Діти з|із| розладами поведінки

Розлади поведінки у дітей вітчизняними психологами і психіатрами розглядаються|розглядають| у рамках|у рамках| дисгармонійного варіанту дизонтогенезу|. Дисгармонійний розвиток за своєю структурою до певної міри нагадує спотворений розвиток. Ця схожість полягає у поєднанні явищ ретардації| одних систем з|із| парціальною акселерацією інших. Спостерігається і схоже із|із| спотвореним розвитком порушення ієрархії у послідовності розвитку |низки| психічних функцій.

Відмінність|відмінність| дисгармонійного розвитку від спотвореного полягає в тому, що основою цього виду дизонтогенезу| є|з'являється| не поточний хворобливий|болючий| процес, що створює на різних етапах різні види спотворених міжфункціональних зв'язків, а вроджена чи|вроджена| рано набута|набута| стійка диспропорційність психіки переважно в емоційно-вольовій сфері. Ця диспропорційність зумовила формування багатьох|низки| аномальних варіантів особистості|особистості|.

Моделлю дисгармонійного розвитку є|з'являється| ряд|низка| психопатій, насамперед|передусім| конституційних, переважно спадково|спадкоємний| зумовлених, а також так звані патологічні формування особистості|особистості| у результаті|внаслідок| неправильних умов виховання. Відсутність як грубих психопатологічних розладів, так і прогресу порушень розвитку, характерних для поточного хворобливого|болючого| процесу, обмеженість дизонтогенезу| переважно особистою сферою переносять акцент ряду|низки| закономірностей становлення даної аномалії розвитку з біологічного чинника|фактору| на соціальний.

Міра|міра| вираженості|виказувати| психопатії і навіть її формування значною мірою залежать від умов виховання і оточення дитини|дитини|. Труднощі соціального пристосування сприяють формуванню ряду|низки| компенсаторних і псевдокомпенсаторних утворень. Зарубіжні психологи і психіатри розглядають|розглядають| проблеми поведінки ширше як дії дитини|дитини|, не відповідні її віку, порушують сімейні|родинні| очікування|чекання|, суспільні|громадські| норми і особисті|особові| права або права на власність інших людей. З психіатричної точки зору проблеми поведінки визначаються як явні психічні розлади соціальної поведінки, стійкі патерни антисоціальної поведінки. З психологічної точки зору проблеми дитини|дитини| пов'язані з поведінкою, що полягає в поєднанні імпульсних, надактивних і делінквентних| (протиправних|) вчинків.

Як правило, антисоціальна поведінка у звичайних|звичних|, не проблемних дітей і підлітків виникає і потім іде на спад у процесі нормального розвитку. Так, наприклад, більшість дітей до 2 років починають|починають| проявляти|виявляти| агресію і привчаються стримувати її на той час, коли вступають до школи. Близько 50% батьків говорять, що їхні діти-дошкільники говорять неправду, не слухаються або псують речі, і лише 10% батьків підлітків стверджують|стверджують| те ж саме про поведінку своїх дітей, які підросли.

Тенденції до формування психопатії у дітей виявляються у здійсненні жорстоких актів насильства над однолітками або тваринами, відсутності інтересу до інших людей, відсутності відчуття|почуття| сорому і каяття совісті, нестриманості своїх емоцій. Хоч більшість дітей з|із| проблемами поведінки володіють нормальним інтелектом, у середньому їх інтелектуальні можливості|спроможності| нижчі, ніж у однолітків, в основному, за рахунок зниження вербального показника і недоліку|нестачі| мовної функції. Це можна пояснити|тлумачити| такими чинниками|факторами|, як низьке соціальне положення|становище| сім'ї, несприятливі умови виховання, а також гіперкінетичним розладом і дефіцитом уваги. Нижчі розумові здібності виявляються на ранніх стадіях розвитку дитини|дитини| задовго до того, як виникнуть проблеми з|із| поведінкою.

Діти з|із| проблемами поведінки рідко враховують наслідки своїх вчинків і їх вплив на інших. Вони не можуть контролювати свою імпульсивну поведінку, утримувати в свідомості соціальні цінності і пристосовувати свою поведінку до змінної ситуації.

Існує тісний зв'язок між проблемами у навчанні|вченні| в школі і розладами поведінки. Як правило, такі діти є|з'являються| стійко неуспішними не лише|не тільки| від слабких|слабих| навчальних навиків|навичок|, але і від ставлення|ставлення| до них педагогів. Більшість дітей реагують на вимоги дисципліни і покарання|наказання| так, що антисоціальність їх поведінки зменшується. У дітей з|із| розладами поведінки відбувається|походить| зворотне явище – вони поводяться ще зухваліше, коли їх карають. Тому педагоги відносять їх до «важких|скрутних|» дітей.

У корекції поведінкових розладів у дітей застосовують різні методи – медикаментозну терапію, психологічну корекцію супутніх проблем, а також тренінг батьківської (педагогічною) компетентності і тренінг навиків|навичок| дозволу проблем.

Тренінг батьківської (педагогічною) компетентності вчить|вчить| батьків або педагогів змінювати|зраджувати| поведінку дитини|дитини|, використовуючи техніку управління. Головна|чільна| увага приділяється вдосконаленню взаємодії батьків і дітей|дитини|, педагогів і дітей|дитини|: поліпшенню|покращанню| комунікації, задоволенню потреб в увазі тощо.

Когнітивний тренінг навиків|навичок| дозволу проблем призначений для навчання|вчення| дитини|дитини| оцінювати ситуацію, бути чутливішою до того, що переживають інші люди, знаходити|находити| альтернативні або більш відповідні|придатні| рішення|вирішення|.

Міра|міра| успіху або невдачі в корекції антисоціальної поведінки залежить від типу|типу| і глибини проблем поведінки дитини|дитини|, пов'язаних з ними супутніми розладами, адекватності соціально-психологічних умов навчання|вчення| і виховання, своєчасної психологічної допомоги.

Дата добавления: 2015-07-20