Історичні аспекти дослідження розумово відсталих дітей

Наука, яка вивчає особливості розвитку психічних процесів (відчуттів, сприймання, пам'яті, мовлення, мислення та ін.) а також емоційно-вольової сфери, рис характеру та особистості розумово відсталої дитини, називається олігофренопсихологією.

Ще з давніх часів особи, які страждали важкими порушеннями фізичного та психічного розвитку, вивчались філософами, лікарями та педагогами, у той час як легкими формами слабоумства зацікавились тільки у 19 ст. Суттєвого значення для подальшого розвитку загальної та спеціальної психології набули найважливіші відкриття 19 ст. в галузі анатомії та фізіології головного мозку, нові дані про структуру та функції його окремих частин. Олігофренопсихологія як наука почала свій розвиток тільки після 1917 року. Замість незначної кількості притулків та приватних шкіл завдяки особистим зусиллям прогресивних діячів (І.В.Маляревського, К.К.Грачової, В.П.Кащенка, М.П.Постовської, О.М.Граборова) була організована широка мережа спеціальних допоміжних шкіл. Велика роль у формуванні науково-теоретичних основ спеціальної психології належить видатному радянському психологу Л.С.Виготському, чиї праці в галузі загальної та дитячої психології одержали широке визнання в усьому світі. Талановитий вчений осмислив та розкрив природу розумової відсталості, показав соціальну значущість надання допомоги аномальним дітям. Л.С.Виготський піддав гострій критиці реакційну теорію "моральної дефективності" (розумова відсталість ототожнювалась з "моральною дефективністю" як наслідок біологічно зумовленої моральної потворності) [1]. Він вважав, що антисоціальність є результатом несприятливих умов життя та виховання. Л.С.Виготський визнавав, що розвиток аномальної дитини буде відбуватись на фоні основного дефекту розумової недостатності, тому можливості для достатньо повного розвитку вищих форм пізнання виявляються для неї закритими, однак є обхідний шлях у створенні вищих форм поведінки і у такої дитини — це система коригуючого виховання та навчання. Таким чином, розумово відстала дитина може досягти певного рівня розвитку, вона потребує створення сприятливих умов, які будуть основою компенсації інтелектуального дефекту.

Другий важливий аспект, висунутий Л.С.Виготським [1], — врахування "зони найближчого розвитку" дитини. Смисл його полягає у тому, що педагог повинен у своїй роботі спиратись не тільки на знання та вміння, набуті дитиною, а й враховувати, як виконує учень в процесі навчання ті завдання, які ще нещодавно самостійно виконати не міг. Навчання повинно "забігати наперед" і підтягувати розвиток дитини за собою, що сприяє переходу із зони актуального розвитку у зону найближчого розвитку[1].

На початку 30-х років під керівництвом Л.С.Виготського вперше в світі радянськими психологами (Л.В.Занковим, Н.Г.Морозовою, М.С.Певзнер, І.М.Соловйовим, Ж.І.Шиф та ін.) було розпочато систематичне вивчення розумово відсталих дітей. Численні експериментальні дослідження виявляли, що завдяки шкільному навчанню багато недоліків, пов'язаних з чуттєвим пізнанням дійсності, пам'яттю, мисленням та мовленням, згладжуються, деякі з них частково долаються. Олігофрени, які навчаються, засвоюють (на доступному рівні) певну суму теоретичних знань та необхідних для самостійного життя трудовими навичок, що сприяє їхній соціальній адаптації.

Психологів, які вивчають розумову відсталість, об'єднує положення, висловлене Л.С.Виготським. Суть у тому, що при корекційному навчанні у олігофренів розвиваються такі види складної психічної діяльності, як довільна увага, осмислене запам'ятовування, складні форми аналізу та синтезу, процеси порівняння, узагальнення. Джерелом розвитку мислення як у нормальних, так і у розумово відсталих дітей є практична діяльність. Застосування засобів наочності сприяє розвитку наочно-образного мислення, засвоєння системи понять, дає можливість оволодіти елементарними формами логічного мислення [1].

Завдання олігофренопсихології, основні напрямки її досліджень

Для того, щоб глибше зрозуміти особливості інтелектуального розвитку дітей з інтелектуальною недостатністю, необхідно зрозуміти завдання, які досліджуються в олігофренопсихології. Узагальнено їх можна сформулювати таким чином:

- вивчення закономірностей та особливостей психічного розвитку розумово відсталих дітей з різноманітною структурою дефекту;

- подальше дослідження психологічних проблем, які підтверджують обґрунтованість компенсації дефекту під впливом корекщйного навчання та виховання;

- розробка достовірних психологічних методів диференційної діагностики у систематиці інтелектуальних вад.

Дата добавления: 2015-07-20