Синдром гіперактивності і дефіциту уваги у дітей

Термін «синдром гіперактивності і дефіциту уваги у дітей» (СГДУ) описує поведінку дітей, які виявляють стійкі і невідповідні їх віку симптоми неуважності і гіперактивності. Його можна ідентифікувати за характерними патернами поведінки, яка дуже схожа у різних дітей: вони неуважні, не надають значення звичайним|звичним| вимогам, поводяться безтурботно, неначе|наче| не чують звернені до них слова, знаходяться|перебувають| у постійному русі і здійснюють|скоюють| необдумані вчинки.

За деякими даними, СГДУ виявляється у 3–5% дітей шкільного віку, причому у хлопчиків виявляється в 2–3 рази частіше. Вперше симптоми гіперактивності |уперше| були описані англійською лікаркою|лікарем| Джорджем Стіллом у 1902 році. Важливу|поважну| роль у формуванні синдрому гіперактивності і дефіциту уваги у дітей, поряд з|поряд із| біологічними чинниками|факторами| (раннім органічним ураженням мозку, механізмами спадковості), відіграють соціально-психологічні чинники|фактори|, у тому числі зовнішньо-| і внутрісімейні. Мабуть|очевидно|, при формуванні СГДУ у дітей соціально-психологічні чинники|фактори| модифікують прояви|вияви| наслідків ранніх пошкоджень|ушкоджень| ЦНС і дію механізмів спадковості. Вплив біологічних чинників|факторів|, ймовірно|мабуть|, має вирішальне|ухвальне| значення у молодшому віці, але|та| потім зростає роль соціально-психологічних чинників|факторів| і перш за все|передусім| – внутрісімейна ситуація.

У групі дітей з|із| СГДУ наголошується вплив наступних|слідуючих| негативних внутрісімейних чинників|факторів|: виховання у неповних сім'ях, повторний шлюб|шлюб| у батьків, часті конфлікти у сім'ї, різні підходи до виховання дитини|дитини| у батьків, низький рівень освіти|утворення| у батьків, тривала розлука з|із| батьками, важке|тяжке| тривале захворювання і/або смерть одного з батьків, алкоголізм або наркоманія у батьків, родичів, несприятливі побутові умови.

Слід зазначити, що у|в| значної кількості|частини| дітей із|із| СГДУ в цілому|загалом| благополучна атмосфера і високий рівень|міра| зацікавленості рідних у подоланні|здоланні| проблем, що є|наявний| у дітей, які сприяють усуненню негативних поведінкових проявів|виявів|.

Основні симптоми гіперкінетичного розладу дитини:

– совається або рухає|суне| руками або ногами, коли сидить;

– встає з місця в класі або в інших ситуаціях, коли передбачається|припускається| безперервне сидіння;

– біжить або залізає будь-куди у невідповідній|непридатній| ситуації;

– не може грати тихо;

– здійснює|скоює| дії «на ходу» або «як заведений»;

– дуже|занадто| багато говорить;

– зачинає|починає| відповідати, не дослухавши запитання;

– не може діждатися|дочекатися| своєї черги в грі;

– перериває інших або заважає|мішає| їм, наприклад, втручається у розмови.

При дефіциті уваги нерівномірно страждають всі характеристики уваги як психічної функції. Основний дефіцит – в стійкості уваги.

Неуважним дітям дуже важко підтримувати розумову напругу|напруження| під час роботи або гри. Їм важче|тяжке| зосереджуватися| на одній мові або виконувати|прямувати| завдання|задаванням| і інструкції. Ці діти автоматично звертають увагу на те, що їм подобається, але|та| у них виникають значні труднощі, коли потрібно сконцентрувати увагу на нових або менш привабливих завданнях|задаваннях|. Звичайні|звичні| скарги з приводу неуважності пов'язані з тим, що дитина|дитина| не слухає або не хоче слухати, не виконує інструкцію або завдання|задавання|, не закінчує роботу. Інші скарги виникають, коли дитина|дитина| не організована, не може зосередитися, легко відволікається і швидко втрачає|розгублює| інтерес до важких|стомливих| занять.

Для дітей з|із| СГДУ характерне порушення соціальної взаємодії у сім'ї і школі, оскільки|тому що| вони неслухняні, малопередбачувані|, запальні і агресивні. Внаслідок цього у них нерідко|незрідка| виникають конфлікти з|із| іншими дітьми і дорослими.

Більшість дітей мають нормальний рівень розвитку інтелекту. Проте|однак| їм важко застосовувати свій інтелект у звичайних|звичних| повсякденних ситуаціях. Вони зазнають труднощів, пов'язаних з мовними розладами, недостатністю когнітивних навичок|навичок| і інших психічних функцій, реалізація яких тісно пов'язана з саморегуляцією. Вже в молодших класах у них виникають проблеми з|із| успішністю, особливо з читання і математикою.

На сьогоднішній день|нині| немає універсального засобу|кошту| корекції СГДУ, фахівцями|спеціалістами| використовується комплексний підхід для того, щоб допомогти дітям впоратися|справитися| з|із| їх багаточисельними|численними| проблемами. Основне положення|становище| – процес коректувальної роботи має бути добре організований, проходити|проходити| у впорядкованій, структурованій обстановці, яка компенсує дитині|дитині| її недолік|нестачу| організаційних навиків|навичок|.

Метою|ціллю| коректувальної роботи є|з'являється| усунення симптомів гіперактивності, які виявляються у школі і вдома|вдома|. Для цього проводиться тренінг батьківської компетентності – навчання|вчення| батьків вирішенню конфліктів, управлінню поведінкою дитини|дитини|, правильній комунікації, наданню|виявленню| їй підтримки. Дитину|дитину| насамперед|передусім| навчають|виучують| навикам|навичкам| саморегуляції своєї поведінки, соціально-прийнятним|допустимим| формам поведінки. Педагогічна робота спрямована|спрямована| на підвищення успішності, створення|створіння| ситуації успіху у позанавчальній| діяльності. У ході роботи з|із| дитиною|дитиною| проводиться сімейне|родинне| консультування для усунення напруженості в сім'ї, встановлення довірливих стосунків. Медикаментозне лікування, призначене лікарем|лікарем|, також сприяє нормалізації поведінки дитини|дитини|.

Як і при інших видах розладів, коректувальна робота з|із| дітьми з|із| СГДУ повинна виходити з положення|становища|, що, не дивлячись на|незважаючи на| порушення, у дітей багато позитивних сторін, якостей і ресурсів, які слід знаходити|находити| і підтримувати.

Дата добавления: 2015-07-20