Поняття та структура емоційного інтелекту

Дослідження емоційного інтелекту з’явилися в наукових статтях на початку 1990 - х років. Цей термін набув поширення і зацікавив багатьох дослідників. Причини такої популярності повязані як зі спробами оцінити більш цілісно адаптивні здібності індивіда через його вміння емоційно взаємодіяти з іншими, так і з можливостями передбачити успішність поведінки в різних видах соціальної активності.

Спочатку поняття «емоційний інтелект» було повязане з соціальним інтелектом. Воно зявилося саме в контексті розробки проблематики соціального інтелекту такими дослідниками, як Дж. Гілфорд, Х. Гарднер, Г. Айзенк [2; 19].

На відміну від емоційного інтелекту, вивчення соціального інтелекту має давню, насичену подіями і відкриттями історію. На думку більшості спеціалістів, поняття «соціальний інтелект» було введене Е. Торндайком ще в 1920 році. Він розглядав соціальний інтелект як «здатність розуміти інших людей і діяти або вчиняти мудро по відношенню до інших». В подальшому ці уявлення були уточнені і розвинені в багатьох дослідженнях.

В різний час прихильники різноманітних психологічних шкіл по - своєму трактували поняття «соціальний інтелект»: як здатність вживатися з іншими людьми; як здатність мати справу з оточуючими; знання про людей; здатність легко сходитися з іншими, вміння входити в їх стан, ставити себе на місце іншого; здатність критично і правильно оцінювати почуття, настрій і мотивацію вчинків інших людей.

Але на сучасному етапі дослідження емоційний інтелект є цілком самостійним напрямком. Можна погодитися з думкою Д.В. Ушакова, що емоційний інтелект, хоча і тісно повязаний з соціальним інтелектом, але має свою специфіку. Тому ці два конструкта перетинаються, а точніше - емоційний інтелект є частиною соціального інтелекту [37, 130].

Поняття «емоційний інтелект» є багатозначним і недостатньо визначеним в сучасній психології.

Цей термін вперше був введений в 1990 році американськими психологами П. Селовеєм та Дж. Майєром [75].

Існує два підходи до розуміння емоційного інтелекту: змішані моделі емоційного інтелекту та моделі здібностей [65, 109].

Змішані моделі емоційного інтелекту визначають його як складне психічне утворення, що має і когнітивну, і особистісну природу. В ці моделі включаються когнітивні, особистісні і мотиваційні риси, завдяки чому вони виявляються близько повязаними з адаптацією до реального життя. Всі моделі в цьому підході відрізняються лише набором включених особистісних характеристик.

В моделях здібностей емоційний інтелект розглядається як сукупність здібностей (когнітивних, емоційних, адаптаційних, соціальних) [1; 14; 22; 29; 51; 54; 56].

Як зазначають Р. Робертс, Дж. Метьюс, М. Зайднер та Д. Люсін, в кожного з цих двох підходів є свої сильні та слабкі сторони [49, 16], [74, 86].

Мейєр і Селовей вважають, що емоційний інтелект тісно повязаний з когнітивним інтелектом, оскільки визначають єдність афекту та інтелекту, що відповідає вітчизняним традиціям школи Л.С. Виготського та С.Л. Рубінштейна [15; 16; 52].

В 1990 році П. Селовей, Дж. Мейєр та Д. Карузо створили свою модель емоційного інтелекту. Вони запропонували формальне визначення емоційного інтелекту як набору здібностей, які відносяться до точної оцінки своїх та чужих емоцій, а також вираження своїх емоцій, використання емоцій і ефективне регулювання своїх та чужих емоцій. Відповідно, була висунута теорія, що емоційний інтелект складається з наступних трьох категорій здібностей:

оцінка і вираження емоцій;

регулювання емоцій;

використання емоцій в мисленні та в діяльності.

В 1997 році Дж. Мейєр, П. Селовей та Д. Карузо допрацювали та розширили свою модель емоційного інтелекту. В переробленій моделі зроблений акцент на когнітивній складовій емоційного інтелекту, що повязана з переробкою інформації про емоції. Крім того, в цій моделі зявився компонент, повязаний з особистісним та емоційним зростанням. Завдяки цим змінам поняття «емоційний інтелект» отримало і нове визначення - як здатність перетворювати інформацію, яка знаходиться в емоціях: визначати значення емоцій, їх звязки одна з одною, використовувати емоційну інформацію в якості основи для мислення та прийняття рішень.

Подальший аналіз здібностей, повязаних з переробкою емоційної інформації, дозволив Дж. Мейєру, П. Селовею та Д. Карузо виділити чотири компоненти емоційного інтелекту:

сприйняття, оцінка та вираження емоцій або ідентифікація емоцій;

використання емоцій для підвищення ефективності мислення і діяльності;

розуміння та аналіз емоцій;

свідоме управління емоціями для особистісного зростання та покращення міжособистісних відносин [75].

Детально та результативно проблему емоційного інтелекту розглядав Р. Бар - Он. Емоційний інтелект він пропонує визначати як всі некогнітивні здібності, знання і компетентність, що надають людині можливість успішно справлятися з різноманітними життєвими ситуаціями. Він виділив пять компонентів, які характеризують структуру емоційного інтелекту:

самопізнання (пізнання власної особистості) - усвідомлення своїх емоцій, впевненість у собі, самоповага, самореалізація, незалежність;

навички міжособистісного спілкування (емпатія, соціальна відповідальність, взаєморозуміння);

адаптаційні здібності (вирішення проблем, оцінка реальності, пристосовуваність);

управління стресовими ситуаціями (стресостійкість, контроль за імпульсивними спалахами);

домінування позитивного настрою (відчуття щастя, оптимізм) [73, 365].

Найбільш відомим та успішним російським дослідником емоційного інтелекту є Д.В. Люсін. Емоційний інтелект він запропонував визначати як здатність до розуміння своїх і чужих емоцій та управління ними. Це поняття містить у собі такі елементи:

когнітивні здібності (швидкість та точність переробки емоційної інформації);

уявлення про емоції (як про важливе джерело інформації про себе та інших людей);

емоційність (емоційна витривалість, емоційна чутливість).

При цьому, Люсін виділяє два види емоційного інтелекту:

внутрішньоособистісний (розуміння та управління власними емоціями);

міжособистісний (розуміння та управління емоціями інших людей) [36; 37].

Ми вважаємо, що визначення емоційного інтелекту Люсіна є найкращим, так як він дає найчіткішу і найповнішу характеристику емоційного інтелекту і виділяє внутрішньоособистісний і міжособистісний компоненти. На нашу думку, емоційний інтелект - це здатність до сприймання, розуміння, контролю, управління і використання власних емоцій та емоцій інших, що дозволяє людині приймати рішення та успішно управляти різноманітними життєвими ситуація

Модель емоційного інтелекту

Таким чином, емоційний інтелект постає як структурний феномен, що містить такі елементи: когнітивний компонент (уявлення про емоції, сприймання та розуміння емоцій), емоційний компонент (управління емоціями, емоційна стійкість, самопізнання і самомотивація, використання емоцій), поведінковий компонент (навички міжособистісного спілкування, адаптаційні здібності).

Важливою характеристикою когнітивної сфери емоційного інтелекту є різні почуття, наприклад гумору, що дозволяє розслабитися н ситуаціях скутості, незручності досягти природності в процесі спілкування.

У схему «когнітивні компоненти - емоційні компоненти» вписуються багато інтелектуальних здібностей: розуміння людей і здатність мати справу з іншими людьми, знання соціальних правил і соціальна пристосовність, емоційна чутливість і емоційна виразність, соціальна виразність і соціальний контроль.

Когнітивний компонент емоційного інтелекту включає в себе уявлення про емоції, сприймання емоцій і розуміння емоцій.

При сприйнятті людиною предметів і явищ навколишнього світу він завжди виробляє якесь відношення до них. Одні події викликають у нього радість, а інші - обурення. Одні речі людині подобаються, інші викликають у нього невдоволення. З одними людьми у нього складаються стосунки, до інших він байдужий, а третіх навіть ненавидить. Такі форми переживання людиною свого ставлення до різних об'єктів, як задоволення, радість, горе, любов, називаються почуттями, чи емоціями. Емоціями також називають переживання людиною свого ставлення до того, що він пізнає або робить, до інших людей і самому собі. Емоціями вважають більш просте, безпосереднє переживання в даний момент, пов'язане з задоволенням чи незадоволенням потреб.

Емоції не виникають самі собою, без причини. Джерелами емоцій є об'єктивна дійсність і її співвіднесення з потребами людини. Те, що пов'язано з прямим або непрямим задоволенням найпростіших, органічних потреб людини і суспільних потреб людини, викликає в нього позитивні емоції (задоволення, радість, любов). А те, що перешкоджає задоволенню цих потреб, викликає негативні емоції (незадоволення, горе, печаль, ненависть).

Значення емоцій в житті і діяльності людини надзвичайно велике. Саме вони спонукають людину до діяльності, допомагають долати труднощі в навчанні, роботі та творчості. Емоції часто визначають поведінку людини, постановку їм тих чи інших життєвих цілей.

Дослідженнями на тваринах було встановлено, що емоції виконують сигнальну та регулятивну функції. Сигнальна функція емоцій пов'язана з тим, що вони супроводжуються виразними рухами: мімічними (тобто рухами м'язів обличчя), пантомімічними (тобто рухами м'язів тіла, жестами), а також змінами голосу, вегетативними змінами (тобто потовиділенням, почервонінням або зблідненням шкіри). Такі прояви емоцій сигналізують іншим людям про те, які емоції переживає людина. Кожна людина з досвіду знає, що сильні емоції пов'язані з цілою низкою фізіологічних змін, таких як зміна ритму дихання, діяльності серцево-судинної системи, зміни роботи слинних, слізних і потових залоз.

Регулятивні механізми емоцій знімають надлишок емоційного збудження. У той момент, коли емоції досягають крайньої напруги, відбувається їх трансформація в такі процеси, як секреція слізної рідини, скорочення мімічної і дихальної мускулатури.

Слід зазначити, що, змінюючи життєдіяльність людини, емоції виражаються в цілому ряді зовнішніх проявів. Сильні почуття пов'язані зі зміною кровообігу - в стані гніву, страху людина блідне, так як кров відливає від зовнішніх покривів шкіри.

Від сорому чи збентеження людина червоніє, кров приливає до обличчя. Страх посилює потовиділення, серце починає посилено битися або, навпаки, «завмирає». При гніві і радості частішає дихання. [26]

Дата добавления: 2015-07-20