Характеристика основних наукових теорій

З точки розу психологічного підходу до проблеми інвалідності можна виділити декілька наукових теорій.

1. Індивідуальна теорія особистості (А. Адлер). Одними із основних понять в даній теорії в межах проблеми інвалідності є "почуття неповноцінності", "компенсація", "комплекс неповноцінності". Згідно даної теорії особи з вираженою органічною слабкістю чи дефектом намагаються компенсувати ці дефекти різними вправами та досягають значних успіхів у певній діяльності. Він вважав, що майже всі люди мають за мету подолання почуття неповноцінності, однак це почуття у деяких людей може бути надмірним та перерости у комплекс неповноцінності. В основі комплексу неповноцінності лежать три види переживань, які переживає особистість у дитячому віці: неповноцінність, надмірна опіка та зневага з боку батьків.

2. Психоаналітична теорія особистості (З. Фрейд). Відомий психоаналітик вважав, що "комплекс неповноцінності" у психоаналізі майже не використовується. "Комплекс неповноцінності" має глибоко еротичні корені, але більшою мірою почуття неповноцінності походить із відношення Я до свого Супер-Я, будучи, так само як почуття провини, вираженням напруги між ними. Почуття неповноцінності і почуття провини взагалі важко відокремити один від одного. Дитина почуває себе неповноцінною, якщо помічає, що її не люблять, і аналогічно почувається дорослий. Звичайно матері, яким доля дала хвору або неповноцінну дитину, намагаються заповнити цю несправедливість надмірною любов'ю.

3. Теорія про мозкову організацію вищих психічних функцій (О. Р. Лурія). Вчений, виходячи з теорії функціональних систем, сформулював загальні принципи мозкової локалізації вищих психічних функцій, які дозволяють передбачити та аналізувати різні їх порушення у залежності від локалізації ураження мозку. Більшість атипій у тій чи іншій мірі зумовлені порушеннями мозкових процесів, тому їх вивчення повинно включати аналіз мозкової діяльності.

4. Асоціативна психологія (Е. Клаперед, М. Монтессорі). Основними поняттями у межах інвалідизації є "відхилення від норми", "діти з відхиленнями", "відстала дитина". М. Монтессорі вважає, що дитині необхідно надати умови для самонавчання та самовиховання. Вчитель повинен звільнитися від усіх упередженостей відносно "рівнів" та "типів", на які поділяються діти (з більшими чи меншими відхиленнями від норми). Йому потрібно у своїй уяві бачити єдиний нормальний тип, який живе у духовному світі. З погляду даного підходу у дітей з відхиленнями вищі духовні цінності приховані, і коли вони проявляються, то винагороджується віра вчителя, який передбачав їхню появу. У цих цінностях дитини вчитель бачить таку особистість, якою вона і повинна бути: невтомною з ентузіазмом. Дитині створюються особливі умови для приємних занять, оскільки активна діяльність необхідна для розвитку. Це допоможе відсталій дитині звільнитися від ознак регресії й здійснити перехід від неробства до праці, від пасивності до активності. Тільки праця і воля виправляють недоліки розвитку, а тому всі дитячі установи повинні покласти в основу своєї діяльності ці принципи. Інакше діти, які видужали з "відхиленнями від норми", і всі покращення сходять нанівець[9].

Дата добавления: 2015-07-20