Закономірності психічного розвитку та навчально-пізнавальної діяльності глухих і слабочуючих дітей

У психічному розвитку дітей з порушеним слухом виділяють такі характерні закономірності (за Соловйовим) [10]:

1. Перша з них полягає в тому, що через порушення слуху обсяг зовнішніх впливів на глуху дитину обмежений, взаємодія із середовищем збіднена, спілкування з оточуючими людьми ускладнено, водночас необхідною умовою успішного психічного розвитку будь-якої дитини є значне зростання кількості, розмаїтості і складності зовнішніх впливів. Внаслідок цього обмеження психічна діяльність такої дитини спрощується, реакції на зовнішні впливи стають менш складними і різноманітними, система міжфункціональної взаємодії змінена. Спостерігається нерозмірність у розвитку наочно-образного і словесно-логічного мислення (превалює перше); письмова мова в обох формах - імпресивній (читання) і експресивній (письмо) – переважає над усною.

2. Друга закономірність - відмінності у темпі психічного розвитку в дітей з порушеннями слуху у порівнянні з дітьми, які нормально чують. Науковий шлях психічного розвитку дитини з порушеним слухом представлені у такий спосіб: розходження в психічній діяльності між дитиною, яка чує і глухою дитиною, незначні на початкових етапах онтогенезу, потім зростають протягом наступного часу. Так відбувається до певного етапу, коли внаслідок систематичного сурдопедагогічного впливу розходження перестають наростати і навіть зменшуються. Чим кращі умови, тим швидше й значніше зближується розвиток дитини з порушеним слухом з розвитком дитини, яка нормально чує.

Відчуваючи потребу у спілкуванні з навколишніми, глухі користуються міміко-жестикулярною мовою, тобто своєрідним засобом передачі інформації. Як певна база для розвитку мислення і засіб спілкування, міміко-жестикулярна мова не може повністю замінити словесну мову - могутній фактор розвитку психіки дитини. Функції її у спілкуванні з людьми досить обмежені, тому що розуміти міміко-жестикулярну мову й використовувати її для передачі своїх думок може лише людина, яка володіє системою її знаків. У спілкуванні глухих зі спеціально підготовленими людьми, які чують, використання міміко-жестикулярної мови вкрай обмежене. Тому найважливішу роль у вихованні глухих дітей відіграє формування у них словесної мови.

Проблеми соціально-психологічної адаптації глухих осіб до навколишнього середовища, можуть спричинити появу вторинних дефектів. Це призводить до появи у них таких особистісних рис, як ригідність, егоцентризм. Відсутність внутрішнього контролю, імпульсивність, сугестивність, більш високий рівень агресивності в поведінці, менше, ніж у чуючих, прагнення до співпраці, емоційна незрілість. При цьому у жінок з порушеннями слуху відзначається більша, ніж у нечуючих чоловіків, емоційна стабільність, кмітливість, сумлінність, менша, ніж у них, підозрілість, наполегливість, схильність до ризику.

Незважаючи на серйозний та різноплановий негативний вплив глухоти і туговухості на розвиток дитини, навіть при найважчих ураженнях слухової функції, але при збереженому інтелекті, можливості всебічного розвитку особистості дітей із порушеннями слуху необмежені. Під впливом соціальних факторів (головним чином спеціального навчання), виявляючи наполегливість у подоланні труднощів, викликаних дефектом, люди зі стійкими порушеннями слуху досягають значних успіхів у різних сферах виробничої і суспільної діяльності, в реалізації своїх творчих здібностей.

Багато людей різного віку у всьому світі страждають від проблем, пов'язаних з втратою слуху. Це фізична проблема здоров'я, яка може виникнути і розвиватися у будь-який час. У більшості випадків втрата слуху відбувається поступово і практично завжди безболісно. Люди можуть протягом декількох років не помічати, що проблема існує в їхньому житті, адже хвороба розвивається настільки поволі, що спочатку може бути ледве помітною.У результаті поступово пропадає здатність людей чути звуки і голоси навколо них. А це впливає не тільки на них самих, але і на життя навколишніх людей.

Групи ризику дітей першого року життя по приглухуватості і глухоті:

- діти, що народилися від багатоплідної вагітності;

- діти з масою тіла менше 1,5 кг;

- діти, матері яких перенесли під час вагітності краснуху, герпетичну інфекцію, цитометоловірусну інфекцію;

- діти, матері яких приймали під час вагітності ототоксичні препарати;

- діти, що отримували в період новонародженості за їх свідченнями антибіотики ряду аміноглікозидів;

- діти слабочуючих (або глухих) батьків;

- діти з родовими травмами і внутрічерепним крововиливом.

Ці діти якомога раніше повинні бути оглянуті отоларингологом. У них необхідно провести обстеження слуху за допомогою однієї з об'єктивних методик (імпедансометрія, отоакустична емісія).

У слабочуючих і глухих дітей з рано набутими чи вродженими недоліками слуху статичні і локомоторні функції відстають у своєму розвитку. На першому році життя у глухих дітей відмічається відставання у термінах тримання голови, запізнення в оволодінні ходьбою. Діти часто не володіють тим руховим досвідом, що є до цього часу в дітей, які чують: не вміють швидко бігати, стрибати, повзати, робити найпростіші рухи, наслідуючи дорослих. Сформовані рухи характеризуються порушеннями координації, орієнтуванням в просторі, страхом висоти, сповільненістю і скутістю. Найбільша своєрідність у розвитку рухових якостей у дошкільників з порушеннями слуху відзначається в рівнях швидкісних якостей і рівноваги. Слабочуючі діти трирічного віку не виконують завдання на збереження статичної рівноваги, з якими справляються однолітки, які чують. Хоча в дошкільному віці в дітей з порушеннями слуху починається процес поліпшення стану рівноваги, різких змін не відбувається. Глухі діти за показниками якості рівноваги поступаються не тільки чуючим, але і сліпим, слабозорим і розумово відсталим дітям.

Багатьом слабочуючим і глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики (рухів пальців, артикуляційного апарату), що відображається надалі на формуванні різних видів дитячої діяльності. При виконанні багатьох рухів, у тому числі і елементарних побутових, діти з вадами слуху створюють зайвий шум, неритмічні і уповільнені рухи. Це виявляється у слабкій ході, човганні ногами, нескоординованих і неспритних рухах. Спостерігається асиметрія кроків, похитування корпусу, підвищена різкість рухів. Відсутність вербального спілкування в процесі формування рухів також є однією з причин, що знижують якість рухів. Серед дітей з порушеннями слуху виділяються ті, у кого є залишкові явища ДЦП, що пов'язано з паралічами і парезами тулуба, різко обмежуючи пересування дітей у просторі. Негативний вплив на моторний розвиток дошкільників з порушеннями слуху створює великий обсяг статичних навантажень, пов'язаний з безліччю занять у дитячому садку. Гіподинамія, на думку Г. В. Трофимової, є однією з причин недостатнього розвитку деяких рухових якостей, викликає і збільшує порушення постави, плоскостопість у глухих і слабочуючих дошкільників.

Дата добавления: 2015-07-20