Поняття мотивація у психологічній науці

Чинники, які детермінують поведінку людини завжди були в зорі цікавості дослідників впродовж довгого періоду. На сьогоднішній день існує велика кількість праці присвячених мотивації людської діяльності, але єдності думки щодо природи мотиву та мотивації не досягнуто. Поняття мотивація різними дослідниками трактуються по-різному. В одному випадку, як сукупність факторів спонукаючи та підтримуючих,тобто визначають поведінку

(К. Мадсен, Ж. Годфруа), в другому випадку, як сукупність мотивів (К.К.Платонов), в третьому, як спонукання, що викликає ативність організму та визначає її направленість. Крім того мотивація розглядається, як процес психічної регуляції конкретної діяльності(М. Ш. Магомед-Емінов).

Мотивацію зазвичай визначають, як процес спонукання до діяльності себе та інших, і досягнення певних цілей. Саме з точки зору мотивації можна говорити про направленість особистості,задоволення своїх потреб, запитів, на формування активності в діяльності, або про загальну життєву орієнтацію.

Термін мотивація вперше був згаданий у німецького філософа А.Шопенгауера в статті “Чотири принципи достатної причини” (1900 – 1910). З тих пір термін мотивація стали використовувати для пояснення причин поведінки людей та тварин.

Першими причини поведінки людини та тварини почали цікавитись мислителі античності Аристотель, Геракліт, Демокріт, Лукрецій, Платон, Сократ, згадували про «потреби» як про вчительку життя. Демокріт, наприклад, розглядав потребу,як основну рушійну силу, яка не тільки привела в дію емоційні переживання, але зробила розум людини витонченим, дозволила придбати мову, і звичку до праці. Поза потребою людина не змогла би вийти з дикого стану.

Геракліт докладно розглядав спонукальні сили, потяги, потреби. На його думку, потреби визначаються умовами життя, тому свині радуються бруду, осли золоту воліють солому, птахи купаються в пилу і т. д.

Сократ писав про те, що кожній людині властиві потреби, бажання, прагнення. При цьому головне полягає не в тому, які прагнення в людини, а в тому, яке місце вони займають у його житті.

У Платона потреби, потяги і пристрасті утворюють «пристрасну», або «нижчу» душу, яка подібна стада і потребує керівництва з боку «розумної і благородної душі».

Аристотель зробив значний крок вперед у поясненні механізмів поведінки людини. Він вважав, що прагнення завжди пов'язані з метою, в якій в формі способу або думки представлений об'єкт, що має для організму корисне або шкідливе значення. Близькі до цих поглядів і погляди Лукреція. Джерелами волі, за його думкою, є бажання, які витікають з потреб.

Велику роль потребам у розумінні поведінки людини відводив Н. Г. Чернишевский. Тільки через них, вважав він, можна зрозуміти ставлення суб'єкта до об'єкта, визначити роль матеріально-економічних умов для психічного та морального розвитку особистості. З розвитком потреб він пов'язував і розвиток пізнавальних здібностей. Первинними є органічні потреби, задоволення яких веде і до появи морально-естетичних потреб. Тварини наділяються лише фізичними потребами, які й визначають їх поведінку і психічне життя.

В 20-ті роки XX століття в західній психології з`являються теорії мотивації, які вже відносяться до людини (К.Левін; Г.Олпорт та ін.). В XX столітті поняття «мотивація» залишається тісно пов'язаним з поняттям «потреби».

Мотивація у роботах вітчизняних вчених. У вітчизняній психології немає єдиного трактування даної категорії, і в якості мотиву називаються самі різні психологічні феномени. Мотиви розглядають як бажання, хотіння, звички, думки і почуття обов'язку (П.А. Рудик, 1967) [47]; як уявлення та ідеї, почуття і переживання (Л.І. Божович, 1968) [4]; як морально-політичні установки і помисли; як ідеали, інтереси, прагнення, потяги, актуальні потреби, сильні почуття, переконання, звички, наслідування (П.М. Якобсон, 1969) [61]; як потреби, потяги, прагнення, цілі, інтереси (В.Г. Асєєв, 1976) [1]; як відображення потреби, а бажання, почуття обов'язку, інтерес, стимул і т.д. Як можливі форми відображення потреби (Б.Ф. Ломов, 1981) [27], як умови існування (В.К. Вілюнас, 1990) [6]. Нарешті, мотиви розглядаються як будь-який чинник, що впливає на виникнення спонукання та прийняття рішення (Є.П. Ільїн, 2002)[16]. О.М. Леонтьєв писав з цього приводу: «Створюється враження, що зараз поняття мотиву перетворилося на великий мішок, в який складені найрізноманітніші речі. Серед мотивів або мотивуючих факторів називаються, наприклад, апетит, потяг, імпульси, звички і навички, бажання, емоції, інтереси, цілі або такі більш конкретні мотиви, як подразнення електричним струмом, відчуття задоволення наслідком, честолюбство, зарплата, ідеали» [21,ст.54]. Для того щоб розібратися в такому розмаїтті визначень, необхідно провести їх аналіз та виявити ключові позиції авторів в різному розумінні категорії «мотив».

Так, наприклад, «мотив» деякими авторами прирівнюється до потреби (драйву). Потреби, при цьому, розглядаються як вихідні мотиви поведінки людини, але звертається увага на те, що дуже важливу роль в мотивації дій грають почуття, інтереси, схильності і, що особливо важливо, світогляд, погляди, переконання, ідеали, яким людина підпорядковує свою поведінку. Мотив розглядається і як мета (предмет) діяльності (О.М. Леонтьєв, 1971, 1975). Ця точка зору є досить поширеною у вітчизняній психології. Обумовлено це тим, що прийняття мети (предмета) в якості мотиву відповідає на питання: «Навіщо?» І «Для чого?» здійснюється поведінка, діяльність, через таке розуміння мотиву пояснює цілеспрямований, довільний характер людської поведінки і діяльності.

Деякі автори відзначають, що стійкі характеристики особистості зумовлюють поведінку і діяльність в такій же мірі, як і зовнішні стимули, і тому вважають, що в якості мотивів поряд з психічними станами можуть виступати властивості особистості: ідеали, установки, схильності, цінності, світогляд

(В.С. Мерлін, 1971; К.К. Платонов, 1986; М.Ш. Магомед-Емінов, 1987) [28]. До мотиваційних рис особистості відносять тривожність, агресивність, рівень домагань, стійкість до фрустрації і т.п. Таким чином, мотив даними дослідниками розглядається як властивість особистості.

Існує точка зору,що мотив-це намір. Л.І.Божович наміри розглядає в якості збудників поведінки в тих випадках, коли приймаються рішення. При цьому вона відзначає, що наміри виникають на базі потреб, які не можуть бути задоволені прямо і вимагають ряд проміжних ланок, які не мають своєї власної спонукальної сили. У цьому випадку вони виступають як спонукач дій, направлених на досягнення проміжних цілей. На рахунок намірів Д.А.Леонтьєв зазначає наміри тоді виступають в якості мотиву, коли людина або приймає рішення, або коли мета діяльності віддалена і її досягнення відстрочене.

Ряд психологів мотив трактує як спонукання (І.А. Джідарьян, Мясищев) [11,36]. Оскільки мотивація детермінує не стільки фізіологічні,скільки психічні реакції, вона пов'язана з усвідомленням стимулу і наданням йому значущості. Тому більшість прихильників даного підходу вважають, що мотив - це не будь-яке, а усвідомлене спонукання, яке відображає готовність людини до дії або вчинку. Тільки після цього у людини може з'явитися бажання або усвідомлення необхідності реагувати на стимул тим чи іншим способом, визначається мета і з'являється прагнення до її досягнення.

В багатьох роботах мотив розглядають,як мета. С. Л. Рубінштейн предмет задоволення потреби розглядає як мету, коли говорить про те, що предмети стають об'єктами бажань і можливими цілями дій суб'єкта, коли він включає їх в практичне усвідомлення свого ставлення до потреби. По Леонтьєву направленість спонуканню надає саме об`єкт. Він виступає в ролі показчика,який ніби вказує на направленість реалізації наявного у людини спонукання. Більше того опредмечення потреби надає цьому спонуканню сенс,і спонукаючим фактором стає не сам об`єкт, а його значимість для суб`єкта [46].

Мотив деякі дослідники розлядають, як стан. Звичайно, не можна заперечувати, що спонукання до дії або вчинку може бути обумовлено виникненням того чи іншого стану. Адже переживання потреби (як одного з компонентів потреби особистості) теж є станом, і саме це переживання дає поштовх до прояву людиною психічної та фізіологічної активності. Однак звести мотив тільки до стану так само неправомірно, як і прийняти за мотив потребу (Є.П.Ільїн 2002)[16].

Деякими психологами мотив розглядається, як формулювання (К.Обуховський 1972). Він розглядає мотив,як фактор який дає можливість людині сформулювати рішення про початок діяльності. Якщо людина не сформулювала мотиву вчиненої або здійснювальної дії. Це практично означає тільки те, що він не мав мотиву дії і, як наслідок, дія його була невмотивована. Таким чином, формулювання допомагає людині усвідомити мету дії і дає можливість прийняти рішення про початок дії.

У багатьох вітчизняних визначеннях категорії «мотив» в якості ключового моменту підкреслюється його усвідомленість. Мотив трактується як усвідомлене спонукання до певної дії, що стало безпосередньою причиною дій людини в зовнішньому світі (С.Л. Рубінштейн, 1989; В.І. Селіванов, 1974; Ковальов, 1988) [46,48,18]. Але мотиви, як і потреби, можуть характеризуватися різним ступенем усвідомленості.

Леонтьєв усвідомлення мотивів взагалі вважав чимось вторинним, спочатку не даними, які вимагають спеціальної внутрішньої роботи. Мотиви актуально не усвідомлюються суб`єктом, коли ми здійснюємо ту чи іншу дію ми не даємо звітності в мотивах,які їх спонукають. Існування несвідомих мотивів є експериментально доведеним фактом. Вони (неусвідомлені мотиви) проявляються в дослідженнях сприйняття (Е.Т. Соколова, 1976; 1980) [53], установки (А.С. Прангішвілі) [43], мислення, художньої творчості (Бассін, Симонов) [3,49] і т.д.

У вітчизняній психології зміст поняття мотив різноманітно. Однак у нас мотив найчастіше трактується як усвідомлене спонукання до дії. Одним з найбільш повних, на наш погляд, є визначення мотиву, запропоноване Л.І. Божович, мотив - це те, заради чого здійснюється діяльність. «Як мотив можуть виступати предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття і переживання. Словом, все те, в чому знайшла своє втілення потреба» [4, ст.136]. У даному визначенні знімаються багато протиріччя в розумінні мотиву, тому воно об'єднує енергетичну, динамічну і змістовну сторони мотиву.

У зарубіжній психології мотив розглядають як сила,що рухає нами з глибин несвідомого (3. Фройд, 1991) [57], як стійкі і змінні фактори мотивації (К.Мадсен); як функціональні змінні (Г. Мюррей); як особистісні та ситуаційні детермінанти поведінки (Дж. Аткінсон), як потреби і потяги, спонукання і схильності (X. Хекхаузен, 1986) [59]; як установки (А. Маслоу, 1954) [31]. Розглянемо детальніше трактування мотиву деякими зарубіжними дослідниками.

Г. Олпорт на основі життєвих спостережень, експериментальних та клінічних даних (власних та інших дослідників) прийшов до висновку про те, що будь-яка дія, спочатку підпорядковане якійсь певній цілі і слугувало лише механізмом її досягнення, може перетворитися на мотив, що володіє самостійною спонукальною і спрямовуючою силою. Основною умовою такого перетворення мотивів є недосконалість дії, що служило засобом досягнення початкової мети. Мотив, за Олпортом, це завжди свого роду прагнення до завершення, це нерозряджена напруга, яка повинна «замкнутися» на поточній активності [40].

У роботах X. Хекхаузена (1967, 1974) проводиться чітке розмежування між поняттями потенційної та реальної мотивації. Потенційна мотивація розглядається як своєрідна структура ціннісних орієнтацій, яка, як особлива система відліку, визначає бажаність чи небажаність для даної людини того чи іншого стану. Реальна ж мотивація являє собою як би «мотиваційний момент», тобто ситуаційний стан мотивації, стан актуально «пробудженого» мотиву [58].

У дослідженнях школи К. Левіна категорія мотив спеціально не вклю-чалась в систему основних понять його теорії. Мотиваційна сфера особистості описувалася такими поняттями, як потреба, квазіпотребність, намір і напругу. Як вказує Б.В. Зейгарник, під квазіпотребністю Левін розумів динамічний стан, що виникає у людини при здійсненні якого-небудь наміру (Б.В. Зейгарник, 1981) [14]. Левін відділяв квазіпотребності від стійких, «істинних» потреб. Але при цьому він підкреслював, що за своєю будовою і механізмам дії на поведінку квазіпотребність не відрізняється від істинних потреб, так як тенденція викликати дію є фундаментальною для будь-якої потреби. Ця властивість потреби або квазіпотребності може бути представлено у координатах «напруженої системи». Причому, об'єкти довкілля володіють мотиваційною силою тільки до тих пір, поки потреба не задоволена. Формально-динамічний підхід, який апелює в основному до енергетичних або векторно-типологічним характеристикам мотивованої поведінки, значно звужує область поширення висновків, отриманих в дослідженнях школи Левіна. На думку В.Г. Асєєва, ця область обмежується дифузними спонуканнями нижчого структурно-генетичного рівня.

Таким чином, у закордонній динамічній психології поняття мотиву або замінюється іншими поняттями (К. Левін), або використовується як форма, яка може бути наповнена різноманітним і не цілком певним змістом (Г. Олпорт). Однак найчастіше в західній психології мотиви розглядаються як стійкі властивості особистості, така точка зору має відгук у наукових уявленнях і вітчизняних психологів (К.К. Платонов, В.С. Мерлін, М.Ш. Магомед-Емінов). Дж. Аткінсон визначає мотив як досить стійку особистісну характеристику, як деякий «нормативний стан», який протиставляється стану актуально чинного мотиву, або актуальній мотивації.

Таким чином, в зарубіжній психології синонімом терміна мотив є різноманітні поняття: несвідома сила (З. Фройд); стійка особистісна характеристика (Дж.Аткінсон); перехідний стан, що спонукає до дії (Х.Хекхаузен); квазіпотребність (К.Левін), незаряджена напруга (Г.Олпорт); просто потреба (А. Маслоу, Г. Мюррей). На наш погляд, розглядати мотив тільки як несвідому силу буде не зовсім вірно, тому в мотиві завжди присутній такий раціональний компонент як мета, який завжди усвідомлюється, отже в більшості випадків мотиви усвідомлені.

Навіть коли мова йде про дію, що відбувається занадто швидко, це не завжди свідчить про несвідомий характер мотиву, просто він не отримує належного розгорнутого вербального пояснення. Деякі несвідомі мотиви раніше добре усвідомлювалися, але поступово при подібних ситуаціях, завданнях вони стали діяти автоматично, однак при утрудненні в діяльності вони швидко відновлюють, здавалося б, уже втрачену усвідомленість. Навіть при імпульсивних діях мотив усвідомлюється (правда іноді в ході аналізу після дії), тому що мотив володіє такими функціями, як смислоутворююча і регуляторна, а також співвідноситься з цінностями особистості.

Однак прийняття властивостей особистості за мотив теж не вирішує проблеми, тим більше, що багато особистісних властивостей скоріше є потребами, наприклад прагнення до діяльності, до насолоди, потреба в нових враженнях, лібідо, потреба в самозбереженні, в знаннях, прагнення до самоствердженні, до творчості, художня потреба. У той же час стійкі властивості особистості (інтереси і схильності, переваги та ідеали, установки і світогляд) можуть впливати на прийняті людиною рішення,властивості особистості можуть бути включені в підставу дій і вчинків людини.

Розглядаючи мотив,як перехідний стан,що спонукає людину до дії,з нашої точки зору теж не зовсім правильно. Дійсно правда,що спонуканням людини до діяльності може супроводжуватися тими чи іншими станами,всі можливі психічні стани супроводжують мотиви поведінки і діяльності,але не повністю їх визначають.

Зводити мотив до квазіпотреби,звужує його розуміння до енергетичної складової,однак мотиви виконують і інші функції:регулятивну, направляючу, стимулюючу, захисну, сенсоутворюючу та ін.. Тобто мотив являє собою складну структуру, яка виконує цілий ряд функцій в діяльності людини, і зводити його до наміру-це тільки спрощувати дане поняття.

Мотив не слід ототожнювати і з поняттями спонукання, незаряджена напруга, тому мотив це не будь-яке спонукання (напруга), а внутрішньо усвідомлене спонукання, яке супроводжує готовність людини до діяльності або вчинку. Таким чином, якщо мотив це спонукання (напруга), то спонукання внутрішньо усвідомлене і обумовлене певними потребами і загальною спрямованістю особистості.

Мотив також не можна повністю ідентифікувати з поняттям потреба. Потреба завжди виступає в формі певної напруги, яка заважає нормальному функціонуванню організму людини. Тобто потреба запускає механізм для пошуку предмета потреби і адекватного її задоволення. Мотив навпаки добре усвідомлює предмет задоволення, і вибирає способи його задоволення, які співвідносяться з загальною направленістю особистості.

Таким чином підводячи підсумки вищесказаного можна стверджувати,що загального розуміння поняття мотив в зарубіжній психології, як і у вітчизняній не має. Розуміння поняття мотив зводиться до концептуальних понять дослідників, які його розглядають. В нашій роботі ми будемо розглядати мотив, як опредмечену потребу, яка носить внутрішній характер, входить в структуру самої діяльності, як те заради чого здійснюється діяльність.

Поняття мотив за своїм обсягом та змістом вужче поняття мотивація, в ньому фіксується психологічний зміст, а саме той внутрішній фон, на якому розвертається весь процес мотивації поведінки в цілому. Мотивація - явище багаторівневе, що має горизонтальну і вертикальну структуру. Вона має складну ієрархічну будову, але досить гнучке. Зміна ієрархічної системи викликається змінами в зовнішньому середовищі або змінами самої особистості. Залежно від умов і характеру діяльності мотиви можуть змінювати один одного, можуть вступати в конфлікт або надбудовуватися один над одним.

Найширшим поняттям серед мотиву,мотивації та мотиваційної сфери є останнє. Мотиваційна сфера включає і афективну, і вольову складові особистості (Л.С.Виготський), переживання задоволення потреби [8]. У загальнопсихологічному контексті мотиваційна сфера являє собою складне об'єднання, сплав рушійних сил поведінки, що відкривається суб'єкту у вигляді потреб, інтересів, потягів, цілей, ідеалів, які безпосередньо детермінують людську діяльність. Мотиваційна сфера або мотивація в широкому сенсі слова з цієї точки зору розуміється як стрижень особистості, до якого стягуються такі її властивості, як спрямованість, ціннісні орієнтації, установки, соціальні очікування, домагання, емоції, вольові якості та інші соціально-психологічні характеристики. «Під мотиваційною сферою особистості розуміють всю наявну в даної людини сукупність мотиваційних утворень: диспозицій (мотивів), потреб і цілей, атитюдів, поведінкових патернів, інтересів» [16, с. 182].

Процес цілеспрямованого формування мотиваційної сфери особистості - це процес формування самої особистості, її інтересів, звичок, установок, спрямованості в цілому (Є.П. Ільїн, 2002). Дане положення є важливим для нашої роботи. Мотиваційна сфера має таку властивість, як розвиненість, тобто здатність характеризувати якісну різноманітність мотиваційних факторів у неї включених. З точки зору рівня свого розвитку мотиваційна сфера володіє такими характеристиками як широта, гнучкість та ієрархічність (Р.С. Немов, 1995). Причому, не можна безпосередньо пов'язувати рівень розвитку мотиваційної сфери людини з кількістю наявних у нього різноманітних потреб, нахилів, інтересів (Є.П. Ільїн, 2002). Мотиваційну сферу як підструктуру особистості становлять не стільки актуальні потреби і мотиви, скільки стійкі латентні мотиваційні утворення: спрямованість особистості, інтереси, мотиваційні установки, бажання, тобто потенційні мотиви (В.І. Ковальов, 1988). Таким чином, мотиваційна сфера «сама є латентним утворенням, в якому конкретні мотиви як тимчасові функціональні утворення з'являються лише епізодично, постійно змінюючи один одного» [16, с. 183]. Це виражає таку характеристику мотиваційної сфери, як її широта. Гнучкість мотиваційної сфери, представлена ​​різноманітністю засобів, за допомогою яких може бути задоволена одна і та ж потреба людини, тобто кількістю можливих і реально існуючих варіантів її задоволення (Р.С. Нємов) [39]. Гнучкість - описує рухливість зв'язків, що існують між різними рівнями організації мотиваційної сфери: між потребами і мотивами, мотивами і цілями, потребами та цілями. Ще одними характеристиками мотиваційної сфери виступають множинність, структурність і ієрархічність. Мотиваційна сфера кожної людини відрізняється своєрідністю, яка полягає в різному змісті мотивації, її структури, ієрархії, силі і стійкості мотивів (І.П. Полякова, 2003). Ієрархічність мотиваційної сфери, як зазначає Є.П. Ільїн, виражається відображенням у свідомості людини значущості тієї чи іншої потреби, мотиваційної установки, інших мотиваційних диспозицій, відповідно до чого одні мають домінуюче значення при формуванні мотиву, а інші - підлегле; одні використовуються частіше, інші рідше [16,с.183]. Ієрархічність - це характеристика рангової впорядкованості будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери, узятого окремо.

Таким чином, незважаючи на різноманітність підходів до розуміння мотиваційної сфери, вона більшістю авторів трактується як сукупність, ієрархізована система психологічно різнорідних факторів, що детермінують поведінку і діяльність людини. У даній роботі під мотиваційною сферою ми будемо розуміти складне об'єднання рушійних сил поведінки особистості, що відкриваються суб'єкту у вигляді сукупності потреб, мотивів, інтересів, потягів, цілей, ідеалів, які безпосередньо детермінують людську діяльність. Це стрижень особистості, до якого «стягуються» такі її властивості, як спрямованість, ціннісні орієнтації, установки, соціальні очікування, домагання, емоції, вольові якості та інші соціально-психологічні характеристики (Джідарьян, Є.П. Ільїн).

Як показує аналіз наукової літератури, в психології немає єдиного підходу до визначення таких понять як «мотив», «мотивація», «мотиваційна сфера». Це пояснюється тим, що автори перебувають на різних теоретичних позиціях і використовують дані поняття, наповнюючи їх різним змістом. Для того щоб повніше розібратися в даному питанні, необхідно детально вивчити проблему структури мотивації (чим вона обумовлена) і класифікації мотивів (обґрунтування для їх поділу на ті чи інші види).

Проблема структури мотивації і класифікації мотивів досі неоднозначно розглядається в психології. Під структурою мотивації розуміється певна ієрархічна система мотивів, представлена ​​в особистості. Мотиви формуються й існують у ній не хаотично, а в певному «порядку», взаємозалежної і взаємоопосередкованій структурі, яка являє собою складну ієрархію мотивів. У цій ієрархії виділяються актуальні і відстрочені, первинні та вторинні, а також багато інших мотивів, які можна, у свою чергу, розділити на класи і види. «Оскільки будь-яка діяльність полімотивована, то її мотиваційний склад ієрархізований» [2,с.13]. Проблема рівневого розвитку мотивації представлена ​​у вигляді принципу стадіальності розвитку. Перехід від однієї стадії до іншої пов'язаний з виникненням нової організації відповідних рівнів, якісними змінами суб'єкта і певною динамікою в рамках всієї системи. Багаторівневість не виключає, а скоріше передбачає одночасне визнання цілісної системної організації всіх рівнів. Наявність ієрархії мотивів, різних класів та їх видів підтверджується багатьма дослідженнями, як в закордонній, так і у вітчизняній психології.

Одним з ранніх досліджень особистісної мотивації (в термінах потреб особистості), була робота Генрі Мюррея «Дослідження особистості» (1938). Потреба (мотив), по Г. Мюррею, це конструкція, що представляє силу мозку (невідомої хіміко-фізичної природи), яка організовує перцепцію, апперцепцію, мислення, волевиявлення і дія таким чином, щоб змінити існуючу незадовільну ситуацію. Потреби особистості Г. Мюррей розділяє на дві основні групи: первинні (вісцерогенні) і вторинні (психогенні).

Первинні потреби виникають і закріплюються під впливом,визначених,періодично виникаючих подій, пов'язаних з тілом; вторинні - не володіють тілесними джерелами і тому відносяться автором до психогенних. Таким чином, вісцерогенні потреби мають справу з фізичним задоволенням, а психогенні - з психічним або емоційним задоволенням.

До первинних або вісцерогенних потребам Мюррей відніс: потребу в кисні, видаленні вуглекислого газу, потреба у воді, в їжі; сексуальну потребу, фізіологічну потребу у відпочинку і т.п. До вторинних, психогенним, потребам Мюррей відніс такі потреби, які в основному залежать від первинних і є похідними від них. Ці потреби означають загальні системи реакцій і бажань. Їх не можна вважати фундаментальними, біологічними спонуканнями, хоча деякі з них, на думку автора, можуть бути і вродженими. Ці потреби в класифікації автора з'єднані в п'ять наступних груп.

I. Потреби, ставляться до дій з неживими предметами: потреба придбання, потреба охорони, потреба порядку, і потреба конструювання.

II. Потреби, що відносяться до задоволенню честолюбства, прагнення до влади, бажання добитися успіху, престижу: потреба переваги, яка ділиться на дві: потреба досягнення і потреба визнання.

До даної групи потреб, автор відносить потребу демонстрування та недоторканності. Останню Мюррей вважає потребою, яка відноситься до захисту статусу і прагненню уникнути приниження. Вона ділиться автором на три потреби: потреба уникнення безчестя, потреба захисту, потреба протидії. Остання з них, на думку дослідника, не є окремою потребою, це або потреба досягнення, або потреба агресії, які обслуговують потреба недоторканності.

III. Потреби, пов'язані з проявом сили, опором або підпорядкуванням їй: потреба домінування, потреба шанування, потреба уподібнення, потреба в автономії, потреба протиріччя.

Як супутнім попереднім потребам Мюррей відносить, «Відому садомазохістську дихотомію»: потреба в неславу (мазохізм) і потреба в агресії (садизм). Остання з них є або проявом прагнення до влади у відповідь на запеклий опір, або звичайною реакцією на об'єкт, що перешкоджає будь-якої потреби, або звичайною реакцією на напад або образу.

IV. Потреба, яка включає в себе суб'єктивно помітну форму поведінки - витіснення, яка характеризується відсутністю соціально неприйнятної поведінки: потреба уникнення провини (невдач).

V. Потреби, пов'язані з існуванням прихильності між людьми - шукати прихильність, відкидати, давати, приймати її: потребу

приєднання (афіліації), потреба відкидання, потреба покровительства, потреба в підтримці.

До цих потреб автор приєднує потребу в грі.

І, нарешті, Мюррей виділив дві додаткові (до попередньої групи) потреби, які часто зустрічаються в соціальному житті: потреба пізнання, потреба висловлювання.

У концепції Мюррея кожної психогенної потреби відповідає свій атитюд як спосіб відчування, мислення та поведінки.

Таким чином, з безлічі виділених автором вторинних побудників поведінки і діяльності людини їм були позначені як основні п'ять психогенних потреб: потреба в самостійності, в досягненні, в домінуванні, в уникненні провини і в афіліації. Дану класифікацію, по підставі первинності-вторинності виникнення потреб, можна вважати однією з перших спроб систематизації. Важливими і принциповими моментами цієї класифікації є, на наш погляд, виділення фізіологічних і соціальних потреб як самостійних груп, а також спроба виділення різних видів мотивів всередині кожної групи і, насамперед, серед соціальних мотивів. Незважаючи на те, що в даній класифікації немає достатньої чіткості у віднесенні мотивів до тієї чи іншої групи, тим не менше, їх позначення і спроба визначення змісту кожної потреби (мотиву), послужило поштовхом для подальших досліджень у цій області.

Е. Фромм (1998) вважає, що у людини є такі соціальні потреби: в людських зв'язках (віднесення себе до групи, почуття «ми»,уникненні самотності); в самоствердженні (необхідність упевнитися у власній значущості, для того щоб уникнути почуття неповноцінності, ущемлення); в прихильності (теплі почуття до живої істоти і необхідність у відповідних - інакше апатія і відраза до життя); у самосвідомості (свідомість себе неповторною індивідуальністю); в системі орієнтації і об'єкті поклоніння (причетність до культури та ідеології, упереджене ставлення до ідеальних предметів)[16].

У вітчизняній психології дослідники найчастіше потреби ділять на матеріальні (потреби в їжі,одязі,житлі),та духовні (потреба у пізнанні себе та оточуючих),і соціальні (потреба в спілкуванні,в інших людях,в громадській діяльності). Матеріальні потреби вважають первинними,вони лежать в основі життєдіяльності людини. Ці потреби сформувались в процесі філогенетичного розвитку і складають його вроджені властивості. Вся історія боротьби людей з природою була перш за все боротьбою за задоволення матеріальних потреб. Духовні та соціальні потреби відображають громадську природу людини,її соціалізацію.

А. В. Петровський (1986) ділить потреби: за походженням - на природні і культурні, по предмету (об'єкту) - на матеріальні і духовні; природні потреби можуть бути матеріальними, а культурні - матеріальними і духовними [41].

П. А. Рудик (1967) виділяє громадські та особисті потреби, що навряд чи коректно: кожна потреба є особистою. Інша справа - яким цілям (громадськими чи особистим) відповідає задоволення потреби людини. Але це вже буде характеризувати мотив, а не потребу [47].

У В. А. Крутецкого (1980) потреби розділені на природні і духовні, соціальні потреби. Найбільш відому класифікацію,і систему потреб запропонував А.Маслоу виділяючи їх у групи: фізіологічні потреби, потреби в безпеці, в соціальних зв'язках, самоповазі, самоактуалізації. Він вважає, що ці групи потреб знаходяться в ієрархічній залежності від першої до останньої, тобто кожна більш висока потреба може бути задоволена лише при задоволенні всіх попередніх нижчих.

Ще одна спроба класифікувати мотиви, що визначають поведінку і діяльність людини, була зроблена при створенні теорії мотивації досягнення Макклелланда-Аткінсона, розробленої в 50-х роках ХХ століття. Відповідно до цієї теорії, основними мотивами поведінки людини є: мотив досягнення успіху і мотив уникнення неуспіху (невдач). Ці мотиви у поєднанні з ситуативними змінними: суб'єктивної ймовірністю успіху - неуспіху і спонукальною привабливістю успіху - неуспіху складають основні детермінанти цілеспрямованої поведінки і діяльності людини в моделі Дж. Аткінсона. Саме вони, впливають на успішність чи неуспішність людини в діяльності і вибір його загальної стратегії поведінки.

Чимала кількість досліджень в останні роки було присвячено вивченню мотивів і мотивації досягнення успіху (уникнення невдач). Факти, отримані в ході дослідження цієї проблеми, говорять про те, що мотивація досягнення успіху є важливим і відносно незалежним видом людської мотивації. Від неї багато в чому залежить доля і становище людини в суспільстві. Дані концепції представляють для нас інтерес не тільки у зв'язку з виділенням мотивів, що визначають той чи інший тип (стратегію) поведінки і діяльності людини (зокрема, в процесі навчання), а й у зв'язку з такою характеристикою самої діяльності, як її ефективність.

Таким чином через різні наукові підходи дослідників до розуміння проблеми мотивації поведінки і діяльності людини єдиної точки зору на її структуру та класифікацію у зарубіжній психології не має.

У вітчизняній психології теж не має єдиної точки зору на цю проблему. Виділення видів мотивів та їх класифікація залежать від того,як дослідники розуміють сутність мотиву. Досить цікавою, на наш погляд, є класифікація мотивів, запропонована О.М. Леонтьєвим. Відповідно до теорії діяльності, він виділяє дві провідні групи мотивів: сенсоутворюючі і мотиви-стимули. Леонтьєв писав: «... одні мотиви, спонукуючи діяльність, разом з тим надають їй особистісний сенс; ми будемо називати їх сенсоутворювальним мотивами. Інші, співіснуючі з ними, виконуючи роль спонукальних факторів (позитивних чи негативних) - часом гостро емоційних, афективних, - позбавлені сенсоутворюючої функції; ми будемо умовно називати такі мотиви мотивами-стимулами... Сенсоутворюючі мотиви завжди займають більш високе ієрархічне місце, навіть якщо вони не володіють прямою афектогенністю»[22, с.123-124]. Таким чином якщо мотиви розглядати як значимий для особистості спонукач до дії, діяльності, то даний розподіл мотивів не тільки має місце, але є важливим положенням у теорії мотивації. Такої ж точки зору дотримуються й інші дослідники: В.Г. Асєєв (1997), Л.І. Божович (1968),Л.С. Виготський (1983), В.І. Іванніков (1985), Б.А. Сосновський (1992) та ін.

У ряді випадків підставою для поділу мотивів на різні види є приналежність стимулів, що викликають потреби, до зовнішніх або внутрішніх факторів (А.К. Маркова, 1983) [30]. Однак, А.А. Реан і Я.Л. Коломінський (1999) відзначають, що ділити мотиви на внутрішні і зовнішні недостатньо. Самі зовнішні мотиви можуть бути позитивними (мотиви успіху, досягнення) і негативними (мотиви уникнення, захисту). Зовнішні позитивні мотиви більш ефективні, ніж зовнішні негативні, навіть якщо вони по силі рівні. Такої ж думки дотримується і ряд інших дослідників. Вони відзначають, що в багатьох випадках не має сенсу диференціювати мотиви за критерієм внутрішні - зовнішні, більш продуктивний підхід, заснований на виділенні позитивних і негативних мотивів [2,с.14]. Дана точка зору близька і нам, так як досить складно в конкретній діяльності розмежувати і точно визначити вид мотиву як внутрішній або зовнішній, а ось його модальність (позитивна чи негативна) досить точно виступає щодо суб'єкта до діяльності.

Тимчасова характеристика мотивів теж може виступати підставою для їх класифікації. З одного боку, це ситуативні і постійно проявляються мотиви, з іншого - це короткочасні і стійкі мотиви. Так, Є.П. Ільїн останні називає мотиваційними установками: оперативними відстроченими для виконання, і перманентними, довготривалими, що характеризують спрямованість особистості [16, с.140]. Про перманентні мотиви Б.М. Теплов говорив як про далеку мотивацію на відміну від короткої мотивації, коли людина збуджується до діяльності тільки найближчими завданнями (К.Н. Корнілов, А.А. Смирнов, Б.М. Теплов, 1948). Цей поділ мотивів є важливим у зв'язку з плануванням складної діяльності (наприклад,військово-професійної), яка передбачає певну поетапність виконання і тимчасову протяжність. Стійкі (довготривалі) мотиви будуть в цілому направляти цю діяльність, короткочасні - виступатимуть ситуаційними векторами її просування до наміченої мети.

Структура мотиву виступає підставою для класифікації мотивів у Є.П. Ільїна, він виділяє первинні (абстрактні) мотиви - з наявністю тільки абстрактної мети і вторинні - з наявністю конкретної мети. Останні він ділить на повні - сформовані за участю блоку потребністного, цільового і внутрішнього фільтра, і укорочені - сформовані без участі блоку внутрішнього фільтра [17, с.140].

Схожа класифікація мотивів дана І.А. Васильєвим і М.Ш. Магомед-Еміновим (1991). У даній класифікації автори виділяють: узагальненені стійкі мотиви, які виражаються в індивідуально-особистісних особливостях: мотив прагнення до успіху, мотив уникнення невдачі (успіх і невдача виступають як абстрактні цілі, одна зі знаком плюс, інша зі знаком мінус); конкретні стійкі мотиви, яким властива систематично відтворена активність, наприклад, при професійній діяльності: виготовлення деталей, заняття наукою;загальні нестійкі мотиви, у яких є узагальнена предметний зміст, без диференціації та ірархізації; конкретні нестійкі мотиви, яким властива вузька тимчасова перспектива при наявності конкретної мети.

Види мотивів на основі їх функцій виділяє Е.І.Головаха (1979). Він виділяє три види мотивів: реально діючі неусвідомлені мотиви, що виконують тільки спонукальну функцію; реально діючі усвідомлені мотиви, що виконують спонукальну, сенсоутворюючу і пояснювальну функцію; «розуміючі» мотиви, що виконують або пояснювальну, або сенсоутворюючу, або ту і іншу функції одночасно [10]. Зупинимося на виділенні деякими психологами і філософами антимотивів, антипотреб і антимотивації (Г. В. Суходольський, 1988). Вихідними передумовами для такого виділення є загальновідомі факти: пересичення потреби перетворює її в спонукання «негативної модальності» (В. Г. Асєєв, 1976), викликає активну огиду, відштовхування від тих предметів, які раніше притягували суб'єкта, задовольняли його потреби. Точно так же все, що виразно або імовірно є для людини шкідливим, небезпечним, відштовхує і відвертає його. Такі стани суб'єкта, протилежні потребам, Я. Дітріх називає антипотребами [12].

Антипотреби реалізуються в антинаправленості, опредмечуються антимотивами (згідно з розумінням мотиву О.М. Леонтьєвим); антимотиви конкретизуються в антицілях, тобто передбачуваних антирезультатах, оцінюваних як шкідливі. Антинаправленість розуміється як установка діяти протилежним чином, що проявляється в егоцентризмі, нонконформізм і т. д. Антимотив - це принцип уникнення або узагальнена заборона (лікарське - «не нашкодити», адміністративне - «з начальством не сперечатися», військове - «накази не обговорювати»). Антиціль - це передбачуваний конкретний шкідливий результат. Умови, що перешкоджають отриманню корисного результату, Г. В. Суходольський називає антиумовами. Він підкреслює, що наведені міркування - не жонглювання словами, а мають певний сенс. Так, наприклад, з його точки зору, боротьба мотивів осмислюється як боротьба мотивів і антимотивів в оцінці всіх за і проти, а свідомий вибір цілей,як вибір між цілями і антицілями [55].

При обґрунтуванні необхідності виділення антимотивів, антипотреб, антицілей Г. В. Суходольський занадто акцентував положення, висловлені іншими авторами. В. Г. Асєєв дійсно говорить про позитивну та негативну модальність спонукань, але має на увазі знак пережитих людиною емоцій - задоволення або страждання, а не знак спонукання.

Антипотреби Я. Дітріха (1981) стани, нібито протилежні потребам, розглядаються психологами як переживання повинності, як мотивація за участю вольового зусилля, а не як антимотивів. Навіть установка «без обговорення виконувати накази» має в своїй основі потребу уникнути покарання (до речі, в психології широко використовується термін «мотив уникнення», а не антимотив). Якщо людина знає, що дана мета може завдати йому шкоди, це не завжди перетворює її в антиціль (прикладом чого є курці, алкоголіки, наркомани). Тому існуюча мотиваційна термінологія дозволяє описувати мотиваційні процеси без використання приставки «анти», а спроба Г. В. Суходольського впровадити планетарне мислення (світи-антисвіти) і в розуміння активності людини тільки заплутує і без того непрості речі. Чого, наприклад, коштує наступна фраза: «Ініційований антипотребами і антимотивований процес послідовного досягнення антицілей при певному комплексі антиумов може бути названий антидіяльністю». Антидіяльність - це «діяльність навпаки». Все це нагромадження «анти» знадобилося Г. В. Суходольський тільки для того, щоб сказати тривіальну річ, антидіяльність- це не що інше, як руйнування (або творення перешкод), що робить діяльність неможливою, і елементами цієї руйнуючої, що перешкоджає діяльності є протидії (антидії за його термінологією)[16, ст.142].

Якщо розглядати мотив,як стійкі характеристики особистості (особистісні диспозиції),то в основному цю точку зору поділяють в більшій мірі зарубіжні психологи,але і має прибічників і у вітчизняній психології. В західній психології стійкі і перемінні фактори мотивації (Мадсен 1959),стійкі і функціональні змінні (Г.Мюррей 1938),особистісні та ситуативні детермінанти (Аткінсон 1964),розглядаються,як критерії розподілу мотиву та мотивації. Автори відмічають,що стійкі характеристики особистості обумовлюють поведінку і діяльність в тій же мірі,як і зовнішні стимули. Особистісні диспозиції (нахили,ідеали,світогляд,цінності,установки) повинні приймати участь в формуванні конкретного мотиву.

Ряд вітчизняних психологів (К.К.Платонов, В.С.Мерлін) також вважають,що в якості мотивів,разом з психічними станами,можуть виступати і властивості особистості [16, ст.135]. Однак прийняття властивостей особистості за мотив на нашу думку не вирішує проблеми,адже багато особистісних властивостей (диспозицій) скоріше являють собою потреби,наприклад потяг до діяльності,до насолоди,потреба в нових враженнях,лібідо,потреба в самозбереженні. Також стійкі властивості особистості можуть давати вплив на прийняття людиною рішення,тобто властивості особистості можуть бути включені в основу дій людини.

Таким чином, єдиної, загальноприйнятої класифікації мотивів і її ієрархічної структури на даний час не має. Дослідники по-різному розуміють, значення мотиву, а також використовують різні підходи до розуміння і вирішення цієї проблеми. Однак загальне системне уявлення про мотиваційну сферу особистості дозволяє дослідникам класифікувати мотиви, але підґрунтя для даних класифікацій різні. В даних підходах необхідно враховувати наскільки вони не мають протиріч з сутністю мотиву, його генезису. Варто відмітити,що найбільш важливим для визначення виду того чи іншого мотиву, його місця у структурі мотивації являється особистісна обумовленість, знак модальності, місце в ієрархії мотивів, а також зв` язок з потребами і змістом діяльності.

Дата добавления: 2015-08-17