Техніка та методика навчання метання спису з розбігу

Метання списа виробляється на дальність від криволінійної планки в розмічений сектор поля.
Центр ваги списи може перебувати під будь-якою точкою обмотки. Вигідніше, щоб він був розташований ближче до першого від наконечника витка.
Чоловіче спис застосовується для змагань чоловіків і юнаків старшого віку, жіноче - для решти учасників змагань.
Техніка спортивного метання списа має свої особливості.
Перша, підготовча, фаза являє собою прискорюваний розбіг і обгін снаряда. У цій фазі спортсмен готується до виконання кидка.
Друга, основна, фаза - це фінальне зусилля - кидок з-за спини через плече.
Третя, заключна, фаза - гальмування руху метальника після закінчення кидка
Порівняно невелика вага снаряда дозволяє викидати його з великою швидкістю, що перевищує у чоловіків 30 м / сек, а у жінок 20 м / сек. Однак довгаста форма списи і розташування центру ваги приблизно в середині снаряда ускладнюють точність додатку зусилля вздовж його осі

Техніка ускладнюється необхідністю миттєво переходити від швидкого розбігу до потужного ривка і постійно контролювати положення снаряда.
Захоплення снаряда повинен бути зручним, щільним (але без зайвого закріпачення м'язів передпліччя і кисті), що дозволяє метальник добре контролювати положення снаряда в руці при розбігу, відведення та кидку. Цим вимогам задовольняють два варіанти захоплення (рис. 83):
а) першим і третім пальцями (це захоплення міцніше),
б) першим і другим пальцями (це захоплення зручніше).
Упор відповідних пальців в перший виток обмотки повинен бути дуже щільним, щоб витримати навантаження, що виникає в момент ривка. Розбіг. Починаючи розбіг, метальники тримають спис над плечем (рис. 84). Довжина розбігу коливається в межах 20-35 м. Весь розбіг ділиться на дві частини контрольної відміткою. Відстань від старту до контрольної позначки називається попередньою частиною; вона пробігає за 6-14 бігових кроків. Друга частина розбігу від контрольної позначки до дуги називається заключній і включає в себе 4-6 останніх, так званих кидкових, кроків.
Чим краще підготовлений метальник, тим довше може бути його розбіг і відповідно вища швидкість. Дослідження показують, що у контрольної позначки кращі метальники розвивають швидкість близько 7-8 м / сек, в той час як новачки 5-6 м / сек.

80. Техніка та методика навчання стрибку у висоту способом «переступання»

Стрибок у висоту складається з чотирьох фаз: розбігу, відштовхування, переходу через планку і приземлення. За своєю значущістю в досягненні кінцевого результату фази не рівноцінні. Тривалий час удосконаленню фази переходу через планку відводилась провідна роль, ріст спортивних результатів ставився у пряму залежність від ефективності техніки долання планки. Неухильний пошук в цьому напрямі зумовив зміну однієї техніки іншою, яка давала змогу ефективніше використовувати спеціальну фізичну підготовку стрибунів: переступання - перекат - хвиля - перекидний - «фосбюрі-флоп». Поява техніки стрибка «фосбюрі-флоп» і стрімкий ріст спортивних результатів стрибунів спричинили зміну поглядів спеціалістів на процес удосконалення технічної майстерності і методику підготовки спортсменів. У часи популярності «перекидного» при підготовці стрибунів увага зосереджувалась на розвитку насамперед силових якостей, на цій основі будувалась структура розбігу і відштовхування.. Техніку стрибка сучасних стрибунів, їх спеціальні фізичні якості сьогодні оцінюють за швидкістю розбігу, та швидкістю відштовхування. Сучасна техніка стрибка у висоту характеризується раціональним використанням високої швидкості розбігу, потужним реактивно-маховим поштовхом і доланням планки з якомога нижчим положенням ЗЦМТ спортсмена. У стрибку способом «переступання» виліт виконується боком до планки. Махова нога знаходиться паралельно до неї, а поштовхова вільно опущена вниз. У момент переходу планки, завдяки опусканню махової ноги за планку, поштовхова нога дугоподібним рухом з поворотом коліна і носка дещо назовні переноситься через планку. Внаслідок цих рухів тулуб повертається до планки і поштовхової ноги, нахиляється в сторону розбігу, а таз швидко переміщається над планкою. В момент переходу через планку внаслідок нахилу голови, плечей вперед стрибун піднімає вище таз. Рух тулуба в сторону планки дає можливість краще відійти від планки. Руки опускаються вниз і розводяться в сторони. Поштовхова нога переноситься над планкою, а приземлення відбувається боком до планки спочатку на махову ногу, а потім на поштовхову.

81.Техніка та методика навчання стрибку у довжину способом «ножиці». Спосіб "ножиці". Цей стрибок характеризується виконанням рухів ногами під час польоту, які нагадують бігові кроки, але виконуються більш розмашисто (робиться 2,5-3,5 кроки). Після вильоту "у кроці" стрибун опускає махову ногу і відводить її назад. Таз при цьому подається вперед, далі рухи повторюються. Перед приземленням махова і поштовхова виносяться вперед. Руки у фазі польоту піднімаються вгору і коловими рухами в пізні сторони підтримують рівновагу, а під час приземлення тягнутися до носків.

92.Техніка та методика навчання бар”єрному бігу. Бар’єрний біг є одним з найбільш складних у координаційному відношенні видів легкої атлетики. Складність цього бігу полягає в тому,що бігунові, крім відповідних вимог до швидкісного бігу на дистанції гладкою, необхідно чітко дотримуватися певний ритм і довжину кроків від старту до останнього бар'єру, не допускати зайвих вертикальних коливань ЗЦМ, володіти гарною координацією рухів, мати силу і спритність, гнучкість і рухливість в тазостегнових суглобах.

Приступати до оволодіння технікою бар'єрного бігу можливо лише після того, як займаються оволоділи основами гладкого бігу і освоїли техніку високої та низької стартів.

93.Біг 3000м з перешкодами(історія,техніка виду). Введення Біг з перешкодами є особливою формою бігу на середні дистанції. У міжнародному масштабі загальноприйнята дистанція 3000 м. Досвідчений бігун на цій дистанції бігу з перешкодами повинен володіти великою витривалістю, швидкістю і силою. Подолання перешкод і ями з водою вимагає хорошої координації, що певною мірою передбачає наявність рухливості і спритності.

Історія Спочатку біг з перешкодами як вид легкої атлетики виник у Великобританії. Його попередником були кроси. Під час кросів бігуни повинні були долати стрибком природні та штучні перешкоди, наприклад рови і огорожі. Вже в 1837 р. школа в м. Регбі (Англія) організувала біг з перешкодами. Пізніше цей вид отримав поширення і в інших країнах. У 1900 р. в Парижі біг з перешкодами був включений в програму олімпійських ігор, проте дистанція бігу дорівнювала 2500 і 4000 м, а не 3000 м, як у наш час. На Олімпійських іграх 1904 г в Сент-Луїсі дистанція бігу з перешкодами дорівнювала 2500 м. Лише на Олімпійських іграх 1920 г в Антверпені в програму була включена нині прийнята дистанція 3000 м. Офіційні рекорди світу в цьому виді реєструються лише з 1954 р.

Матеріальна база Біг на 3000 м з перешкодами проводиться на біговій доріжці арени стадіону, довжина якої дорівнює 400 м. На доріжці встановлюються 5 перешкод (у тому числі яма з водою). Яма з водою. Яма з водою, включаючи поперечини, повинна мати 3,66 м завширшки і 3,66 м в довжину. Глибина ями під поперечиною 76 см і поступово зменшується до рівня бігової доріжки. Перекладина міцно закріплена, і її висота відповідає висоті інших перешкод. Яма наповнюється водою до країв. Це означає, що поверхня води і бігової доріжки повинні бути на одному рівні. Довжина кіл. Яма з водою може бути розташована в секторі за зовнішнім периметром 400 м доріжки. Якщо яма з водою розташована в секторі, то нормальна довжина доріжки тим самим зменшується. У цьому випадку лінія старту на 3000 м дистанції гладкого бігу відповідно переноситься тому. У тому випадку, коли яма з водою розташована поза бігової доріжки, стартова лінія переноситься вперед. Яма з водою є на кожному колі четвертим перешкодою.

У міжнародному масштабі загальноприйнята тільки дистанція 3000 м з перешкодами. У деяких країнах, проводиться також біг з перешкодами на 1500 м. У бігу на 3000 м з перешкодами відстань від старту до початку першого повного кола пробігається без перешкоди. Перешкоди, які повинні знаходитися на даному відрізку на наступних повних семи колах, встановлюються лише після того, як учасники почали бігти по першому повному колу. Виконуються в цілому 7 стрибків у яму з водою і 28 стрибків через інші перешкоди. Тому на кожному колі встановлюються 4 перешкоди і обладнується одна яма з водою. Бігуни повинні або перестрибнути яму з водою, або стрибнути в неї. Учасник, який оббіг яму з водою або проніс стопу або ногу поза перешкоди, знімається з змагання. Дозволено перестрибувати всі перешкоди, включаючи яму з водою, спираючись на перешкоду руками або поставивши одну ногу на поперечину. У іншому діють правила, встановлені для бігунів на середні і довгі дистанції. Високі результати в бігу на 3000 м з перешкодами залежать від хороших результатів в гладкому бігу на 3000 і 5000 м і бездоганною техніки. Бігун повинен плавно долати перешкоди і володіти технікою подолання ями з водою.

Техніка. Біг з перешкодами (стіпльчез) - один з найважчих видів легкої атлетики, що вимагає від спортсменів не тільки витривалості, а й міцних технічних навичок - вміння долати встановлені на дистанції перешкоди в умовах наростаючого стомлення. На кожному колі в бігу на 3000 м з перешкодами бігун долає по п'ять перешкод, одне з яких особливо важкий (яма з водою). На всій дистанції 35 перешкод, тому, тільки домігшись раціональної техніки, можна виграти значний відрізок часу. У бігу всі перешкоди на доріжці долаються спортсменом з одного, а частіше з двох ніг, що полегшує вибір місця постановки ноги перед атакою бар'єру. «Атака» перешкоди має велике значення для раціонального його подолання. Найкраще місце для постановки ноги перед перешкодою - 130-185 см. Якщо спортсмен близько підбігає до перешкоди, то він не може здійснити активне просування таза і маховою ноги вперед, тому загальний центр ваги переміщується над перешкодою по більш крутий траєкторії. При далекому відштовхуванні перед перешкодою збільшується фаза польоту, що ускладнює приземлення за перешкодою і знижує швидкість при сході. Довжина останнього кроку перед відштовхуванням на перешкоду повинна бути трохи менше, ніж довжина попередніх, що досягається активним зведенням стегон в польотної фазі і більш швидкої постановкою ноги на місце поштовху, а це, в свою чергу, зменшує гальмують дії сили реакції опори. Подовження останнього кроку перед перешкодою збільшує гальмують дії, так як нога ставиться далеко попереду проекції загального центру тяжіння. При відштовхуванні на перешкоду тулуб стіпльчезіста подається вперед, а зігнута махова нога виноситься коліном вперед-вгору. З просуванням тазу вперед розгинається толчковая нога. У заключний момент відштовхування тулуб і толчковая нога складають близьку до прямої лінію. Розгинання махової ноги в колінному суглобі відбувається в той момент, коли коліно досягає рівня перешкоди. Щоб зберегти рівновагу, рука, різнойменна маховою нозі, надсилається вперед. У безопорному положенні махова нога випрямляється в колінному суглобі, тулуб ще більше нахиляється вперед, толчковая нога згинається, підтягується до тулуба і проноситься кілька стороною через перешкоду. Рука, різнойменна маховою нозі, в цей час рухається вниз-назад, трохи стороною назустріч толчковой нозі. При сходженні з бар'єру нахил тулуба поступово зменшується, стіпльчезіст приземляється на передню частину стопи. Під час приземлення бігун приймає положення, схоже на становище в момент «атаки». Коли стіпльчезісти підбігають до перешкоди великою групою, то важко точно потрапити на місце відштовхування, іноді економніше застосувати спосіб подолання «наступ». Він менш ефективний за витратами часу, але більш економічний з точки зору енергетичних витрат. На відміну від найсильніших бігунів у всіх стіпльчезістов низької кваліфікації за 10-12 м до перешкоди через визначення потрібного місця для відштовхування на бар'єр швидкість бігу падає. Особливо це помітно у стіпльчезістов з нерозвиненим глазомірним розрахунком, у тих, хто долає перешкоду постійно з однієї ноги. Перешкода у вигляді ями з водою є найбільш складним на дистанції. Яму з водою стіпльчезісти зазвичай долають способом «наступ», хоча останнім часом багато на перших колах дистанції долають її безопорним способом. Існує кілька думок про найбільш раціональне способі подолання ями з водою. Деякі фахівці вважають, що від землі треба відштовхуватися слабейшей ногою і на перешкоду ставити найсильнішу, щоб швидше подолати яму з водою і далі стрибнути. Але найчастіше стіпльчезісти відштовхуються від землі звичній для себе ногою, а на перешкоду ставлять слабейшую, приземляючись в ямі на найсильнішу ногу. Це не вибиває їх зі звичного ритму, а приземлення на найсильнішу ногу дозволяє стрімкіше почати біг після подолання перешкоди. Є стіпльчезісти, які з обох ніг однаково успішно долають як звичайні перешкоди, так і яму з водою. Це дозволяє підбігати до перешкоди, не змінюючи ритму кроків і швидкості бігу. Раніше вважали, що бігун повинен якомога сильніше відштовхнутися від бар'єру і далі приземлитися в ямі з водою. При цьому спортсмени виносять махову ногу далеко вперед і при приземленні натикаються на неї, гасячи горизонтальну швидкість. В даний час спеціалісти частіше приземляються за 60-70 см до краю ями і швидко переходять на двухопорне положення, роблячи перший крок коротким. Це дозволяє зберегти високу швидкість бігу. Зменшення швидкості після подолання ями з водою значно. Спеціалісти вищих розрядів досягають швидкості, яку вони набрали до перешкоди, до 7-8 м після подолання ями з водою. Техніка бігу на дистанції між перешкодами не відрізняється від техніки бігу на довгі дистанції. Відмінності в структурі бігового і бар'єрного бігу полягають в: положенні гомілки в момент постановки ноги на доріжку при бігу між перешкодами і перед перешкодами; змінах кута відштовхування в бігу між перешкодами і в момент подолання перешкоди; положенні гомілки при постановці ноги в бігу між перешкодами і в момент приземлення за перешкодою; тривалості фази польоту в бігу між перешкодами і при подоланні перешкоди. Чим менше різниця в часі польоту при звичайному бігу і при подоланні перешкоди, тим краще техніка бігуна. Одні кінематичні характеристики залежать від рівня спортивної майстерності і відображають технічну підготовленість спортсмена; інші - від індивідуальних особливостей і з рівнем спортивної майстерності не пов'язані. До них відносяться: нахил тулуба в момент вертикалі, в момент бігу між перешкодами, положення гомілки при постановці ноги, положення ноги при відштовхуванні на перешкоду, відстань від місця постановки ноги до бар'єру. Біг спортсмена високого класу відрізняється свободою і невимушеністю рухів, що досягається завдяки раціональній техніці. Особливо велике значення в бігу на 3000 м з перешкодами має техніка подолання бар'єрів і ями з водою. За рахунок цього можна значно підвищити результат. Оцінити технічна майстерність бігуна можна за різницею швидкості в гладкому бігу на 3000 м і в бігу на 3000 м з перешкодами (у найсильніших бігунів вона становить 25-28 с). Технічна підготовка спеціаліста тісно пов'язана з фізичною підготовкою.

.

Дата добавления: 2015-08-02