Завоювання Східної Європи монголами.

Вступ

Актуальність теми взаємовідносин Золотої Орди і руських князівств полягає в тому, що вона є дуже важливою складовою історії України XIII –XIV ст. Ці взаємовідносини є важливими для вивчення не тільки історії України цього періоду, а і для вивчення феномену Золотої Орди. Ця тема популярна для дослідження не тільки серед вітчизняних істориків, а і серед зарубіжних, хоча варто зазначити, що дослідження її не є систематичними, і є ще багато аспектів, які є, або не достатньо досліджені, або не зовсім об’єктивно показані в наукових працях.

Об’єктом мого дослідження є взаємовідносини Золотої Орди і руських князівств.

Предметом мого дослідження є політичні, економічні та дипломатичні відносини Золотої Орди з руськими князівствами. Зокрема досліджується похід монголів на Східну Європу, перебіг воєнних подій, сутички монголів з русичами та іншими народами та наслідки цього походу. Також досліджуються взаємовідносини Золотої Орди з Південно-Руськими землями, зокрема дипломатичні контакти князів Михайла Чернігівського та Данила Галицького з ханом Батиєм. Окремо розгядається економічна і політична залежність руських князівств, яка полягала в сплаті данини та визнання ханом права князів на володіння землями. Також акцент надається розгляду спроб князя Данила Галицького утворити антимонгольську коаліцію при підтримці Папи Римського, перебіг воєнних дій на Волині з силами хана Берке очолюваними темником Бурундаєм та невдачу спроби відновити політичну незалежність в Південній частині Русі.

Метою мого дослідження є з’ясувати якими були взаємовідносини руських князівств з Золотою Ордою. Показати окремо політичні, економічні та дипломатичні аспекти. Також з’ясувати перебіг воєнного походу монголів на Східну Європу та його наслідки.

Дана мета вимагає виконання таких завдань: по-перше вивчити основні джерела та літературу стосовно даної теми, проаналізувати основні версії і гіпотези які висловлювали дослідники, про взаємовідносини Золотої орди та руських князівст, по-друге з’ясувати перебіг та наслідки походу монголів на Східну Європу, по-третє встановити причини та напрямки діяльності князя Данила Галицького, спрямовані на визволення земель Південної Русі від політичної залежності від Золотої Орди.

Події які ми будемо описувати розгортаються на великій території.

Це південна та північна частина руських земель, степи Кипчаку, Кавказ, Литва, Польща, Угорщина і Німеччина та інші землі Західної Європи. Хронологія описаних подій в основному охоплює період з 1223 року до 1260 року.

При написанні даної роботи я використовував і аналізував такі джерела:

Літопис Руський.Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця[1]. В ньому є відомості про монгол, про їхні походи, про їхні взаємовідносини з князями та про їхню політику на руських землях. Недоліком цього джерела є однобоке відображення відносин монголів і русичів, таке негативне зображення монголів. Ще одне джерело яке я використовував це Плано Карпіні. Історія монголів. Вільгем де Рубрук. Подорож до Східних країн. Перекл. А.І. Малеіна [2]. В ньому є цікаві відомості про політичні та економічні взаємовідносини руських князівств та Золотої Орди. Недоліком можна вважати суб’єктивне ставлення Плано Карпіні до подій які він описував, це відбилося на його праці, але його погляд з сторони на ці події є дуже цікавий і беззаперечно він подав дуже багато інформації про монголів. Історіографія теми взаємовідносин руських князівств з руськими князівствами є дуже обширна, вона розкриває багато аспектів цих взаємовідносин.

Михайло Грушевський в праці Історія України — Руси. Том III. До року 1340.[3] дуже добре описав похід монголів на Східну Європу, вважав, що роз’єднаність руських князів завадила їм успішно протистояти монгольській навалі.

Леонтій Войтович у праці Війна з монголами на Волині у 1258–1260 роках.[4] Описав боротьбу князя Данила Галицького з монголами, зробив висновки чому не вдалося створити сильну антимонгольську коаліцію та причини невдачі спроби князя скинути політичну залежність руських земель від Золотої Орди. Також я використовував ще такі його праці як, Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів[5], Юрiй Львович та його полiтика[6],і інші. Про економічну та політичну залежність руських земель є дослідження Ольги Русиної Україна крізь віки:між Татарами та Литвою[7].

Праця Леоніда Гумільова Древняя Русь и Великая степь[8] цікава для нашої теми тим, що автор доводив, що монголи не грабували і нищили всі міста підряд, лише ті міста, які чинили опір були знищені, ті же що здавалися монголам, після сплати десятини від усього добра залишалися неушкодженими. Праця Віктора Пашуто Внешняя политика Древней Руси[9] розкриває дипломатичні контакти хана Батия з європейськими володарями.

Робота складається з двох розділів: Завоювання Східної Європи монголами та Політика Золотої Орди щодо Південно – Руських земель.

1 РОЗДІЛ

Завоювання Східної Європи монголами.

У 1223 році Руські князівства вперше зустрілися з новою загрозою, яка прийшла з східних степів, цією загрозою були кочові племена, яких називали монголами. Передумовою цієї зустрічі був похід двох темників Чингісхана, Джебе і Субудая на Кипчак, володіння половців, а до того половці брали участь в війні з Волод,арем Хорезма Магометом (1219). Як привід до війни, Чингісхан використав розграбований ханський караван в пограничному хорезмійському місті. Протистояння було не дуже тривале хорезмійська армія, з своїми союзниками половцями була не здатна протистояти монголам. Військо Магомета було знищене протягом кількох місяців, завоювання Хорезма відкрило монголам шлях далі на захід, до чорноморських степів: які були частиною степів Туркестана (Кипчак).

Участь половців в війні на стороні Магомета проти монголів вирішило їхню долю, Чингісхан за порадою Джебе і Субудая почав підготовку походу на Кавказ, і далі в землі кипчаків(половців).

Чингісхан сам в похід вирішив не йти і задумав відправити свого сина Джучі, для керування каральною експедицією проти половців і інших народів. Але Джучі відмовився від участі в поході, і військо очолив Субудай, один з найдосвідченіших темників Чингісхана. Підбиваючи й нищачи подорожні землі, він з Джебе, ще одним не менш славним темником, пройшов полудневим побережжям Каспійського моря на полудневий Кавказ. Знищивши грузинське військо двома швидкими ударами і взявши Тіфліс, вони перейшли потім через Дербент у степи північного Кавказу, але тутзустріли об’єднані полки половців, ясів, черкесів й інших кавказьких народів[10].

У цій битві монголи не добилися перемоги і вирішили діяти дипломатичними шляхом для ослаблення свого ворога, монголи почали умовляти половців і піддобрювати їх подарунками, аби вони, як союзники приєдналися до них залишили своїх теперішніх союзників, ясів і касогів.

Половці вагалися, але врешті покинули своїх союзників і пішли від монголів далі на захід, в чорноморські степи. Та монголи розгромивши тепер їх вже колишніх союзників, пішли за ними порушуючи домовленості, що і не дивно, адже це була улюблена тактика монголів, розсварити своїх союзників і поодинці розбити їх.

На Дону монголи здобули союзників. Це був етнос бродників,

нащадків православних хазар і предків низових болгар. Бродники населяли прибережжя Дону. Обидва ці етноси ворогували між собою і тому бродники підтримали монголів.

Завдяки допомозі бродників монголи вдарили по половецьких тилах і в битві на р. Доні в 1222 р, половці були розбиті, разом з ханами Юрієм Кончаковичом — найстаршим ханом, і Данилом Кобяковичом загинула більша частина боєздатного війська, лише старий Котян з рештками орди відступив на Днїпро, під захист руських кордонів, і звернувся за допомогою до руських князів, кажучи, що небезпека від нового ворога чекає і їх, що після їх погрому монголи підуть на Русь.

Руські князі вирішили допомогти половцям, адже були зв’язані з ними економічними та династичними союзами, зокрема хан Котян був тестем Мстислава Удатного. Також вони прекрасно розуміли, що якщо не зупинити монгол на території половців то з часом доведеться воювати з ними на своїй. Хоча тут є певні сумніви, адже є припущення, що монголи ставили за мету розгромити половців, а не русичів.

Хоча у Русі не було приводу для війни проти монголів і більше того, ті прислали посольство з мирними пропозиціями, князі зібравшись на раду, вирішили виступити на захист половців і вбили послів.

Вони пішли на монголів, які розромивши половців, залишися зимувати в подонських степах, а підчас цієї зимівки зробили похід у Крим, де знищили м. Судак.

Даремно монголи пропонували руським князям не втручатися в їхній конфлікт з своїми „хлопями і конюхами — поганими половцями” [11], як каже літописне оповідання. Судячи з нього, загальна думка на Русі теж не була прихильна до такої оборони руськими силами споконвічних ворогів Русі. Руські князі на це не зважали і пішли глибоко в степи на монголів.

Після коротких сутичок і переможних для об’єднаних русько- половецьких військ сутичок, монголи почали відступати і князі вирішили, що перемогти монгол буде легко і рушили далі розділивши свої війська.

На р. Калці відбулася генеральна битва, 31 травня 1224. Русь і Половці були розбиті, „обидва війська билися з нечуваною відвагою, і бій тягнувся кілька день, нарешті Татари взяли гору”, роповідає сучасне східне джерело.

Причини поразки русько -половецького війська були такі: у русичів не було загального командування, тому що три Мстислави - Галицький

(Удатний), Чернігівський і Київський - перебували в такій сварці, що не могли змусити себе діяти спільно.

Потім відзначена нестійкість половців, до речі, давно відома. Нарешті, у зраді звинувачений отаман бродників Плоскиня, який вмовив Мстислава Київського здатися монголам, щоб ті його випустили за викуп[12].

Отже, князь надіявся, що викупиться, а от про своїх воїнів, у яких грошей не було князь не подумав, але цього не відбулося, і їх і самого князя було вбито доволі жорстоким способом, на них було покладено дошки і по них монголи танцювали справляючи банкет в честь перемоги. Так невдало завершився похід руських князів на монголів.

Монголи після цієї перемоги дійшли аж до Дніпра, грабуючи села і міста,. Потім пішли на Поволжжя, на Велику Болгарію, але при переправі через Волгу зазнали поразки від болгар. Після поразки від болгар, й північним побережжем Каспія пішли в Туркестан. Розвідка боєм дорого коштувала монголам, адже лише невелика кількість воїнів змогла вирватися з оточення і повернутися додому. Не відомо, чи діяли темники керуючись наказу Чінґіз-хана, чи з таким малим військом самі його генерали не уважали можливим вдаватися в дальші авантури.

Для монголів цей похід був по суті доволі успішний, вони просунулися далеко на Захід, дізналися про нові землі. Наслідками цього походу було те, що західний Кипчак введено вже в план завоювань Чінґіз-хана, і його подальше освоєння і захоплення монголами від тепер було тільки справою часу.

Перша зустріч русичів з монголами відбулася не на користь перших, руські князі не змогли ефективно протистояти новій загрозі, програючи монголам насамперед в координації. Монголи діючи, як єдине ціле без перешкод розромили русичів, можна відзначити, що руські князі не почерпнули для себе уроків від поразки тому, що об’єднання або якихось інших дій, які мали би протистояти натиску монголам в подальшому ми так і не побачили.

2 етап вторгнення монгол в Східну Європу розпочався восени 1236 р. Це вже була не розвідка боєм, а повномасштабне вторгнення, основною метою монголи ставили підкорення половців. Вже цього року монгольські війська взяли Великий Булгар, а навесні 1237 напали на алан і половців. У дельті Волги загинув «найхоробріший» з половецьких вождів - Бачман, а війська хана Котяна відступили за Дон. Втім, фронтальний наступ монголів на захід захлинувся[13].

Тоді монголи застосували тактику обходу та оточення. Не послаблюючи натиску на половців у північнокавказьких степах, вони рушили загін на північ і восени 1237р. підпорядкували своїй владі буртасів, і мокшу, підійшовши до кордонів Рязанського князівства. Розпочався похід на Русь. На чолі монгольського війська стояв онук Темуджіна Чингісхана - Бату (Батий), а південною армією командував його двоюрідний брат - Монке (Мунке).

План монгольського командування полягав у тому, щоб у той час, коли половці тримали оборону на Дону, зайти до них у тил і вдарити по незахищеним придніпровським кочовищ. Чернігівське князівство було в союзі з половцями, отже, треба було пройти ще північніше - через Володимирське князівство. Можна припустити, що Батий не очікував активного опору від Юрія II, але зустрівши його, зломив його і проклав дорогу своєму війську [14].

Важливий факт, що монгольські війська були розпорошені на дрібні загони, які в разі активного опору були б легко знищені. Батий пішов на такий ризикований крок, очевидно, знаючи, що цим загонам серйозна небезпека не загрожує. Так воно і виявилося, досить відзначити, що Батий розгромив військо Рязанського князівства, взяв у Великому князівстві Володимирському 14 міст і розбив військо князя Юрія II на р. Сить, потім після двотижневої облоги 5 березня 1238 взяв Торжок.

Батий повернув на південь і сім тижнів облягав місто Козельськ, допомоги якому не подали ні смоленські князі, ні князь Михайло Чернігівський, ні Ярослав Всеволодович, який успадкував у Володимирі своєму загиблому брату Юрію II, хоча у всіх цих князів війська були, наприклад, під час облоги міста Козельська, князь Ярослав Всеволодович здійснив переможний похід на Литву[15].

Влітку 1238 року Батий перейшов в степ і з'єднався з південною армією, після чого половці стали відходити до Угорщини. У 1239 р. монголи взяли Чернігів, а в 1240 р. – Київ, попутно були розгромлені «чорні клобуки». Найбільше постраждало Чернігівське князівство. У 1238 р. був узятий Козельськ - «зле місто», а населення його винищено. Князь Михайло Чернігівський не прийшов на виручку своєму місту, відкинув мирні пропозиції монголів, кинув свою землю і втік до Угорщини. Коли ж прийшла звістка, що чужинці «зійшли суть і (з) землі Руське»[16], він повернувся до Києва. Після повернення монголів з ​​походу в 1243 р. князь Михайло через Чернігів втік до Угорщини.

У 1245 р. він з'явився в Ліоні, де просив у Папи Римського і собору допомоги проти татар, за що після повернення на Русь був страчений. Покинуте їм князівство піддавалося розоренню і місцеве населення втікало на північ подалі від нової загрози.

Крім того, значна частина монгольського війська була відтягнута на Кавказ і до Криму. У 1241 р. монголи напали на Угорщину, витративши на шлях через Волинь всього 4 місяці. Так закінчився русько- монгольський етап війни, але монгольський похід на Захід тривав до 1242 р.

"Незважаючи на безпосередню небезпеку навали, в Південній Русі не було помітно жодних спроб об'єднатися для відображення ворога. Тривали князівські усобиці, літописець поруч з розповіддю про розгром монголами Переяславця та Чернігова спокійно розповідає про похід Ярослава, під час якого той «град взяв Кам'янець, а княгиню Михайлову з безліччю полона приводі до своя сі»[17].

Також тривали усобиці в самому Києві. Київський князь Михайло Всеволодович утік «пред Татари в Оугри», і звільнився київський стіл поспішив захопити один з смоленських князів, Ростислав Мстиславич, але був незабаром вигнаний... Данилом Галицьким, нічого не зробили для підготовки міста до оборони, він навіть не залишився в Києві, залишивши за

себе «тисяцького Дмитра».... Ніякої «допомоги від інших південно -руських князівств Київ не отримав» [18]. Прийнято звинувачувати за поразку феодалів князів, однак багаті приволзькі міста, що знаходилися у складі Володимирського князівства, - Ярославль, Ростов, Углич, Твер та інші - вступили в переговори з монголами і уникли розгрому.

Забігаючи наперед можна сказати, що монголи дійшли аж до Адріатики, по дорозі розоряючи території Польщі й Угорщини – які були ленами Німецької імперії. Ці європейські делжави зазнали куди більш нищівної поразки, ніж руські князі.

Ті, володіючи солідними військовими силами, вміло ухилилися від рішучих боїв з монголами, очевидно міркуючи, що чим менше битв, тим менше спустошень, а монголи все одно підуть і все буде, як і до вторгнення. Ця стратегія принесла успіх і значна частина руських князівств не була знищена і сплюндрована.

Ті ж князі, які хотіли воювати з монголами, ще більш розсудливо втекли на захід, де польсько -німецька армія Генріха Благочестивого зустріла монголів при Лігниці 9 квітня 1241, а венгеро - хорватське військо Бели IV

вирішило вразити інший корпус монголів при Шайо 11 квітня 1241 г. Обидва війська були розбиті вщент, і населення, особливо в Угорщині, сильно постраждало. Похід на Угорщину був здійснений за монгольським принципом: «Друзі наших ворогів - наші вороги». Тому що Бела IV прийняв до себе половецьку орду хана Котяна.

Половці, згідно з договором, хрестилися в католицтво і склали міцну силу, підпорядковану королю. Але угорські магнати, стурбовані посиленням корони, зрадницьки вбили в Пешті Котяна та інших неофітів.

Дізнавшись про це, половці повстали і пішли на Балкани. Пізніше вцілілі половці надійшли на службу до імператора Нікеї Іоанна III Ватаца. Так само негостинно були зустрінуті руські князі, які просили Белу IV про допомогу і шлюбному союзі, - Михайло Всеволодович Чернігівський та Данило Романович Галицький. «Не б бе любови межа има» [19].

Помилкою Бели IV було те, що він позбувся багатьох союзників, які були йому і його магнатам несимпатичні. За це розплатився угорський народ, покинутий королем на розправу монгольським воїнам, розлюченим загибеллю своїх бойових товаришів у боях і при облог міст. «Багато було вбито в Польщі та Угорщині», - повідомляє посол папи до монгольського хана, Плано Карпіні.

Великі міста Угорщини - Пешт, Варадинов, Арад, Егрес, Темешвар, Дьюлафехервар - були розорені. Потім зазнали розгрому Словаччина, Східна Чехія і Хорватія. Європа була в паніці, страх охопив не тільки Німеччину, але і Францію, Бургундію та Іспанію, і спричинив повний застій торгівлі Англії з континентом. Виняток становив тільки імператор Фрідріх II, який вів з Батиєм переписку, явну і таємну.

Батий, висловлюючись згідно з прийнятим тоді нормами етикету, зажадав від Фрідріха покірності, що в перекладі на ділову мову означало пакт про ненапад. [20]

Отже між німцями і монголами велися таємні переговори, результатом яких була ізоляція Угорщини та її розгром і перемога Фрідріха II в Ломбардії, що спричинили втечу папи Інокентія IV в 1243 р. в Ліон, де він зміг піддати анафемі імператора і хана.

Хан не мав наміру залишатися на землях Західної Європи, тут не було степів, а отже не було де випасати великі стада худоби, що робило утворення тут улусів для кочових монголів неможливим. Ці землі цікавили хана і його орду, як джерело по грабунку,як можливість захопити полонених для продажу в рабство. Тому після смерті 11 листопада 1241 року верховного хана Угедеяі в зв’язку з великими втратами війська, військові дії на цих землях були припинені до вибору нового хана[21].

Батий, констатувавши знищення Половецької орди, визнав своє завдання виконаним і пішов з усім своїм військом через Боснію, Сербію і Молдавію на береги Нижньої Волги. На курултаї в Каракумі, Батий отримав в володіння землі руських князів, колишню територію Кипчаку. Було утворено нову державу на території Східної Європи Золоту Орду,або як її ще називали Білу Орду чи улус Батия, яка на довгий час загальмувала політичний і економічний розвиток руських князівств, тримаючи в стані страху перед новими походами весь християнський світ.

Отже, підсумовуючи наслідки походу монголів на Захід можна сказати, що християнська Європа розділилася навпіл.

Нікейська імперія шукала союзу з монголами, також миру з монголам прагнули князь Ярослав Всеволодович, великий князь Володимирський, і Гетум, цар Малої Вірменії.

Ряд італійських міст- держав, очолювані папою Інокентієм I, і південноруські князі Данило Галицький і Михайло Чернігівський всіма силами намагалися створити антимонгольську коаліцію, але незважаючи на заклики Папи Римського до всіх володарів християнських держав об’єднатися і вирушити в Хрестовий похід на монголів, як невірних і таких, що несуть загрозу Заходу, похід, як такий не відбувся.

Причиною цього була складна політична ситуація в Європі і страх, що похід може зазнати невдачі і спричинити нову агресію монголів.

Підсумовуючи наслідки походу хана Батия на Русь можна сказати, що він призвів до демографічної катастрофи. Потрібно було кілька десятиліть щоб населення українських земель відновилося до тої кількості, яке було до монгольської навали.

Центральний регіон руських земель, Середнє Придніпров`я втратив для Центральної і Західної Європи значення живого щита від степових кочовиків[22].

Військову могутність Русі було знищено, економічна же була підірвана.

З 74 міст 49 було зруйновано, 14 з них так і не були відновлені,а на території 15 далі існували лише села та хутори.

Ініціатива на східноєвропейських просторах перейшла до рук Золотої Орди, яка стали займати важливе значення на геополітичному просторі Східної Європи.

2 розділ.

Дата добавления: 2015-08-17