Національна та регіональна екологічна політика

До початку 2011 року функції стратегічного документа з питань екологічної політики виконували «Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (затверджені Постановою Верховної Ради України від 05.03.1998 р. № 188/98-ВР). Поруч з очевидними перевагами щодо визначення пріоритетів розвитку державної політики України цей документ був розкритикований експертами ЄЕК ООН та ЄС за його декларативність, неконкретність, відсутність термінів реалізації, відповідальних виконавців та фінансування.

Нова державна екологічна політика України як частина реформ, що впроваджуються в процесі асоціації з Європейським Союзом, визначається Законом Україні «Про основні засади (Стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» (ухвалено 21.12.2010 р.) та Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища (НПД) на 2011-2015 роки (затверджено Розпорядженням КМУ 25.05.2011 р.).

Суть цієї реформи полягає в інтеграції екологічної політики до політик соціально-економічного розвитку національного, регіонального, обласного та місцевого рівня, а також до політик розвитку секторів економіки, з метою більш ефективного захисту навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів України згідно міжнародних стандартів.

Згідно Стратегії, метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем.

Інтеграція екологічної політики та вдосконалення системи інтегрованого екологічного управління Стратегії та НПД передбачає виконання наступних завдань:

 розроблення та впровадження нормативно-правового забезпечення обов’язковості інтеграції екологічної політики до інших документів, що містять політичні та/або програмні засади державного, галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку до 2015 року;

 інституційна розбудова і посилення ефективності державного управління в природоохоронній галузі;

 впровадження систем екологічного управління та підготовка державних цільових програм з екологізації окремих галузей національної економіки, що передбачають технічне переоснащення, запровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів.

Базова методологія розроблення і реалізації національної екологічної політики ґрунтується на таких підходах:

 екосистемний (біотичний) підхід, який гарантує збереження і відтворення навколишнього природного середовища та його екосистем;

 інтеграційний підхід, що має забезпечити процес інтеграції екологічних вимог (аспектів) в усі сфери життєдіяльності та в секторальну політику;

 системна цілісність і взаємозв’язок розробки й реалізації екологічної політики;

 комплексний підхід, що дає можливість запобігти конфліктам інтересів під час підготовки й реалізації рішень, полегшити процеси їхнього погодження.

Однак на сьогодні вже зроблено перші кроки щодо досягнення вимог міжнародних документів в галузі охорони навколишнього природного середовища, а саме затверджено Концепція та Стратегія національної екологічної політики. Почав реалізуватися Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища на період 2011-2015 роки, як на національному так і на регіональному рівнях.

В Україні ще не сформувалася національна система екологічного управління в її європейській системній цілісності державного, громадського і корпоративного (бізнесового) екологічного управління. Нині домінує державна система управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, повноваження і функції якої визначені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Держава фактично «монополізувала» екологічну відповідальність, що призвело до послаблення відповідальності природокористувачів - суб’єктів господарювання і власників землі, основних фондів. Є певні суперечності між масштабами зміни власності (приватизації) і збереженням, домінуванням адміністративної відповідальності за екологічну шкоду. Цей визначальний чинник стримує процес формування національної системи екологічного управління на європейських засадах.

Комплексна оцінка ідентичності національної системи екологічного управління полягає в оцінці її складових: державної, громадської та бізнесової (корпоративної) систем екологічного управління, їх цільової і функціональної збалансованості, а також басейнового управління. Оскільки нині національна система екологічного управління законодавчо не визначена, то комплексна оцінка може бути фрагментарною.

Дата добавления: 2015-08-10