І. Ремесла Київської Русі

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

І.РЕМЕСЛА КИЇВСЬКОЇ РУСІ…………………………………………………6

1. Сільські ремесла……………………………………………………………….9

2. Металообробні ремесла………………………………………………………10

3. Гончарне ремесло……………………………………………………………..15

4. Деревообробне ремесло………………………………………………………15

ІІ. РЕМЕСЛО У МІСТІ…………………………………………………………..18

1. Міські ювеліри…………………………………………………………………19

2. Гончарство……………………………………………………………………..23

3 Торгівля у Київській Русі…………………………………………...…………23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….……...37

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………….…….39

ВСТУП

Об’єкт дослідження. Київська Русь.

Предмет дослідження. Міські та сільські ремесла, торгівля у Київській Русі.

Мета роботи. Дослідити розвиток ремесла і торгівлі у Київській Русі.

Завдання роботи. Проаналізувати види ремесл, які застосовувались у містах та селах. Детальніше розглянути кожне із них. Провести аналіз торгівлі у Київській Русі.

Актуальність теми. На сьогоднішній день наука та техніка досягли високого рівня, але починалось все із примітивних речей. Вітчизняних істориків активно цікавить якого розвитку все-ж таки досягли та чим займалися наші пращури.

Слов'яни від найдавніших часів знали примітивні ремесла, що служили щоденним потребам: як оброблювати дерево, шкіру, ріг, робити полотно, виробляти посуд та ін. З розвитком культури ремесла щораз удосконалювалися по­части завдяки місцевим винаходам, а головним чином під впливом культурніших сусідів. Спочатку найбільше користали ми зі Сходу, від персів і арабів, від Х в. став переважати вплив Візантії, а від XII в. все більше помітні стали впливи Заходу, головно Німеччини.

Ремесла і промисли на території України пройшли тривалий шлях розвитку. В другій половині І тис. н. е. переважала реміснича промисловість. Найпоширенішими її видами були прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева і каменю. Ремісничого характеру набуло залізоробне, гончарне, ювелірне виробництво.

Залізоробне виробництво поділилося на металургійне та ковальське. Виплавка заліза була майже повсюдним заняттям, переважно в лісостеповій зоні, де болотна руда часто виходила на поверхню. Наявність великих лісових масивів забезпечувала виробництво деревного вугілля. Залізо виплавляли у сиродутних горнах. Отримували крицю — в'язку. масу, яку для надання твердості проковували, варили кілька разів. Існувало вже до 20 видів ковальських виробів: знаряддя праці, воєнне спорядження, побутові речі тощо.

Провідними галузями були металургія та обробка заліза.

У багнистих околицях, головно на Поліссі, була у нас залізна руда, яку з дуже давніх часів почали обробляти на всяке знаряддя. Відбулася спеціалізація ковальської справи. За даними археологічних досліджень, налічувалося до 150 видів виробів із заліза і сталі

Високорозвиненим ремеслом було виготовлення прикрас з кольорових і благородних металів. Прийняття християнства і будівництво церков сприяло розвитку виготовлення предметів церковного вжитку. З міді виливали дзвони і хрести. Ювеліри славилися далеко за межами краю. Прикраси виробляли способом тиснення срібла і золота, волочіння дроту, виготовлення скані, назерні, філіграні (перегородчастої емалі). Широко застосовували техніку позолоти, оздоблення срібних виробів черню.

Інтенсивно розвивалося гончарство. У могилах і давніх селищах віднайдено багато останків давнього посуду, так що можемо стежити за розвитком кераміки від простих горщиків, ліплених руками, до дуже гарних мистецьких виробів. У княжі часи вироблювали по більших містах цеглу і з неї будували мури міст та визначніші церкви й світські будови.

Повсюдно використовували сокири, долота, кліщі, струги, пилки. Існував токарний верстат. 3 дерева робили буквально все — від колиски, домовини, меблів до палаців, храмів.

Серед інших ремесел відомі кравецтво, обробка кістки та каменю, оброблення шкур і виробництво з них одягу і взуття. З шкури кравці шили кожухи, шапки, шевці — чоботи, черевики, ходаки. Прості люди широко використовували личаки, постоли. З полотна та сукна шили свити, жупани, плащі, киреї, шапки, штани, запаски, пояси, хустки, сорочки, гуні. Прядіння і ткацтво довго залишалися ремісничою діяльністю.

Високо стояли шкіряні промисли, гарбарство та кушнірство. Ткацтво було відоме слов'янам від давніх часів. Це був жіночий промисел. Високого розвитку набули будівельна справа і архітектура. У Києві були споруджені Десятинна церква, Успенський і Софіївський собори, Золоті ворота, в Галичі — 20 мурованих церков, серед яких Успенський собор, в Чернігові — Спаський і Борисо-Глібський собори. Славилися мостобудівники. Про міст через Дніпро повідомляє літопис за 1115р.

І.РЕМЕСЛА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Поселення середньовічної Європи помітно відрізнялися від давньоруських. Перші, зазвичай, або не мали сільськогосподарської агломерації, будучи місцями життєдіяльності бюргерів. Феодали мали власні замки; у містах їхні можливості щодо були обмежені місцевим самоврядуванням. Більшість давньоруських міст знаходилися під владою князів, їх посадників і місцевих землевласників, які охоче займалися тут господарської та фінансової діяльністю; виняток становили лише Новгород і Псков, починаючи з середини XII в. Тому, разом із вільними майстрами, були й залежні, котрі працювали садибах князів і бояр. Феодальное ремесло була більш корпоративним, краще забезпечене сировиною і фінансами; у ньому нерідко брали участь зарубіжні майстра. На товарах вироблених «феодальним сектором» іноді ставилися власні знаки Рюриковичів. Розвитку давньоруського ремесла властива загальносередньовічна тенденція поглиблення спеціалізації і початку ринкової орієнтації до XII в.

Раніше інших виділилося теслярське ремесло, оскільки більшість будівель у містах, селах і селищах були дерев'яними. Тут застосовували такі інструменти: сокиру долото, свердло, тесло, і рідко – пила. У будівництво мостів, церков, оборонних споруд й ін. створювалися артілі. Ця форма була характерною довотчинному ремеслу. Староста будівельної артілі у Києві в кінці одинадцятого століття брав участь у роботі над «Правдою» Ярославовичів[1]. Будівника кріпаків дерев'яних укріплень називали – городник. Міська стіна робилася із окремих зрубів (городниць), щільно приставлених один до одного і засипаних догори землею. Над зрубами з зовнішнього боку влаштовувалися заборола, що захищали воїнів від стріл. Городня повинність була обов'язковою для крайнього заходу з ХIII ст. Значення остника відбито у статуті Стислого редакції Руська правда: його помічника іменували отроком, а й за роботу він, як і городник отримував плату з державної скарбниці в ногатах і кунах. Мости на важливих дорогах перебувають у розпорядженні митників, які збирали мито.

До найдавніших відносяться: гірничобудівельне, ткацтво,бондарництво, шкіряне і полотняне ремесло. Особливе значення мали ковалі і зброярі. Ремісники виготовляли: рала, плуги, серпи, сокири, мечі, стріли, щити, кольчуги, замки, ключі, браслети і персні з золота і срібла.

Місцем зосередження вільного ремесла були посади. Наприкінці XII-початку XIII ст. київський Поділ сягає найбільших ж розмірів та найвищого розвитку. У XII в. простежується зростання розмірів посад у Чернігові, Переяславі, Галичі,Суздалі, Смоленську, Полоцьку, Володимирі і Новгороді, і навіть помітне збільшення ремісничого виробництва. У Києві були представлені близько 50 ремесел.

Міські ремісники селилися групами за родом і спокійно займали вулиці чи квартали міста, наприклад, Гончарний проспект чи Шитня вулиця в Новгороді, квартал Кожем’яки у Києві. Розкопки шкіряних майстерень в Новгороді свідчать, щораз із зростанням міст і посад, зростало ремісниче виробництво: з середини XI остаточно XII століття кількість знахідок шкіряного взуття зростає у 5 раз[2].

У разі переважаючого натурального господарства Русі IX-XII ст. значної ролі відігравало домашнє виробництво, сільські ремесла, переробка продукції сільського господарства і промислів. Цим часто займалися в зимовий період, вільний від землеробських проблем. У багатьох сільських громадах були виробничі металургійні споруди – сиродутні сурми. Вони розташовувались околицях населених пунктів, чи поза ними, поблизу джерел сировини й палива. Домники володіли специфічною технологією сиродутного процесу, їм були відомі найпростіші засоби одержання сталі. Общинні ковалі виробляли прикраси з міді, бронзи і низькопробного срібла, котрі здобули попитом серед населення. Застосування гончарного кола призвело до витіснення ліпного посуду. Обпалювали глиняний посуд у домашніх печах і в гончарних горнах.

Тканини робили з льону, вовни та конопель. Знали складне рисуночне ткання та вишивку. З лляного і прядив'яного полотна робили чоловічий і жіночий одяг. Крім виготовлення одягу, льняна і прядив'яна промисловість були необхідні для технічних потреб – мотузок і канатів. З полотна і парусини робили військові намети і вітрила. Пряжу і сукно, які переважно використовували у зимової і верхньої одязі, виробляли із шерсті. Для виготовлення головних уборів й зимового взуття застосовували фетр.

Спочатку більшість полотна і лляного полотна були домотканними, а шерстяне сукно – домашнього валяння; вони проводилися сільськими і міською ремісниками й у монастирях. Жінки пряли і ткали, а чоловіки вивалювали сукно і вили мотузки. На межі ХІІ і XIII ст. в Новгороді з'являється горизонтальний ткацький верстат, який замінив більш древній – вертикальний; що дозволяє значно підвищити продуктивність ткацького ремесла, після чого зростає виробництво простішої та дешевої тканини полотняного переплетення.

Пряжу пряли веретенами з прялицями. Жінки любили носити прикраси: срібні чи бронзові скроневі кільця, намиста, браслети.

З м'якої шкіри шили поршні,черев’я, чоботи та інші речі, без жорсткої підошви; з лика липи, берези та інших порід дерев плели постоли.

Спочатку зброю виробляли ковалі, та був виникла спеціалізація:щитники, лучники та інших. Колись запозичені зразки почали самостійно здійснюватися місцевим балтським і російською населенням. Озброєння дружини було змішаним: через вікінгів на Русь потрапляли каролингські мечі, наконечники піхов мечів, деякі форми іноземних копій, сокир, стріл, круглі щити, зразки кінського спорядження. З сходу – прийшли: шабля, кольчуга, конічний шолом, кочевнична піка, східний чекан; зустрічалися і деякі оригінальні вироби місцевих майстрів.

Наприкінці XX ст. виникає складне виробництво емалі. B XII в. у Києві, Новгороді і Володимирі виникають іконописні майстерні, діяльність яких продовжувала візантійські традиції.

Дата добавления: 2015-08-17