Екзогенні та ендогенні причини порушень психофізичного розвитку

Причиною порушень у розвитку дітей можуть бути як зовнішні (екзогенні), так і внутрішні (ендогенні) фактори.

До внутрішніх факторів належать: спонтанні зміни у генетичному матеріалі, внутрішньоклітинні метаболізми, хвороби, що передаються спадковим шляхом, вроджені вади.

Екзогенні причини прорушень. Даніпорушення виникають через негативний вплив середовища. Вони можуть бути вродженими чи набутими. Велику групу порушень викликають несприятливі фактори, які впливають на організм в період розвитку плода. Одним із факторів негативного впливу на організм в утробі матері є радіація. Вагітна жінка, яка отримала великі дози радіації, може народити дитину з різними соматичними і нервовими порушеннями. Вживання алкоголю чи наркотиків, а також хімічних препаратів руйнує формування плода дитини. Велику шкоду наносить нікотин. Жінки, які курять, народжують дітей з ускладненнями під час пологів, з малою вагою, ослаблених. Будь-які захворювання вагітної жінки можуть негативно вплинути на формування плода дитини.

Виділяють такі групи хвороб: паразитарні інфекції, вірусні інфекції, гормональні захворювання, соматичні розлади.

Прикладом паразитарної інфекції є токсоплазмоз, який викликається простими одноклітинними організмами, які живуть в крові домашніх тварин. Потрапляючи у кров, вони викликають ураження головного мозку, зору, слуху дитини. На розвиток плода можуть вплинути грип, кір, гепатит, краснуха, сифіліс і інші інфекції, якими може захворіти жінка в період вагітності. Одним із руйнуючих факторів є резус-конфлікт, який виникає при несумісності, який може спровокувати ушкодження нервової системи, малокрів’я, розпад еритроцитів.

Причиною порушень може бути штучне переривання вагітності-аборт. Попередні аборти негативно впливають на наступну вагітність, викликаючи аномалії плаценти і завчасні роди.

До зовнішніх факторів належать: механічні (поранення, удар), фізичні (дія електроструму, тепла, холоду), хімічні (дія отруйних речовин), біологічні (хвороботворні мікроби, віруси), психічні (переляк, стрес, психотравмуючі фактори), порушення харчування (голодування, нестача вітамінів, переїдання).

Набуті порушення включають різні відхилення в розвитку, викликані родовими і післяродовими порушеннями організму дитини. Провідну роль в даній групі займає асфіксія і внутрішньочерепна травма. До внутрішньочерепної травми відносять: крововилив у мозок і його оболонки, неправильне розташування плода, вузький таз, щипцьові роди, із причин соціального плану на розвиток дитини негативний вплив має емоційна депривація - так званий госпіталізм, характерний для дітей від яких відмовились батьки і які відразу скеровані в будинок дитини. Встановлено, що для повноцінного розвитку емоційної сфери дитині в день необхідно не менше 12 ласкавих тактильних доторків (поглажувань, поцілунків, поплескувань).

Оскільки діти, які потребують психологічної допомоги, часто мають симптоми, які подібні з багатьма станами і можуть потрапити більше ніж в одну групу, то для прийняття діагностичного рішення причини порушень слід розглядати з комплексних позицій, які враховують біологічний, психологічний, соціальний вплив і їх взаємозв’язок.

Біологічний вплив – це особливості протікання вагітності (серйозні захворювання, травми, ускладнення у подружніх відносинах, стреси.

Емоційний вплив – почуття, які переживають діти і які проявляються в їх емоційних реакціях і здібностях керувати ними.

Поведінковий і когнітивний впливи пов’язані з особливостями навчання дитини, відношення до успішності зі сторони батьків, а також інтерпретація дитиною подій, які пов’язані з нею.

Соціальні впливи – це впливи зі сторони сім’ї і навколишнього оточення. Всі діти, а не тільки діти з особливими потребами потребують особливого ставлення до себе. Ці чотири основні положення допомагають практично застосувати теорію до аналізу кожного конкретного випадку поведінкових порушень у дітей.

Розрізняють обмеження дитячої життєдіяльності:

— діти з порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати);

— порушенням зору (сліпі, слабозорі);

—порушенням інтелектуального розвитку (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);

— порушеннями опорно-рухового апарату (ДЦП);

—комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку (сліпоглухонімі, ДЦП з розумовою відсталістю та ін.);

—хронічними соматичними захворюваннями;

— психоневрологічними захворюваннями.

Показниками для інвалідності у дітей є патологічні стани, які розвиваються при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядаються після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного лікування, отоларингологічне, офтальмологічне, урологічне, неврологічне, психіатричне, туберкульозне тощо). Рішення спеціалістів фіксується у картці стаціонарного хворого, консультативному висновку або витягу з історії хвороби. Консультативний висновок (витяг) видається на руки батькам (опікуну) дитини (підлітка)-інваліда для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання дитини. Медичний висновок оформляється ЛКК дитячих лікувально-профілактичних закладів.

Правила реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями:

1) ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до такої, що вимагає спеціального навчання, виховання та догляду;

2) на основі спеціальних рекомендацій, порад і методик поступово і цілеспрямовано:

— навчати дитину альтернативних способів спілкування;

— навчати основних правил поведінки;

— прищеплювати навички самообслуговування;

— розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;

— виявляти та розвивати творчі здібності дитини;

3) створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:

— позбавлятися небезпечних речей і предметів;

— вилучати предмети, що викликають у дитини страх та інші негативні емоційні реакції;

— не з'ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу її інвалідності та проблем, пов'язаних з нею;

4) рідним та людям, які знаходяться у безпосередньому контакті з дитиною-інвалідом, потрібно:

— сприймати її такою, якою вона є;

— підтримувати і заохочувати до пізнання нового;

— стимулювати до дії через гру;

— більше розмовляти з дитиною, слухати її;

— надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової інформації тощо;

— не піддаватися усім примхам і вимогам дитини;

— не вимагати від неї того, чого вона не здатна зробити;

—не боятися кожну хвилину за життя дитини.

Зміст соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю з обмеженими функціональними можливостями:

1) вивчення соціально-психологічного стану осіб з обмеженою дієздатністю;

2) проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дітей-інвалідів з різними типами захворювань;

3) побутова реабілітація дітей-інвалідів (навчання елементам самообслуговування та нормам елементарної поведінки в різних мікросоціумах);

4) проведення психологічного консультування дітей-інвалідів з особистісних проблем;

б) здійснення психолого-педагогічної корекції роботи;

6) організація консультпунктів для родичів молодих інвалідів з юридичних, правових, психолого-педагогічних питань;

7) розвиток потенційних творчих можливостей дітей-інвалідів;

8) формування якостей особистісної самодіяльності засобами

9) організація культурно-дозвільної діяльності дітей-інвалідів через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;

10) здійснення профорієнтаційної роботи серед молодих інвалідів;

11) вихід з конкретними пропозиціями щодо поліпшення життя молодих інвалідів у суспільстві;

12) координація роботи з різними соціальними інститутами, що опікуються проблемами дітей-інвалідів у суспільстві.

Дата добавления: 2015-07-20