Науково-методичні викладки до семінару №5.

Європейська інтеграція для України – це усвідомлена модель суспільного розвитку, вибір способу життя людини, шлях до розширення кола її можливостей. З огляду на провідну роль освіти в системі стратегічних пріоритетів суспільного розвитку в усіх країнах Європейського континенту, саме стан справ у цій галузі є одним із головних вимірів, за якими оцінюється реальна євроінтеграція України.

Інтеграційний процес полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У

кінцевому наслідку такі кроки співпрацюва тимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного простору.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є одним із важливих інструментів входження вітчизняної освіти до єдиного освітнього простору Європи. У рамках цієї стратегії Україна створила організаційну структуру та правову базу для досягнення цієї мети. А прийняттям Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС» (27 липня 2003 р.) український парламент законодавчо закріпив стратегію та національний механізм повної інтеграції України в європейський правопорядок, а відтак – досягнення відповідальності одному із основних критеріїв вступу до ЄС.

У сучасному світі, коли незалежність України стала незаперечним фактом, а освіта – власною справою українського народу, розбудова системи освіти та її докорінну реформування мають стати основою відтворення інтелектуального та духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки і техніки на світовий рівень, інтеграцію України у світовий культурний та економічний простір.

Як і в інших розвинутих країнах світу, вища освіта в Україні визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Високий рівень фундаментальної та професійної підготовки, що дають, скажімо, українські університети, давно визнала Європа. Україна вже досягла високого рівня в реалізації двох стратегічних завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти та досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, який сприятиме найбільш повному задоволенню усіх освітніх потреб громадян. Багатоступенева система вищої освіти України, запроваджена законами України «Про освіту», «Про вищу освіту в Україні» та відповідними нормативними документами Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, в основному відповідає моделі, запропонованій країнами-учасницями Болонського процесу.

Якщо зрівняти все це із задекларованими в м. Болоньї принципами, то неважко зробити висновок: обрані нами шляхи модернізації вищої освіти співзвучні загальноєвропейським підходам. Подальша модернізація вищої школи України має бути зорієнтована на інтегрування національної системи вищої освіти до європейського освітнього та наукового простору.

Першочерговими завданнями національної вищої освіти нині є якнайшвидша її адаптація до вимог Болонської декларації, виконання затвердженої Кабінетом Міністрів України «Державної програми розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки». Цьому сприяє законодавче поле української вищої школи, яке формувалося майже одночасно із принципами Болонського процесу.

У контексті Болонських домовленостей постають дві групи проблем, які вимагають негайного розв’язання. Перша пов’язана із завданнями зовнішнього плану, офіційного затвердження єдиних вимог до визнання дипломів, приєднання до прийнятої в Європі єдиних циклів навчання, порівнянних вчених ступенів тощо. Друга – із удосконаленням управління освітою, виробленню нових стандартів вищої освіти, розробкою та провадженням у життя нових ефективних методик і технологій, прийнятих у Європі, забезпечення підвищення ефективності наукових досліджень у вищих навчальних закладах.

У цьому плані реформування вищої освіти і науки в Україні передбачає:

– перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, яка дозволить задовольнити можливості особистості у здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямом відповідно до її здібностей та забезпечити її мобільність на ринку праці;

– формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання та джерелами фінансування задовольняла б потреби кожної людини та держави загалом;

– підвищення освітнього та культурного рівня суспільства, створення умов для навчання впродовж всього життя;

– запровадження в системі вищої освіти та науки України передового досвіду розвинутих країн світу та її інтеграція в міжнародне науково-освітнє співтовариство;

– пошук рівноваги між масовою фундаментальною й елітарною освітою, з одного боку, та вузькою спеціалізацією та професіональною досконалістю, з іншого.

Для того, щоб стати повноправним членом Болонської співдружності, Україні треба буде піти на суттєві перетворення в системі вищої освіти та науки. Ці реформи вже не зможуть бути «косметичними». Вони мають стосуватися глибинних основ нашої освіти та науки. Здійснюючи їх, ми повинні будемо відповісти на запитання: чого і як слід навчатися в сучасному світі гострої конкуренції?

Адже за останні роки у сфері вищої освіти України накопичилися складні проблеми, вирішення яких залишається на порядку денному, навіть, незважаючи на наявність чи відсутність таких факторів, як Болонський процес:

– надлишкова кількість навчальних закладів і спеціальностей;

– неадекватно до потреб суспільства та ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми та коледжі, це при тому, що їх кількість у державі у чотири рази більша, ніж вищих навчальних закладів ІІІ – IV рівнів акредитації;

– недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою;

– невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста та магістра;

– загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом;

– збільшення розриву між сферою освіти та ринком праці;

– ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями в закладах освіти, які є основою університетської підготовки;

– вітчизняна система наукових ступенів складна порівняно із загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців у Європі;

– відійшла у минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Тому досить важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом усього життя» поки що в умовах нашої держави не може бути в повністю реалізований;

– університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень їх автономії у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів освіти, які мають статус національних;

– недостатня розпізнаваність вітчизняної системи зовнішнім світом, що підсилює ізоляціоністські тенденції, погіршує мобільність студентів, викладачів, науковців у межах європейського освітнього простору та ринку праці;

– потребує стимулювання процес демократизації освітньої політики, зокрема, підвищення мобільності викладачів і студентів, самостійності університетів, підвищення рівня студентської самоорганізації, впровадження державно-громадського управління вищим навчальним закладом;

– міцного імпульсу потребує співробітництво у галузі науки і технологій з країнами Європи, а також у зв’язку з цим – підсилення ролі освіти у розвитку партнерства України з іншими державами.

Участь України у Болонському процесі – це в широкому розумінні частина загального повороту держави обличчям до людини, оскільки, насамперед, індивідуальний підхід до студента якісно відрізняє європейську освіту. Освітні трансформації відповідно до вимог Болонської декларації – це не лише і не стільки рівні, модулі, експерименти, кредити, рейтинги тощо. Це, перш за все, нова філософія освітньої діяльності, нові принципи організації навчального процесу, новий тип відносин між викладачем і студентом, це, зрештою, нові «технології» опанування знань, унеможливлення репродуктивних методів навчання, повна прозорість навчального процесу тощо. Удосконалення навчального процесу має здійснюватися як постійним, систематичним поглибленням змісту навчання, так і впровадженням інноваційних технологій. Рішення цих завдань спрямовано на:

– перехід від педагогічного традиціоналізму до нових форм і методів навчання, орієнтованих на формування творчої особистості, яка вміє поєднувати в різних варіантах теоретичні знання, наукові здобутки з вирішенням питань, що виникають на практиці;

– підвищення творчої активності студентів під час аудиторних занять шляхом упровадження ділових і рольових ігор, ігрового проектування, «кейс-стаді», бріфінг-семінарів, відеотренінгів тощо;

– посилення мотивації студентів до самостійної роботи з метою поглиблення знань і набуття вмінь та навичок;

– забезпечення наскрізної комп’ютеризації навчального процесу та створення комп’ютерних (інформаційних) систем його підтримки;

– інтенсифікацію навчального процесу з метою скорочення аудиторних занять за участю викладача під час надання повного обсягу знань і підвищенні якості навчального процесу.

Нові технології й інфраструктура навчального процесу передусім містять такі компоненти:

– наскрізну комп’ютеризацію й інформатизацію навчального процесу;

– удосконалення практичної підготовки спеціалістів відповідно до вимог багатоступеневої освіти;

– запровадження нових принципів організації навчального процесу, впровадження модульної системи навчання;

– реструктуризацію навчального процесу з метою раціоналізації використання навчальних годин і їх перерозподілу на користь самостійної роботи студента;

– інтенсифікацію навчального процесу на основі активних методів навчання;

– уведення комплексної системи діагностики знань студентів із метою індивідуалізації навчання з метою підвищення вмотивованості до навчання й активізації їх творчості;

– створення сучасної інфраструктури навчального процесу.

Запровадження акумулюючої системи академічних кредитів як невід’ємного атрибуту Болонського процесу, розглядається як важливий засіб визнання українських дипломів і відкриває студентам можливість переходу з однієї навчальної програми на іншу. З 2003 р. в Україні було реалізовано педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ – IV рівня акредитації, в якому нині задіяне понад 100 провідних вітчизняних університетів. Після чого ця практика була поширена на всі вищі навчальні заклади країни.

Метою системи комплексної діагности знань студентів у контексті ECTS є:

– підвищення зацікавленості студентів у вивченні навчального матеріалу, викладання якого винесено як на аудиторні заняття, так і на опрацювання в позааудиторний час;

– стимулювання систематичної самостійної роботи студентів;

– підвищення об’єктивності оцінювання їх знань;

– виявлення та розвиток творчих здібностей;

– запровадження рейтингу навчання серед студентів;

– підвищення мобільності студентів і здатності його продовжити навчання в іншому вищому навчальному закладі, іншому місті, іншій країні.

За кредитно-модульною системою організації навчального процесу у вищих навчальних закладах зміст навчальних дисциплін розподіляється на змістові модулі (2-4 за семестр). Змістовий модуль (розділ, підрозділ) навчальної дисципліни містить окремі модулі (теми) аудиторної та самостійної роботи студента. Кожен змістовий модуль має бути оцінений.

Студент інформується про результати оцінювання навчального модуля як складової підсумкового оцінювання засвоєння навчальної дисципліни.

Підсумкове оцінювання засвоєння навчального матеріалу дисципліни визначається без проведення семестрового екзамену (заліку) як інтегрована оцінка засвоєння всіх змістових модулів із урахуванням «вагових» коефіцієнтів (за допомогою 100-бальної системи).

Студент, який набрав протягом семестру необхідну кількість балів, має можливості:

– не складати екзамен (залік) та отримати набрану кількість балів як підсумкову оцінку;

– складати екзамен (залік) із метою підвищення свого рейтингу за певною навчальною дисципліною;

– ліквідувати академічну різницю, пов’язану з переходом на інший напрям підготовки чи до іншого навчального закладу;

– поглиблено вивчити окремі розділи (теми) навчальних дисциплін, окремі навчальні дисципліни, які формують кваліфікацію, що відповідає сучасним вимогам ринку праці.

Студент, який набрав протягом семестру менше необхідної кількості балів, зобов’язаний складати екзамен (залік).

ЛІТЕРАТУРА:

1. Алексюк А.М. Модульне навчання: проблеми взаємодії викладачів і студентів // Педагогічні технології у неперервній освіті / За ред. С.О. Сисоєвої. – К., 2001. – С. 80-84.

2. Алексюк А.А. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К., 1998.

3. Андрощук Г.О. Законодавче забезпечення освіти і науки в ФРН та Японії // Проблеми науки. – 1999. – №8.

4. Афанасьев А.Н. Болонский процесс в Германии // Высшее образование сегодня. – 2003. – №5. – С. 54-57.

5. Байденко В.И. Болонский процесс и высшая школа Росии // Высшее образование сегодня. – 2003. – 128 с.

6. Болонський процес: Модель структури додатка до диплома / Укладачі: З.І. Тимошенко, О.І. Козаченко, А.М. Грехов, Ю.А. Гапон, Ю.І. Палеха. – К.: Вид-во Європ. ун-ту,2004.73 с.

7. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В.Г. Кременя. – Тернопіль, 2004. – 384 с.

8. Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. – К., 2003. – 416 с.

9. Байденко В.И. Болонский процесс. Курс лекций. – М., 2004. – 208 с.

10. Нормативные документы, регламентирующие учебный процесс /Составители В.Ф.Шарапа, В.В.Милюков. – Симферополь, 2005. – 88 с.

Нормативні акти:

1. Сорбонська декларація 25 травня 1998 року, м. Париж.

2. Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів освіти 18 – 19 травня 1999 року, м. Болонья.

3. Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій 29 – 30 березня 2001 року, м. Саламанка.

4. Комюніке зустрічі європейських міністрів освіти 18 – 19 травня 2001 року, м. Прага.

5. Комюніке конференції європейських міністрів освіти 19 – 20 вересня 2003 року, м. Берлін.

6. Реформы и развитие высшего образования: Программный документ ЮНЕСКО, 1995. – 46 с.

7. Болонський процес: Документи / Укладачі: З.І, Тимошенко, А.М. Грехов, Ю.А. Гапон, Ю.І. Палеха. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 169 с.

8. Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення системи вищої освіти України», №199/2004, від 17.02.2004 р.

9. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. – К., 2002. – 24 с.

10. Про стан розробки та впровадження стандартів вищої освіти: Рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 25.04.02 // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2002. – №13. – С. 3-4.

11. Матеріали Міністерства освіти і науки щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III – IV рівня акредитації. – К., 2003. – 16 с.

12. Про затвердження програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004 – 2005 роки: Наказ Міністерства освіти і науки України №49 від 23.01.2004 р. // Освіта. – 2004. – №8. – С. 6-7.

13. Тимчасове положення про організацію навчального процесу в редитномодульній системі підготовки фахівців: Наказ Міністерства освіти і науки України №48 від 23.01.2004 р. // Освіта. – 11-18 лют.

Дата добавления: 2015-08-02