Знайти людину

Свою першу людину я знайшла в кущах.

Людина не озвалася на мій голос, а коли я потрусила її за плече, навіть не ворухнулася.

* * *

Тоді я переконалася, що людина дихає, і вийшла з придорожніх кущів.

* * *

Зайшла до аптеки, яка трапилася поруч, і попросила тамтешню дівчину сходити зі мною і оглянути мою людину. Однак аптекарці було суворо заборонено залишати місце роботи. Натомість вона натисла «0» і потім «3» на телефоні й розказала комусь про мою людину.

* * *

Я вийшла надвір зустріти карету швидкої допомоги.

Звідти вийшов лікар (не в білому), якого я провела в кущі.

Лікар підняв людину і обдивився.

— Та вона п'яненька, — сказав лікар, поклав людину в карету і забрав собі.

* * *

До цього ми знаходили людей, коли гуляли з батьками.

Якось із татом ми знайшли дорослого дядька, а біля нього хлопчика. Дядько не міг іти тому, що спав, а хлопчик не міг полишити дядька.

Мій тато витер дядьковим піджаком його ж носа, ліквідувавши таким чином довжелезну соплю, і поклав сонька собі на спину. Хлопчик розказав, куди іти, і ми чесно занесли дядька його господарям.

Це ще були часи, коли привласнювати чуже вважалося негідним. Діяв такий стереотип.

* * *

Пізніше я почала замислюватись над тим, щоб привласнювати людей, яких знаходила на дорозі.

Якось у мене під вікном лежала п'яна людина і вила. Її привласнити не хотілося. Виникала думка викликати міліцію або швидку. Та, зрештою, людина підвелася і, виючи, пішла.

* * *

Одна моя подруга постійно знаходила людей і щоразу викликала для них швидку. Лікарі їй нарешті сказали, що їм не потрібно стільки людей і що медустанови задовбалися витрачати бензин на збирання людей.

Бо п'яним природою доручено лежати. Не варто викликати для них карет.

* * *

А потім ця ж подруга знайшла на землі людину, в якої очі вирячилися і на чоло висипав великими краплями піт. Було схоже на серцевий напад. Подруга не змогла втриматися від того, щоби викликати швидку.

Лікар підняв людину, оглянув і дійшов висновку, що й ця людина — просто п'яний мужик.

Подрузі стало незручно за свою поведінку.

* * *

Тепер я більше не підбираю людей. Вони ж лежать не на дорозі, а там, де блукає їхня свідомість.

Наш дім там, де серцю любо.

Не варто лише залишати людей на землі у морози. А в теплі дні лишіть їх набиратися сил від матері Геї, яка їх так міцно притягла. Це нащадки Антея туляться до своєї Альфи і Омеги. Облиште.

* * *

Одного літнього дня я познаходила особливо багато людин. Але жодної не взяла. Щось у мені уже обірвалося. Люди мені більше не були потрібні.

* * *

Тієї ж ночі я пошкодувала про свою бездіяльність.

* * *

Бо вночі містом їздила акуратна вантажівочка із маленьким підйомним краном, прилаштованим до кузова.

Спершу вона мчала порожня. Страшенно торохкотіла.

І постукував об борти величезний блискучий крановий гак.

* * *

У цю вантажівку потім збиралися люди.

Нарешті було виділено бензин на їх транспортування. Та з якої ж щедрої скарбниці?

* * *

Вантажівку вела Панна Квітів, Панна Панн, Панна Самої Ідеї Панни. А тепер і Панна Загублених Людей.

Якби вона могла їх збудити, вона б сказала:

— Вставай! Підведися! Ти був не потрібен там, де ти був. А тепер ти будеш потрібен у мене. Ти будеш моєю людиною. Тобі більше не потрібно лежати долі й валятися. Нарешті ти дозрів до вирішення своєї долі. Ти, як найкраща ягідка — кавун, лежав-лежав — і дозрів. Воістину щасливий ти, бо я тебе знайшла.

* * *

Тепер ти не лише розв'язав проблему вільного часу! (Нагадаю: більше не треба буде валятися.) Ти також можеш на мене перекласти свої совість і надію. Я знаю, що тобі слід робити. Я бачу все твоє майбутнє — аж до щасливої точки відправлення.

* * *

Тієї ночі я до самого ранку плакала з розпачу. Бо не здогадалася про це першою! Скільки людей! Скільки ж мені доля під носа підсовувала безкоштовних людей!

І не я тепер їхня Панна Квітів, Панна Панн, Панна Самої Ідеї Панни.

Дата добавления: 2015-08-02