Підприємство в системі ринкових відносин

Зміст теми (у тому числі й питань, які винесені на самостійне опрацювання) розкритий у таких джерелах: [1, c. 267–315]; [2, c. 281–320]; [5, c. 229–249, 342–357]; [7, c. 3–66]; [8, c. 339–379]; [9, c. 170–217]; [10, c. 3–15, 256–281]–; [11, c. 236–257, 318–335]; [12, c. 195–245]; [13, c. 170–187, 204–224]; [14, c. 147–186]; [15, c. 133–141]; [16, c. 73–85]

Товари створюються в результаті діяльності людей по використанню природних ресурсів за допомогою деяких спеціально призначених для цього знарядь і методів праці, тобто в результаті процесу праці. Існує три господарюючих суб’єктів як споживач (домогосподарство), виробник (фірма), держава (уряд), а функція виробника полягає в забезпеченні пропозиції, тобто постачанні на ринок необхідної кількості товарів та послуг, тим самим задовольнити їх потреби.

Виробництво товарів та послуг досить складний процес. Деякі з них можуть бути виготовлені індивідуальними товаровиробниками (овочі, фрукти, ремонт взуття і т.п.). Виготовлення більшості потребує скоординованих зусиль багатьох учасників виробничого процесу. Кожний учасник трудового процесу виконує свою частку роботи (поділ праці), а кінцевий продукт виступає результатом їхніх спільних зусиль і взаємодії (кооперація праці). Все це здійснюється в певних організаційних формах, які дозволяють оптимізувати способи вирішення економічних задач. Підприємство – це відокремлена економічна структура, яка займається виробництвом і реалізацією певних товарів і послуг.

Серед основних рис підприємства називають економічну відокремленість, яка має кілька проявів. Майнова відокремленість полягає в тому, що підприємство використовує у своїй діяльності власне, орендоване чи отримане на інших засадах майно. Для підприємства характерний завершений відтворювальний цикл. Відокремленість підприємства оформляється юридично через реєстрацію підприємства у державних органах влади. Підприємство приймає статут (іноді – засновницький договір), відкриває рахунок у банку, проводить бухгалтерський та податковий облік, укладає договори з іншими економічними суб’єктами та працівниками.

Основу класифікації підприємств складають ті чи інші ознаки. Підприємства розрізняються за сферою діяльності, за розмірами, за формами власності:

· за сферою діяльності розрізняють виробничі, торгівельні, підприємства з надання послуг, фінансово-кредитні, інформаційні, консультативні та ін.

· за розмірами підприємства діляться на великі, малі і середні. Основними кількісними параметрами диференціації підприємницьких фірм виступають кількість працівників та річний оборот капіталу. Відповідно до критерію “ чисельність працівників” у США виділяють: найдрібніші підприємства (до 10 чол.); дрібні підприємства (до 20 чол.); малі підприємства (не більше 99 чол.); середні підприємства (не більше 500 чол.); великі підприємства (більше 500 чол.). За критерієм “ обсяг річного обороту капіталу” в Німеччині виділяють дрібні підприємства (річний оборот не більше 25 тис. марок), середні та великі (з оборотом більше 25 тис. марок).

· за формами власності розрізняють такі організаційно-правові форми підприємств: приватні (одноосібні) підприємства, господарські товариства (партнерства), акціонерні товариства (корпорації), державні підприємства.

При виборі організаційно-правової форми підприємства одне з основних запитань, які ставить перед собою засновник, полягає в тому, чи не доведеться йому в майбутньому нести якісь додаткові витрати у випадку, коли його діяльність виявиться менш результативною та ефективною, ніж він передбачав попередньо. В підприємницькій діяльності головним критерієм привабливості тієї чи іншої організаційно-правової конструкції виступає обмеженість відповідальності засновника.

Одноосібне володіння – підприємство, в якому майно належить одному суб'єкту, який самостійно веде справу, отримує весь доход і несе повну відповідальність за ризик від бізнесу. Перевагами одноосібних підприємств є економічна самостійність, свобода й оперативність дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібних володінь є те, що власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають їм кредити у достатніх розмірах.

Партнерство (товариство) – форма організації підприємництва, яка засновується на об'єднанні майна (пайовому чи частковому) різних власників. Паї відіграють подвійну роль. По-перше, розподіл прибутку між членами товариства після сплати податків відбувається пропорційно до паїв. По-друге, при вирішенні питань голосуванням кожний член товариства отримує кількість голосів пропорційну до його паю. Товариства, як правило, закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика. Переваги партнерств перед одноосібними володіннями виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і підвищенні довіри банків при надані кредиту; вдосконаленні управління в результаті розподілу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї форми організації є можливі розходження в поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.

Корпорація (акціонерне товариство – АТ) – провідна форма сучасного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що їх кількість невелика, ними створюється значна частка валового внутрішнього продукту. Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових (дольових) засадах коштів її членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю. Майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції. Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).

Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засоби виробництва, що залежить від конкретних історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, до державного сектора належать підприємства, які виробляють широко доступну для населення або капіталомістку продукцію, яка не може бути прибутковою, але необхідна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і наукового потенціалу країни.

Матеріальні та грошові ресурси, що необхідні підприємству для розвитку виробництва та створення продукції чи надання послуг, називають фондами підприємства. Склад фондів неоднорідний, вони поділяються на виробничі та невиробничі. Виробничі фонди безпосередньо забезпечують виробничу діяльність підприємства, невиробничі фонди у безпосередньому процесі виробництва участі не беруть. До останніх належать житлові будинки, споруди соціального та спортивного призначення тощо. Головна роль у виробничих та відтворювальних процесах належить виробничим фондам, які у свою чергу поділяються на основні, оборотні та фонди обігу.

Основні виробничі фонди – це частина матеріально-речових елементів виробництва представлена засобами праці, які беруть участь у багатьох виробничих циклах, переносять свою вартість на готовий продукт частинами, зберігаючи при цьому натуральну форму. В цю групу включаються засоби виробництва: машини, устаткування, споруди, транспортні засоби, будівлі,інструменти, передавальне обладнання тощо.Процес перенесення вартості основних фондів на новостворений товар називається амортизацією.

Оборотні виробничі фонди – представлені предметами праці, що споживаються у кожному виробничому циклі, повністю переносять свою вартість на новостворений продукт, змінюють у процесі виробництва свою натуральну форму. До цієї групи фондів підприємства належать сировина і матеріали, паливо, електроенергія, запасні частини, малоцінні інструменти, а також незавершене будівництво та напівфабрикати.

Фонди обігу представлені готовою продукцією підприємства (на складі та відвантаженою покупцеві), а також грошовими коштами підприємства. Фонди обігу разом з оборотними фондами утворюють оборотні засоби підприємства.

Виготовлення продукції передбачає, що підприємство робить певні витрати. До витрат виробництва включають суму коштів, направлених на оплату всіх видів сировини, матеріалів, робочої сили та послуг, що витрачені на виробництво певного товару.

В економічній теорії існує кілька підходів до аналізу витрат виробництва. Один з них базується на відмінностях бухгалтерських та економічних витрат. При цьому розрізняють явні та неявні витрати. Явні витрати – це фактичні витрати на виробництво товару, вони відображаються у бухгалтерських документах підприємства.

Бухгалтерський прибуток = валовий доход – явні витрати

Неявні (неочевидні) витрати – пов’язані з тим, що власникфірми, використовуючи фактори виробництва (приміщення, печі, власні здібності), тим самим відмовляється від їх використання іншими (альтернативними) способами, такими як, здача майна в оренду іншим підприємцям, робота самого власника підприємства в іншій фірмі і отримання ним заробітної плати тощо.

Економічний прибуток = валовий доход – (явні витрати + неявні витрати)

Інший підхід до аналізу витрат виробництва встановлює їх взаємозв’язок з обсягом виробництва продукції. В цьому аспекті витрати підрозділяються на постійні і змінні. Постійні витрати – ті, які не залежать від зміни обсягу випуску продукції. Їх фірма повинна оплачувати навіть у випадку, коли випуск продукції рівний нулю. До них належать: виплата відсотків по боргових зобов’язаннях; рентні платежі; амортизаційні відрахування; страхові внески; платня менеджерам вищого класу. Змінні витрати – ті, які зростають у міру збільшення обсягу випуску продукції і зменшуються в міру його скорочення. Вони включають витрати на сировину; паливо; електроенергію; оплату праці основної маси зайнятих працівників. Кожна частка додатково випущеної продукції потребує більшої кількості цих витрат, хоча не обов’язково в тій же пропорції, в якій зростає виробництво. Сума постійних та перемінних витрат складає загальні витрати виробництва.

Загальні витрати виробництва = постійні витрати + змінні витрати

Важливість аналізу витрат виробництва визначається тим, що від їх обсягу залежить прибуток підприємства.

Прибуток = валовий доход- загальні витрати виробництва

Валовий доход підприємства залежить від обсягу випущеної продукції та ціни за її одиницю: Валовий доход = QP,

де Q – обсяг виробленої продукції, Р – ціна одиниці продукції.

Прибуток виступає показником рівня ефективності діяльності підприємства. При цьому враховуються не абсолютні обсяги прибутку, а порівнюють його обсяг з витратами капіталу. Цей показник називають рентабельністю (нормою прибутку).

Рентабельність підприємства	=	маса прибутку
вартість основних виробничих та оборотних фондів

Максимiзацiя прибутку означає пошук шляхів отримання найбільшого економічного прибутку. Якщо випуск i реалізація продукції будуть збільшуватися, то при незмінний ціні будуть зростати:

· загальний доход – у силу росту обсягу виробництва;

· загальні витрати – в силу дії закону спадної віддачі.

Прибуток можливий до того часу, поки зростання загального доходу буде більшим, ніж зростання загальних витрат. Розмір прибутку залежить від співвідношення між цими двома величинами. Тому для вирішення проблеми максимiзацiї прибутку важливо враховувати не загальні, а граничні значення – граничний доход i граничні витрати. Граничний доход – це величина доходу, яка додається до загального доходу кожною додатковою одиницею випущеного продукту, або різниця між загальним доходом від продажу n і n-1 одиниці продукту. Граничні витрати – додаткові витрати на додаткову одиницю продукції. Поки граничний доход перевищує граничні витрати фірма отримує прибуток, отже є сенс збільшувати випуск продукції. Загальне правило максимiзацiї прибутку: фірма буде збільшувати випуск продукції до того моменту, коли додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції зрівняються з граничним доходом від її продажу.

Дата добавления: 2015-07-25