Ринок праці

Ринок робочої сили — це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємствами і біржами праці (державними й приватними) з приводу купівлі-продажу робочої сили.

Продаж робочої сили здійснюється у сфері обігу. В сучасних умовах результати цього продажу фіксуються в колективних та індивідуальних контрактах, в яких зазначаються обсяги й умови роботи, величина заробітної плати, тривалість оплачуваних відпусток та інше.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції формується дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили.

Об'єктом відносин на цьому ринку є робоча сила – здатність людей до праці, сукупність фізичних та розумових здібностей людини виконувати ту чи іншу роботу. її називають – ресурсом пр аця.

Суб'єктами цього ринку виступають фірми як працедавці, тобто покупці праці; наймані працівники — продавці своєї праці та посередники (біржі праці, служби зайнятості тощо).

Ринок праці виник і існує тоді, коли робоча сила стає і є товаром.

Таким чином, носієм попиту на ринку праці є фірми (підприємці), в яких є вільні робочі місця, тобто у них є попит на заміщення (заповнення) вакантних місць; носієм пропозиції на ринку праці є ті, хто має лише здатність до праці, а робочого місця не мають (тобто ті, хто здійснює пошук роботи – місця застосування свого ресурсу праця). Як правило це безробітні. Ціною на ринку праці виступає заробітна плата, а точніше, ставка заробітної плати, яка в цілому формується під впливом взаємодії попиту та пропозиції на цьому ринку. Окрім ринкових факторів, значною мірою на заробітну плату впливає відповідна політика держави (політика оплати праці) та діяльність професійних спілок.

Ринок праці – особливий, тому що на ньому продається і купується особливий товар – робоча сила, носієм якої є людина з її свідомістю, інтелектом, розумом, психологією, мораллю тощо. Окрім того для цього ринку характерні такі ознаки:

- неоднорідність попиту на працівників різних професій, спеціальностей і кваліфікацій;

- стан ринку визначається демографічними, природно-кліматичними, правовими, морально-психологічними та іншими чинниками;

- взаємозв'язок місцевих, регіональних, національних та світового ринків праці.

Розрізняють конкурентний та неконкурентний ринки праці. На конкурентному ринку ні продавці (фірми), ні працівники (ті, які наймаються) не можуть впливати на ринкову ситуацію в цілому, рівновага ринку не залежить від поведінки окремих фірм чи окремих груп працівників, а визначається загальною кон'юнктурою, спільною взаємодією всіх ринкових суб'єктів. Неконкурентні ринки праці – такі, де існує один покупець робочої сили певної кваліфікації (монопсонія), або коли в стан справ на ринку праці активно втручається держава та профспілки.

Із поняттям ринку праці тісно пов'язані такі поняття, як зайнятість та безробіття.

Під повною зайнятістю розуміють стан на ринку праці, коли обсяг попиту на працю збігається з обсягом пропозиції ресурсу праця. Коли ж пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, з'являється надлишок робочої сили, або безробіття. Це, як правило, настає тоді, коли фактична ставка заробітної плати перевищує рівновагу (див. рис. 5).

D S

L_d L₀ L_S

Рис. 5 Ринок праці

Якщо ставка заробітної плати W₁, перевищує рівноважну W₀ (W_t>W₀), то величина попиту L_d менша за величину пропозиції L_S. Різниця між ними L_d - L_S = а b і є надлишком робочої сили. Існує американська, японська та шведська моделі ринку праці. Американська передбачає географічний і професіональний рух робочої сили, тобто заповнення робочих місць шляхом руху праці між фірмами, регіонами і навіть країнами. Японська – орієнтується на внутріфірмове переміщення робочої сили із застосуванням умов довічного найму людини однією фірмою. Шведська – є змішаною, яка поєднує елементи як американської, так і японської моделей. У більшості країн існує саме така модель ринку робочої сили.

Конкретними організаційно-правовими інструментами купівлі-продажу робочої сили виступають контракти, колективні договори, тарифні угоди тощо.

Дата добавления: 2015-08-10