо використання цитат;
• неупереджене ставлення до людей, недопущення будь-якої форми дискримінації.
У цих розділах відбито основні риси обов'язків, що випливають із Мюнхенської декларації: захист свободи засобів інформації та незалежності журналістів, пошук істини, повага до людської особистості [36, c. 21-23].
Права окреслюють моральні й матеріальні умови, які дають змогу рекламістам виконувати свої обов'язки (Рис. 2.2).
1. Право громадськості на інформацію та журналістська відповідальність
Вступ до Мюнхенської декларації починається з головного твердження: "Право на інформацію, свободу висловлювань і критику є одним з основних прав людини". Із цього принципу випливає право громадськості "бути поінформованим про події та погляди", яке надало законної сили журналістській діяльності в суспільстві та визначає права й обов'язки, притаманні професії. Ось чому у вступі стверджується, що відповідальність журналістів перед суспільством — "первинна порівняно з будь-якою іншою", зокрема стосовно своїх роботодавців та органів державної влади[17, c. 12-14].
У вступі до Мюнхенської декларації від самого початку визнається, що "місія засобів інформації неодмінно передбачає обмеження", а також додається, що їх "добровільно покладають на себе самі журналісти". Цей добровільний характер є особливістю журналістської етики, при цьому обов'язки розуміються як моральні зобов'язання, а не як законні настанови адміністративного органу. У важливих документах, присвячених правам людини, свобода слова, що є основою діяльності журналістів, і свобода преси не протиставляються одна одній. Так, у Загальній декларації (статті 10 і 29), а також у Європейській конвенції (стаття 10, абзац 2) вводяться обмеження: визнання прав та інших свобод, зокрема права честі, повага до права на особисте життя, а також основні положення стосовно моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві. В Європейській конвенції до цього ще додаються національна безпека, територіальна цілісність і неупередженість судової влади.(Рис. 1.3)[38, c. 65-66]
А) Право друкування та критики
Втілення в життя свободи засобів інформації передусім передбачає право друкування, що є предметом давнішньої боротьби преси з цензурою. Щоб друкувати й поширювати публікації, в наш час уже не треба дозволу. Друкована преса цілком вільна і може підлягати цензурним обмеженням тільки за виняткових обставин. Зовсім інший режим свободи для аудіовізуальних засобів інформації. Європейська конвенція залишає у межах компетенції держави ліцензувати установи радіомовлення, кіна, телебачення. Отож радіо й телебачення мають лише свободу обмеженого мовлення. їм необхідно завчасно оформлювати клопотання про дозвіл на мовлення, навіть у досить ліберальних країнах, таких як Сполучені Штати. Це пояснюється двома давніми причинами. Одна - це нестача каналів поширення, що призводить до необхідності арбітражу при наданні частот. Сьогодні ця причина все більше й більше відносна внаслідок технологічного розвитку (кабель, супутники, цифрове телебачення). Друга - це належність цих же каналів (частот) народові, а не приватним особам.
З іншого боку, свобода засобів інформації пов'язана з правом на критику. Це право матеріалізує свободу слова і дає їй продовження. Історично воно пов'язане з проектом Люм'єрів (Lumieres) у проведенні публічних дискусій з питань, які цікавлять усе суспільство. Його визнала юриспруденція Європейського суду з прав людини у формі, що не містить жодної двозначності: свобода слова є цінною не тільки для інформації чи ідей, сприйнятих поблажливо або розцінених як безпечні чи індиферентні, "але також і для тих, які зачіпають, шокують або турбують державу чи яку-небудь групу населення".
Б) Право пошуку інформації.
Третє право розуміється як свобода інформації - це право її повідомляти. Воно є найновішим і не має поки що досить чіткого обгрунтування. Навіщо ж право на друкування (чи дозвіл на поширення), на критику, якщо не буде жодної новини для повідомлення? Отже, щоб структура мала право на існування, необхідно забезпечити доступ до відомостей.
У цьому питанні між Загальною декларацією та Європейською конвенцією наявна значна розбіжність. У першій сказано (ст. 19) про право, не зважаючи на кордони, "шукати, отримувати та поширювати" відомості та ідеї. У другій (ст. 10, абзац 1) право пошуку не згадане, а лише "свобода отримання й повідомлення" відомостей та ідей. Відповідно, дуже важко передбачити активну політику та позитивні дії з боку держави щодо забезпечення права громадян на інформацію, якщо спиратися на Європейську конвенцію, а не на принципи Загальної декларації прав людини[12, c. 148-150].
Мюнхенська декларація тяжіє до останньої, в ній є згадка про право на інформацію. Там уточнено (пункт 1 прав), що журналісти "обстоюють своє право на вільний доступ до всіх інформаційних джерел та право вільного розслідування всіх фактів, які стосуються суспільного життя". В Декларації переінакшено практику, яку найчастіше застосовує державна влада, про те, що таємниця - це правило, інформація ж надається як виняток, який треба обґрунтувати. Навпаки, в ній стверджується, що коли події цікавлять людей, то "таємниця державних або приватних справ, у цьому разі, може бути "протиставлена" рекламістам тільки як виняток та на основі чітко виражених мотивів".
Отже, "право громадськості знати про події, що відбува-ються", також застосовується до приватних справ. Лишається проблематичною практична реалізація цього права. Це суттєво з боку нормативної етики. Інформація належить народові. Саме йому передусім повинні звітувати журналісти. Деколи критерій громадських інтересів може суперечити інтересам роботодавців.
2. Відповідальність журналістів
Перед ким повинні звітувати журналісти? Відповідальність перед своїми ЗМІ є персональною чи колективною? Чи є така особиста відповідальність головним чинником у їхній повсякденній роботі? Чи узгоджується вона з їхньою професійною етикою, чи, навпаки, є перешкодою для дотримання певних норм? Ці повноваження можна визначити, класифікуючи їх за двома категоріями.
У стінах своєї медійної організації журналіст особисто відповідає:
• перед своєю авдиторією та, загалом, перед громадською думкою;
• перед своїми джерелами інформації та особами, про яких він говорить;
• за дотримання своїх професійних правил поведінки і перед органами, які стежать за їх виконанням(У Мюнхенській декларації наприкінці викладу обов'язків зазначено, що коли йдеться про професійну честь, журналісти визнають "лише юрисдикцію собі рівних, без жодного державного чи іншого втручання". Сам склад рад преси, де частіше засідають представники видавців або власників, а в деяких випадках можна помітити і представників держави, показує, однак, до якої міри важко обстоювати цю беззаперечну позицію);
• перед своїми, залежними від індивідуальної свідомості, особистими переконаннями;
• перед редакційною ієрархією, котра, в свою чергу, сама звітує про роботу кожного рекламіста перед видавцями чи власниками ЗМІ, а також рекламодавцями.
З іншого боку, журналіст поділяє відповідальність своєї медійної організації:
• перед авдиторією та громадською думкою;
• перед джерелами й особами, що є об'єктом інформації;
• перед Групами інтересів, впливовими або ні, які створюють економічне й соціальне оточення організації;
• перед державою та її органами, які визначають основну місію ЗМІ та ставлять у рамки певної кількості законів їхню діяльність;
• перед суспільством загалом.
Ці взаємини зачіпаються в етичних кодексах, як правило, розпливчасто. Вивчення положень описової етики приводить до висновку, що перелік професійних норм не є по-справжньому основоположним для практичної діяльності журналістів. Переважає і передусім береться до уваги відповідальність журналістів перед своєю авдиторією та вищим керівництвом редакції і своєї організації[13, c. 66-67].
РОЛЬ ЭТИКИ
1. «Этика – это искусная экономика»
Приведенная в заголовке фраза является отнюдь не двусмысленной, не циничной, и, подойдя к ней с другой стороны, можно понять, что она означает следующее: «честность всегда вознаграждается». Дела в бизнесе идут намного успешнее, когда в их основе лежат отношения, построенные на доверии. В PR доверие особенно необходимо. Общественные отношения должны быть не только правдоподобными, они должны быть действительно искренними. В основе PR-отношений лежат знание и понимание, которые позволяют компании добиться хорошего имиджа и прочной репутации, в основе которых лежит доверие.
Следовательно, PR не будет работать до тех пор, пока ему не поверят, в связи с чем вспоминается другое известное выражение: «Честность – лучшая политика». PR в корне отличается от пропаганды, например, той, к которой порой прибегают власти, когда люди выражают непокорность и не принимают на веру определенные религиозные, социальные или политические сообщения. Отличается он и от рекламных кампаний, которые направлены на то, чтобы склонить людей к совершению покупок. В PR мы отвечаем за выпуск неискаженной информации, основанной на фактах, при этом воздерживаясь от любых комментариев. Получатели такой информации должны сами решать, как с ней поступить. Например, если факты свидетельствуют о том, что водопроводная вода теперь содержит вредные примеси в меньшем количестве и таким образом более полезна, чем речная или родниковая, предполагается, что жители в сельской местности будут активнее использовать для своих нужд трубопроводную воду.
в начало
2. Этика и поведение
Этика играет значительную роль и в поведении PR-специалистов. Высокие моральные качества становятся частью их профессионального мастерства как и врачей, учителей или бухгалтеров. Должностные лица службы паблик рилейшнз (PRO) должны создавать PR и в своих собственных подразделениях, где их работа будет оцениваться тем же самым способом, с каким они подходят к своим коллегам. Они выдают квалифицированные советы, они неподкупны и некоррумпированы, они публикуют материалы на основе их собственных представлений, а не потому, что хотят быть привлекательными для журналистов, другими словами, они – профессионалы.
в начало
3. Неэтичные распоряжения
Следует особо отметить, что если работодатели просят PR-специалистов выполнить нечто, что выходит за рамки дозволенного, у последних есть определенная сила, заложенная в кодексах профессиональной чести, которая позволяет им отказаться от выполнения работы непрофессиональным образом. Вот почему PR-профессионалы считают весьма благоразумным получить соответствующую квалификацию, например, British CAM Diploma in Public Relations или соответствующую аккредитацию, сдав экзамены в Public Relations Society of America или в International Association of Business Communicators, либо же добиться членства в British Institute of Public Relations (или подобного органа в другой стране). Консультанты могут являться корпоративными членами Public Relations Consultants Association. Членство в IPR определяется возрастом, опытом работы, а также наличием диплома САМ или его аналогов.
в начало
КОДЕКСЫ ПРАВИЛ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ПОВЕДЕНИЯ
4. Значимость кодексов правил профессионального поведения и международные кодексы правил поведения
Кодекс правил профессионального поведения представляет большую ценность только при том условии, если он обеспечивает эффективное регулирование поведения специалистов-профессионалов в своей области. (Скажем, такой кодекс не может быть применен к фермерам и фермершам, которые находятся вне сферы его действия, так как они не являются профессионалами в рассматриваемой здесь области.). В настоящее время появилось очень много людей, готовых критиковать паблик рилейшнз. В основном они это делают из-за предубеждения к этой сфере деятельности, а главная причина такого их отношения кроется в невежественности. Некоторые из них даже получают большое удовольствие от того, что порочат честное имя PR. Это еще больше подчеркивает необходимость того, чтобы сотрудники PR-служб в своей деятельности строго придерживались кодекса правил профессионального поведения. Мы, конечно, не хотим сказать, что в наших рядах все непорочные. Конечно, и среди PR-специалистов есть люди, которые действуют нечестно, но такое происходит, к сожалению, и среди представителей других профессий.
В международной практике PR есть свои кодексы правил профессионального поведения. В качестве примера можно привести знаменитый Афинский кодекс Международной ассоциации паблик рилейшнз (Code of Athens of the Internatiol Public Relations Association), принятый в Афинах в 1965 г. и модифицированный в 1968 г. в Тегеране. Акцент в этом кодексе делается на правах человека. IPRA имеет членов в 70 странах мира. У Афинского кодекса есть как сильные, так и слабые страны. Его положения сформулированы блистательно и не могут быть подвернуты какому-либо сомнению, но, к сожалению, выполнение многих принципов этого Кодекса контролировать невозможно. Кроме того, до настоящего времени не возникало ситуаций, когда проводились бы расследования причин невыполнения этого Кодекса, а тем более ни один из членов IPRA не был наказан за свои нарушения. Так по этому поводу выразился один их членов Ассоциации: «У IPRA есть что жевать, но, к сожалению, нет зубов».
В отличие от кодекса IPRA, кодекс правил практической деятельности, разработанный Британским институтом паблик рилейшнз (Code of Pratice of the British Institute of Public Relations), является вполне рабочим документом, который создан для того, чтобы оказывать помощь в практической PR-работе. Когда человек становится членом этого Института, он принимает на себя ответственность придерживаться принятой в нем системы правил поведения. Существует Комитет профессиональной практической деятельности (Proffesional Practices Committee, PPC), куда можно обратиться с жалобой, написанной на имя директора. А Дисциплинарный комитет (Disciplinary Committee), который также существует в составе Института, имеет полномочия действовать без утверждений своих решений в Совете, что является очень серьезной и ответственной особенностью его работы. Случаи серьезных наказаний происходят крайне редко, а вот примеры временной приостановки профессиональной деятельности и вынесения выговоров – неоднократно.
Подобный кодекс правил поведения имеется и у Ассоциации консультантов по паблик рилейшнз (Public Relations Consultans Association – PRCA). В отличие от кодекса IPR, который относится к отдельным людям, его кодекс охватывает сферу регулирования отношений между ее членами (консалтинговыми агентствами и корпорациями). В 1990 и 1991 гг. в тот и другой кодексы были внесены существенные изменения. PRCA сделала из предыдущего краткого варианта кодекса более развернутый и детализированный документ, в котором описывается не только то, что не надо делать, но и то, что делать необходимо. В 1990 г. IPR пересмотрел спорную и абсурдную ст. 9 кодекса, запрещающую оплату в соответствии с полученным результатом. (Автору этой книги однажды пришлось предстать перед РРС за критику этой сомнительной статьи, истолковать которую можно было двояко!)
В первоначальном изложении эта статья гласила, что не должно быть платежей, размер которых зависит от полученных результатов. Такая формулировка в свое время была предложена с целью запретить всякого рода вымогательства, при помощи которых, скажем, некоторые недобросовестные операторы предлагали предоставить 100 вырезок из прессы за 100 фунтов стерлингов. Неопределенность первоначальной формулировки заключалась в том, что PR-практик мог остаться без работы, а PR-консультант мог потерять своего клиента, если результаты их деятельности в конечном счете не увенчаются успехом. Ложные выводы состояли в том, что считалось, что паблик рилейшнз является нематериальной сферой деятельности. Тем не менее, произошедшие события показали абсурдность цели, которую данная статья первоначально преследовала, так как некоторые люди, например вовлеченные в формирование ценовых предложений, а также в правительственную приватизацию, фактически получают вознаграждение по полученным результатам, и кроме того за успехи в осуществлении своей деятельности получают премию, а PR-специалист, работающий в органах местной власти, также получает вознаграждение в соответствии с показанными результатами. В связи с этим в апреле 1990 г. на ежегодном собрании членов Ассоциации ст. 9 была аннулирована. На ежегодном собрании в 1991 г. старая система правил поведения была заменена на аналогичную той, которая принята в PRCA. Таким образом, сегодня две системы правил поведения при осуществлении PR-деятельности в Великобритании оказались в основном совместимы. Кодекс профессионального поведения IPR (IPR Code of Proffesional Conduct) содержит следующие основные положения.
(1). Поведение PR-сотрудников в ходе своей деятельности
Член Ассоциации обязан:
1.1. Точно соблюдать высшие стандарты в практической деятельности, связанной с паблик рилейшнз, в своих отношениях с работодателями и клиентами (бывшими и настоящими), коллегами и профессионалами, другими специалистами, занимающимися паблик рилейшнз и прочими видами деятельности, поставщиками, посредниками, представителями медиа, обеспечивающих коммуникации, со служащими и прежде всего с общественностью; действуя при этом на основе справедливости и честности.
1.2. Осознавать, понимать и соблюдать данный Кодекс правил поведения со всеми поправками, вносимыми к нему, а также любые другие нормы поведения, которые могут содержаться в данной системе; оставаться верным содержанию и рекомендациям наставлений и практических руководств, публикуемых IPR, вести свою практическую деятельность в строгом соответствии с этими документами.
1.3. Поддерживать данный Кодекс правил поведения и объединяться с другими членами Ассоциации в целях реализации ее решений по любым ситуациям, возникающим в связи с использованием данного Кодекса. Член Ассоциации, который сознательно подстрекает своих коллег, чтобы те действовали вразрез правилам поведения, записанным в данном Кодексе, и который сам является участником подобных действий, считается нарушителем Кодекса правил поведения. Сотрудники, нанятые членом Ассоциации, поведение которых не соответствует нормам, записанным в Кодексе правил поведения, должны подвергнуться дисциплинарному наказанию, наложить которое должен член Ассоциации, которому они подчиняются.
Член Ассоциации не должен:
1.4. Заниматься любым видом деятельности или быть замеченным в участии в любом мероприятии, которое дискредитирует репутацию Института или репутацию и интересы PR-профессии.
(2). Поведение PR-сотрудников в отношении общественности, медиа и других сфер профессиональной деятельности
Член Ассоциации обязан:
2.1. Заниматься своей деятельностью, строя ее на уважении к общественному интересу.
2.2. Иметь постоянные и конкретные обязанности по отражению истинного положения вещей и не допускать намеренного или необдуманного распространения неверной, а также вводящей в заблуждение информации, уделять должное внимание контролю истинности информации до ее распространения.
2.3. Гарантировать, что фактические интересы любой организации, с которой он взаимодействует в рамках своей профессиональной деятельности, заявлены должным образом.
Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 66 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Програмна частина проекту | | | Просування, реклама 2 страница |