Поняття та функції права Співтовариства з конкурентної політики

ТЕМА 12. Конкурентна політика Співтовариства

Гармонізація законодавства держав-членів ЄС у сфері захисту конкуренції та становлення конкурентного права на рівні Європейського Співтовариства, перш за все, зумовлені провідною метою Співтовариства – створенням Внутрішнього ринку Співтовариства, який передбачає вільний рух між державами-членами товарів, осіб, послуг і капіталу (ст. 14(2) Договору про Співтовариство). Тобто територія усього Співтовариства розглядається як один ринок, у межах якого товаровиробники усіх держав-членів можуть вільно та на однакових умовах здійснювати підприємницьку діяльність, а споживачі отримувати кращу можливість безперешкодно купувати продукцію у будь-якому місці Співтовариства де, на їх погляд, умови є найсприятливішими. Зважаючи на це, одним із завдань Співтовариства є усунення існуючих та заборона створення нових перешкод у торгівлі між державами-учасницями на території Спільного ринку Співтовариства, встановлення спільних правил гри у конкурентному середовищі для всіх учасників ринку. Отже, основною функцією конкурентної політики Співтовариства, у цьому розумінні, є забезпечення ефективного функціонування Спільного ринку Співтовариства.

У Договорі про Співтовариство неодноразово наголошується, що діяльність Співтовариства, спрямована на досягнення цілей, проголошених у ст. 2 Договору про Співтовариство, має базуватися на принципі відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією (ст. 4 Договору про Співтовариство). Відповідно до цього одним із напрямів діяльності Співтовариства визначається створення системи, яка б гарантувала неспотворення конкуренції у межах Спільного ринку Співтовариства.

Можна зробити висновок, що конкурентна політика Співтовариства окрім того, що виконує звичайну притаманну конкурентному праву роль – захист добросовісної конкуренції від неправомірних обмежень та спотворень,також є важливим чинником у досягненні інтегрованого Спільного ринку Співтовариства.Конкурентна політика розглядається як інструмент досягнення економічного розвитку, підвищення конкурентоспроможності виробників Співтовариства не тільки на території ЄС, але і на світовій арені, забезпечення інтересів споживачів[1]. Одним із завдань конкурентної політики Співтовариства також визнається посилення єдності Спільного ринку Співтовариства шляхом усунення бар’єрів у торгівлі між державами-членами ЄС.

Основні положення про конкуренцію викладено у Договорі про Співтовариство (статті 81–89). Ці базові норми отримали подальшу деталізацію та тлумачення у вторинному законодавстві: Регламенті Ради Міністрів і Європейської Комісії, директиві Ради Міністрів, Парламенту чи Європейської Комісії. Важливу роль у розумінні конкурентних правил Співтовариства відіграють рішення ЄСП. Незважаючи на той факт, що конкурентне право є однією з найрозвиненіших та найбільш інтегрованих галузей права Співтовариства, конкурентні норми залишаються одними з найскладніших у застосуванні. Корисними, у цьому сенсі, є Повідомлення та Керівні Вказівки Європейської Комісії (англ. Commission Notices, Guidelines), в яких детально розтлумачений зміст багатьох понять та правил конкурентного права, наводяться практичні приклади та викладено позицію Європейської Комісії щодо порядку та процедури застосування норм конкурентного права Співтовариства. Хоча ці акти Європейської Комісії не є загальнообов’язковими для суб’єктів підприємницької діяльності ЄС, вони є обов’язковими для Європейської Комісії під час здійснення нею адміністративних процедур[2].

Конкуренція в межах Внутрішнього ринку Співтовариства може бути спотворена як через антиконкурентні дії держав-членів (напр., державні субсидії окремим підприємствам, завдяки яким ці підприємства отримують конкурентні переваги), так і через дії окремих підприємств (напр., поділ ринків, зловживання домінуючим становищем). Тому конкурентне право Співтовариства спрямоване на врегулювання відповідної діяльності як держав-членів так і окремих підприємств. Конкурентне право Співтовариства розвивається за основними п’ятьма напрямами:

Перший, регулювання домовленостей між суб’єктами підприємництва. Ці питання розглядаються у ст. 81 Договору про Співтовариство, яка забороняє, через несумісність із Спільним ринком Співтовариства, будь-які угоди між двома або більше суб’єктами підприємництва (рішення асоціацій підприємств), а також узгоджені дії (картельну практику), які можуть впливати на торгівлю між державами-членами та мають своєю метою або результатом запобігання, обмеження чи спотворення конкуренції у межах Спільного ринку Співтовариства.

Другий, регулювання діяльності суб’єктів підприємництва, які мають домінуюче становище на Спільному ринку Співтовариства. Принципові положення викладено у ст. 82 Договору про Співтовариство, яка адресована підприємствам, що посідають домінуюче становище на Спільному Ринку або в межах його значної частини. Зловживання домінуючим становищем одним або кількома підприємствами є забороненим та визнається несумісним зі Спільним ринком Співтовариства, оскільки воно може вплинути на торгівлю між державами-членами.

Третій, регулювання концентрації суб’єктів підприємництва. Основним актом Співтовариства, що містить правила здійснення контролю за концентрацією підприємств, є Регламент Ради Міністрів 139/2004[3], який також відомий як “Регламент про концентрацію підприємств”. Концентрація може відбуватися через злиття раніше незалежних підприємств або поглинання одним іншого. У Регламенті про концентрацію підприємств наголошується на необхідність проведення докладного аналізу обставин кожної справи, так як концентрація підприємств є неоднозначним явищем, яке може мати як позитивні, так і негативні наслідки для Спільного ринку Співтовариства. Лише концентрація, що може призвести до значного погіршення ефективної конкуренції на Спільному ринку Співтовариства або суттєвій його частині через створення або посилення домінантного становища, визнається несумісною із Спільним ринком Співтовариства[4].

Четвертий, регулювання діяльності державних підприємств і підприємств, наділених спеціальними або виключними правами. Стаття 86 Договору про Співтовариство забороняє приймати державами-членами антиконкурентні рішення стосовно державних підприємств і підприємств, наділених державою спеціальними або виключними правами. Так, ч. 1 ст. 86 Договору про Співтовариство зобов’язує держави-члени не застосувати нові заходи до вказаних підприємств, які б де-факто чи де-юре суперечили положенням, викладеним у статтях 81–89 Договору про Співтовариство. Відповідно до ч. 2 ст. 86 Договору про Співтовариство діяльність підприємств, яким доручено обслуговування загальних економічних інтересів, або які є монополіями, що відповідно до свого характеру є прибутковими, підпадає під дію конкурентних правил Співтовариства доти, доки дотримання цих правил не перешкоджає виконанню особливих завдань, покладених на такі підприємства. Але, у будь-якому разі, обмеження розвитку торгівлі не має суперечити інтересам Співтовариства.

П’ятий, регулювання надання державної допомоги суб’єктам підприємництва. Статті 87–89 Договору про Співтовариство визначають ключові положення з регулювання державного втручання в економіку шляхом надання підприємствам державної допомоги. Будь-яка допомога, що надається державою-членом або через державні ресурси у будь-якій формі, яка спотворює або загрожує спотворити конкуренцію шляхом сприяння певним підприємствам чи виробництву певної продукції, вважається несумісною із Спільним ринком Співтовариства, оскільки це негативно позначається на торгівлі між державами-членами ЄС.

Дата добавления: 2015-07-20