Класифікація дітей із вадами психофізичного розвитку, види онтогенезу

На сьогоднішньому етапі у дітей часто спостерігаються різні вади психофізичного розвитку, зокрема, гіперкінетичний синдром, дитячий аутизм, олігофренія, дитячий церебральний параліч, затримка психічного розвитку та ін.

Гіперкінетичний синдром виявляється у порушенні рухових функцій, низькій здатності до зосередження уваги, що проявляється як у нетривалій концентрації, так і в підвищеному відволіканні. Прогноз розвитку дітей із даним типом порушення не завжди позитивний, і, хоча підвищена активність із віком зменшується, багато підлітків, як і раніше, продовжують зазнавати серйозних труднощів у сфері соціальних контактів.

Ранній дитячий аутизм (синдром Каннера) – це дуже важкий розлад, який розпочинається з дитинства. У таких дітей спостерігається порушення розвитку соціальних відносин. Це виявляється в тому, що дитина виявляє до всього байдужість і довго нездатна відчути прив'язаність до батьків. В аутичних дітей нерідко можуть відзначатися порушення зору, слуху, захворювання шкіри, порушення в суглобах і кістках, дисфункції скроневих часток стовбура головного мозку і мозочка.

Олігофренія — це таке порушення розумового розвитку дитини, при якому спостерігається стійке недорозвинення всієї психіки. У таких дітей порушення мозкових систем виникає на ранніх етапах розвитку; у внутрішньоутробному (пренатальному), постнатальному періоді, а також у перші три роки життя дитини; тобто до повного формування мовлення.

Для затримки психічного розвитку характерні порушення, які виявляються у зниженні психічної витривалості, працездатності і пізнавальної активності, в емоційно-вольових розладах, нестійкості уваги та в недоліках пам'яті, сенсомоторної координації, у той час, як здатність мислити достатньо збережена. Зрозуміло, що порушення всіх названих функцій створює негативні передумови для розвитку мислення, проте своєчасне корекційне втручання дає відчутні позитивні результати: пізнавальна діяльність дитини вирівнюється і наближається до норми. У розумово відсталих дітей відчувається недостатність саме інтегративної функції мозку, що виявляється в недорозвиненості логічного мислення. Ці суттєві відмінності в пізнавальній діяльності дітей із затримкою психічного розвитку і розумово відсталих зумовлюють у них і різні можливості соціальної адаптації. Якщо в перших за сприятливих педагогічних умов вони досить високі, то у других залишаються обмеженими.

Синдром Аспергера. Самостійність даного розладу викликає дискусію. Синдром Аспергера, як і синдром Каннера, характеризуються якісними порушеннями соціальної взаємодії, обмеженими стереотипними формами поведінки й інтересів. На відміну від аутизму, при синдромі Аспергера не спостерігається загального недорозвинення мови або когнітивних функцій, більшість дітей мають нормальний загальний інтелект. Ймовірно, принаймні, деякі випадки синдрому Аспергера нагадують згладжені варіанти синдрому Каннера. Синдром Аспергера поєднує також розлади, які можна оцінювати як аутистичну психопатію або шизоїдний розлад дитячого віку. При проведенні диференційної діагностики синдром Аспергера необхідно диференціювати від шизотипічного розладу, простої шизофренії.

Синдром Дауна - це одне з найпоширеніших генетичних порушень. Частота народження дітей з синдромом Дауна становить приблизно один на 600-800 новонароджених. Одним із провідних симптомів, які характеризують хворобу Дауна, є зміна у вищій нервовій діяльності у формі розумової відсталості, різних ступенів; від легкої дебільності до повної ідіотії. Найчастіше зниження інтелекту носить характер імбіцильності. Діти з хворобою Дауна тільки в одиничних випадках здатні навчатися у звичайній школі. Навіть у спеціальних школах дитині з хворобою Дауна навчатися дуже важко. Багато з них по декілька разів навчаються в одному класі, а дехто не в змозі просунутися далі 1-2 класу.

Однією з категорій дітей із затримкою психомоторного розвитку є діти, які страждають на дитячий церебральний параліч (ДЦП). Дитячий церебральний параліч (ДЦП) — збірний термін, який об'єднує групу не прогресуючих неврологічних розладів, які виникають у результаті недорозвинення або пошкодження головного мозку в ранньому онтогенезі.

Характерним для ДЦП є те, що порушення рухової активності в дітей існує, у більшості випадків, з самого народження і тісно пов'язане з сенсорними розладами і характерною при цьому недостатністю відчуття власних рухів. Це своєрідна аномалія моторного розвитку, яка без відповідної корекції негативно впливає на весь хід формування нервово-психічних функцій дитини. Необхідною умовою успішної реабілітації дітей, хворих на ДЦП, є проведення реабілітаційних заходів не курсами, а безперервно, протягом багатьох років для досягнення максимальної компенсації дефекту. Це комплексна робота лікарів, логопедів, психологів, дефектологів, реабілітологів, фізіотерапевтів

Отже, вивчивши психолого-педагогічні характеристики дітей із вадами психофізичного розвитку важливо зазначити те, що саме для цієї категорії дітей надзвичайно важливе місце займає ігрова діяльність, як крок до реабілітації та адаптації в суспільстві.

Дата добавления: 2015-07-20