Ринок капіталу. Економічні чинники, що визначають пріоритети власників фінансових ресурсів та цінних паперів. Фактори економічного ризику. Рентабельність інвестицій. Дисконтування

Далi звернемося до ринку капiталiв, де фактором виробництва виступає капітал — це кошти, застосування яких дозволяє збільшити ефективність людської праці.

Для здійснення будь-якого виробничого процесу потрібно використовувати не тільки працю, а й фізичний (реальний) капітал у формі знарядь праці й предметів праці. На ринку фізичного капіталу підприємствам пропонують капітал домогосподарства. Звичайно, йдеться не про те, що домогосподарства везуть на ринок верстати чи інше обладнання, а про те, що домогосподарства надають неспожиту (заощаджену) частину власного доходу в позику підприємницькому сектору, через банківську систему або через ринок цінних паперів, для придбання реального капіталу.

З огляду на те, що власник фізичного капіталу керується у своїй діяльності прагненням максимізації прибутку, досягнути цієї мети можна тільки збільшуючи запас фізичного капіталу. Зростання запасу капіталу відбувається внаслідок інвестування. Інвестування – це потік витрат на виробництво благ, а не на безпосереднє споживання. Інвестиційні проекти можуть спрямовуватися на зростання фізичного та людського капіталів і запасів. Джерела фінансування інвестиційних проектів: власні грошові ресурси; залучені грошові ресурси шляхом випуску акцій; запозичені ресурси шляхом випуску облігацій та отримання банківських кредитів.

Ринок, де здійснюють рух цінні папери й кредитні ресурси, називається фінансовим ринком. До його суб’єктів відносять: домогосподарства; фірми (підприємства); державу; інший світ (закордон).

Проаналізуємо функції суб’єктів фінансового ринку.

Домогосподарства: заощаджують частину неспожитого в поточному періоді доходу, пропонуючи його на кредитний ринок або ринок цінних паперів; пред’являють попит на кредитні ресурси для придбання товарів довгострокового використання; пред’являють попит на цінні папери з метою максимізації споживання протягом всього життєвого циклу або ж збільшення споживання у майбутньому.

Фірми (підприємства): заощаджують частину неспожитого поточного доходу (нерозподіленого прибутку); проявляють попит на кредитні ресурси, потрібні для реалізації інвестиційних проектів; інвестують грошові кошти в економіку. При цьому підприємницькі структури не вступають у безпосередні зв’язки з домогосподарствами на фінансовому ринку. Ці зв’язки опосередковані банками, фондовими біржами та іншими фінансовими установами.

Заощадження домогосподарств є основним, але не єдиним джерелом позик для інвесторів. Заощадження фірм, а також заощадження іноземних країн теж формують пропозицію кредитних ресурсів.

Ціною, яку отримувач позики платить кредитору за тимчасове використання його грошових коштів, є процентна ставка. Ціна позики, тобто процентна ставка визначається співвідношення попиту і пропозиції на позики.

Попит на позики (кредити) пред’являють домогосподарства, керуючись тим, що замість того, аби відкласти споживання дорогих товарів, вони можуть скористатися ними уже зараз, зробивши позичання, розраховуватися за які вони повинні власними майбутніми доходами. Якщо процентна ставкв буде високою, то за збільшення поточного споживання їм потрібно сплачувати високу ціну і вони зменшать бажання брати позику. Це означає, що крива попиту домогосподарств на кредити матиме спадний характер, тобто попит домогосподарств на кредитні ресурси є спадною функцією від ставки проценту.

Попит на позики (кредити) фірм зумовлений їх бажанням інвестувати. Підприємства будуть інвестувати за умови, що NPV › 0, тобто тоді, коли очікуваний дохід від інвестиційного проекту перевищуватиме витрати, пов’язані з запозиченнями. Чим вища процентна ставка, тим нижча дисконтова на вартість проекту, а отже, нижча інвестиційна активність. Це означає, що й попит фірм на кредитні ресурси перебуває в оберненій залежності від процентної ставки.

Пропозиція кредитних ресурсів здійснюється завдяки заощадженій частині неспожитого поточного доходу. Мотивом для цього є очікування зменшення доходу в майбутньому. Щоб вирівняти споживання, зробити його рівномірнішим, домогосподарства обмежують поточне споживання, керуючись прагненням отримати додатковий дохід у формі процента на заощаджені кошти. Домогосподарствам тим вигідніше заощаджувати, чим вища процентна ставка. Тому пропозиція кредитних ресурсів – висхідна функція від процентної ставки.

Отже, для власника кредитних ресурсів процента ставка – це форма доходу на його грошовий капітал. Для інвестора процентна ставка – альтернативна вартість його інвестиційних ресурсів. Ціною кредиту є позичковий процент — це ціна, що сплачується за використання грошей. Ставку позичкового проценту, як правило, дають у перерахуванні на річну.

Оскільки надання кредиту та повернення грошей розiрванi у часі, то виникає проблема втрати грошима їх купівельної спроможності через iнфляцiю. Розрізняють номінальну та реальну ставки позичкового проценту. Номінальна ставка (r_N) - це процентна ставка, виражена у грошових одиницях за поточним грошовим курсом. Реальна (r_R) — це процентна ставка, виражена у незмінних грошах або скоригована з урахуванням iнфляцiї. Взаємозв’язок мiж номінальною та реальною ставками показує формула:

.

Ставка позичкового проценту формується залежно вiд спiввiдношення попиту на гроші та їх пропозиції. Але на розмір процентної ставки впливають й iншi фактори.

Одним з факторів, що зумовлює конкретний рівень проценту, є ступінь ризику (імовiрнiсть втрати грошей кредитором), чим більша імовiрнiсть неповернення грошей, тим більший процент.

Певний вплив на процентну ставку спричиняють розмір кредиту, термін надання кредиту, державна політика оподаткування. Наприклад, якщо комерційні банки беруть позику в центральному банку, то ставка, за якою надається така позика, називається дисконтною. Вона звичайно, нижча ставки міжбанківських кредитів.

Модель міжчасового вибору домогосподарств та метод дисконтування дозволяють зрозуміти, чим керуються домогосподарства, розподіляючи свій поточний дохід на споживання і заощадження, визначити поточну (теперішню) цінність майбутніх доходів.

Відомо, що головним обмежувачем споживання є рівень доходу після оподаткування (Yd), його називають бюджетним обмеженням. Для прийняття рішення стосовно того, від якої частини споживання у поточному доході потрібно відмовитися, щоб максимізувати споживання у майбутньому, слід розглянути міжчасове бюджетне обмеження. Дана модель виходить з наступних припущень:

n Споживач, який робить міжчасовий вибір, живе у двох періодах: молодості й старості.

n У першому періоді його дохід дорівнює Yd1, а обсяг споживання – С1.

n У другому періоді його дохід дорівнює Yd2, а обсяг споживання – С2.

n Усі змінні вимірюються реальними величинами (скориговані на рівень інфляції).

n Процентні ставки на позики і заощадження рівні.

Виходячи з сказаного вище, можливі три варіанти поведінки:

Перший варіант, весь поточний дохід споживається в поточному періоді. Споживач не робить ні заощаджень, ні запозичень. Даний варіант не має елементу вибору.

Другий варіант, споживання менше від доходу поточного періоду, неспожита частина якого заощаджується. Коли частина доходу першого періоду не споживається, а заощаджується, тоді заощадження першого періоду визначаються як різниця між поточним доходом і обсягом споживання першого періоду, тобто: S = Yd1 – С1.

Заощадження приносять їх власнику дохід у вигляді процента (і), якщо вони зберігаються на рахунку в банку. Тому в другому періоді споживання (С2) визначатиметься обсягом доходу другого періоду (Yd2) плюс заощадження першого періоду (S) плюс процент на ці заощадження (Sі), тобто:

С2 = Yd2 + S + S ∙ і = Yd2 + S (1 + і),

де і – реальна процентна ставка.

Третій варіант, коли у першому періоді можна жити в борг, за цих умов рівняння S = Yd1 – С1 та рівняння С2 = Yd - S (1 + і) відрізняються від попередніх тим, що в них заощадження мають від’ємне значення, адже позика – це від’ємні заощадження.

Ми розглянули модель здійснення споживачем міжчасового вибору на основі припущення, що є тільки два періоди: молодість і старість, а третього періоду немає. Насправді міжчасовий вибір доводиться робити домогосподарству та інвестору для кількох періодів, що відбувається за допомогою методики визначення поточної вартості для декількох періодів. На міжчасовий вибір споживача впливають й зміни процентної ставки.

Дата добавления: 2015-07-25