Картинка

Серед гойдалок і гірок на дитячому майданчику було розташовано дивний об’єкт. Дерев'яний терем на п'ять метрів угору. В основі мав квадрат зі стороною менше метра. Зовні терем було оздоблено різьбленням, усередині ж виглядав, як порожня труба.

Можливо, спершу в нім містилось якесь начиння, але попередні покоління дітей забрали його із собою.

То був Дім упертих. Висока бесідка тільки для двох.

Піднятися нагору, аж під дах терема, можна було лише в один спосіб: упертися спиною в одну стіну, ногами — в протилежну. Так і підніматися потроху. Нагородою буде вид з віконця під самим дахом і висока бесіда з тим, хто підніметься туди разом із вами.

Зміст бесід не розголошується.

Ні, нізащо.

І я думала, що після того, як наші ноги виросли настільки, що марно намагатись піднятися нагору, бесіди ніколи не повторяться.

Ні, більше ніяк.

Але чому, коли я побачила свою «високу співрозмовницю», міцно схопила її за лікоть. І вона не змогла пробігти. І вона знову згадала, як розказувати.

«Я зазирнула до своєї малої, — розповідала вона, — саме в той момент, коли вона закінчувала вечірню молитву. Або ж просто виголошувала свої свіжі побажання:

— …Ну а для мене — золотоусту дівку.

Я тихенько зачинила двері й повернулася на кухню.

Як уповноважена з виконання доньчиних бажань, я зараз вип'ю чаю, зосереджусь і відчую, що малося на увазі.

За стіною почався тихий спів — це нічні пісні моєї дівчинки. Або просто колискова.

Згори гупнули меблями і зареготали. Там тривав дудліж.

Але ж хто така дівка золотоуста?

Я надягла пальто і пішла до найближчого цілодобового торговельного центру. Грошей до зарплати залишалося не дуже, саме тому саме цієї ночі малій треба здобути таку потрібну дівку золотоусту.

Я пішла роздивлятися ляльки.

Взагалі моя донька не любить ляльок, але що ж — чого вночі хоче дівчинка, того хоче Бог. І ще тому, що мені завтра було на восьму годину, я довго розглядала ці страшні ляльки.

Я так зрідка їй що-небудь купую! Можливо, саме тому для мене усі ці іграшки такі потворні?..

Продавець-молодик для годиться спитав:

— Вам допомогти? Що шукаєте?

Звідки ж йому було знати, що я нічого не вигадуватиму? Я одразу відповіла:

— Дівку золотоусту.

— Це в іншому відділі, — сказав хлопець. — Займайте чергу в касах, я зараз її принесу. Золотоусту з усякого погляду.

І приніс за пару хвилин, саме коли підходила моя черга, якусь маленьку річ, запаковану в кульок „Купуй під зіркою“.

— Тридцять гривень, — сказала касирка.

Довелося віддати.

Дорогою пакунку я не розкривала. Я знала, що там лежить аудіодиск із записом Марії Каллас.

Золотоуста дівка вже наближалась до маленької дівчинки. Я залишу її біля подушки.

* * *

— …А ще вночі, мамо, хтось приніс мені відьму, — оповідала мала за вечерею.

— Що-що?

— Та відьму. Справжню. Зараз побачиш!

Вона підхопилася, побігла до кімнати і врубила на всю гучність музичний центр. Голос Каллас вибухнув у наших головах. Через п'ять секунд музику вимкнули. Доня повернулася на кухню.

— Ось так.

— Ясно.

— А ще — моє бажання сьогодні здійснилось.

— Яке?

— Велике.

Я якось по-новому подивилась на доньку і розгледіла, що на груди її сукенки акуратно пришито паперову картинку із вицвілим зображенням східної цариці. Коси її із чорних зробилися блакитними, обличчя — білим-білим, губи — жовтими».

— А я, — кажу, — рік різала продукти і варила варева. Потім вилила казан з окропом собі на ногу, подумала про все сміття, яке створила. І пішла.

Дата добавления: 2015-08-02