Динаміка загального, середнього та граничного продуктів для виробничої функції з одним змінним ресурсом

1. Економічні чинники, що визначають пріоритети виробників. Мікроекономічна модель підприємства

Згідно з чинним законодавством України (Господарський кодекс України ст.. 62; Закон України «Про господарські товариства») можна дати таке визначення підприємству, підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну й комерційну діяльність з метою отримання прибутку та задоволення потреб споживачів.

У мікроекономічному аналізі використовують поняття «підприємство» та «фірма», які мають як взаємозв’язок та і відмінності. Фірма як юридично та економічно самостійна підприємницька одиниця веде господарську діяльність на підприємствах, володіє та керує ними з метою отримання прибутку. Термін «підприємство» відображає головні характерні риси фірми – самостійного господарського суб’єкта ринкової економіки. Підприємство – це техніко-організаційна ланка фірми, в межах якої безпосередньо здійснюється технологічне поєднання засобів виробництва та робочої сили і діяльність якої спрямовується на досягнення цілей фірми. Фірма може володіти одним чи кількома підприємствами. Якщо фірма володіє одним підприємством, то у цьому випадку значення обох термінів збігається.

В економічній думці існують декілька теорій фірми, найбільш поширеними з них є: технологічні, інституціональні; теорії на основі економічної організації та на основі теорії ігор. Визначимо їх основні концептуальні основи.

Технологічні теорії відзначають, що підприємство є невід’ємною частиною ринку, елементом його структури і виступає як економічний агент, що виконує виробничу функцію, перетворює обмежені ресурси на продукт з метою максимізації прибутку. Цієї точки зору дотримуються як представники класичного А. Сміт, А. Маршалл, Дж. Хікс і неокласичного напрямів Дж. Робінсон, Чемберлен, Й. Шумпетер, так і представники менеджеріальної теорії У. Баумоль, Р. Марріс.

Інституціональні теорії, їх представники Р.Г. Коуз, Ф. Найт, О. Уільямсон,

О.Харт, протиставляють підприємство ринку, оскільки з огляду на ці теорії підприємство – система довгострокових контрактів, а ринок – взаємовідносини короткострокового характеру. Головна причина існування підприємств є їх здатність мінімізувати трансакційні витрати, а саме підприємство – це коаліція власників ресурсів з метою мінімізації цих витрат.

Представники теорії економічної організації (Ф. Найт, Ч. Барнар, Г. Саймон, К. Ерроу) трактують підприємство як економічну організацію, що є основною елементарною одиницею прийняття рішень, одиницею координації, яка разом з ринком є складовою ринкової економіки. Підприємство розглядається з двох позицій: як одиниця координації і як організація тобто соціальне утворення.

Теорія ігор, її представники Дж. Бертран, А. О. Курно, Дж. Саттон, спрямована на концентрацію дослідження стратегічної поведінки підприємства, а не на розкриття внутрішнього механізму підприємства, його значення в ринковій економіці. Даний підхід виступає альтернативою технологічним та інституціональним теоріям і визначають його як стратегічний.

У мікроекономічному аналізі існують різні підходи до класифікації видів підприємств, розглянемо деякі з них:

Залежно від форми власності:

n приватне, діє на основі приватної власності громадян чи суб’єктів господарювання (юридичної особи);

n колективне, діє на основі колективної власності;

n комунальне, діє на основі комунальної власності;

n державне, діє на основі державної власності;

n спільне, засноване на змішаній формі власності.

Залежно від кількості працюючих і обсягу валового доходу від реалізації продукції:

n Малі, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом НБ України щодо гривні;

n великі, в яких середньооблікова чисельність працюючих за фінансовий рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік перевищує п’ять мільйонів євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. Вони виготовляють масову продукцію стабільного асортименту, здійснюють великомасштабне фінансування в розробку науково-технічних проектів.

n середні, які здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях.

За структурною організацією розрізняють:

n фірми з вертикальною структурою, які володіє і управляє кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою специфічну, відмінну від інших стадію виробництва;

n фірми з горизонтальною структурою, які володіють і управляють кількома підприємствами, які заходяться на одній стадії виробництва, виконують подібні функції на ринку товарів та послуг;

n фірми-конгломерати, які виготовляють широкий асортимент різноманітних товарів і послуг, охоплюють підприємства, які оперують у багатьох галузях і діють на багатьох ринках.

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду:

n унітарне підприємство, яке створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не подільний на частки, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;

n корпоративне підприємство, яке утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників, їх спільного управління справами, на основі корпоративних правил, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб.

В економічній практиці існують також наступні господарські об’єднання: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та ін.

Організаційні форми і функції підприємств.

В економічній теорії і практиці виділяють наступні організацій форми підприємств:

- Одноосібна власність. За термінологією чинного законодавства України – це приватне підприємство, засноване на власності одного окремого громадянина України, підприємець самостійно веде справу, отримує весь доход і несе повну відповідальність за ризик цієї діяльності, наявність податкових пільг, які можливі в галузях, де існує виробництво з коротким циклом.

- Партнерство, або товариство. Коли кілька осіб об’єднують зусилля виробництва для спільної діяльності і кожен з них бере участь в управлінні та отримує прибуток відповідно до своєї частки у спільному капіталі, об’єднуються фінансові ресурси, майно і уміння здійснювати підприємницьку діяльність. Згідно із Законом України «Про господарські товариства» розрізняють товариства: а) з обмеженою відповідальністю; б) з додатковою відповідальністю; в) повне; г) командитне.

- Корпорація. Згідно із Законом України «Про господарські товариства», «акціонерне товариство – організація, яка має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій і несе відповідальність тільки майном підприємства». Значні фінансові ресурси утворюються за рахунок трьох джерел нерозподіленого прибутку, кредитів банків та продажу акцій і облігацій. Акціонерне товариство може бути відкрите, закрите.

Розрізняють функції підприємства як економічного ресурсу суспільства (інноваційна, організаційна, відтворювальна, соціальна) та операційні функції бізнесу (маркетинг, управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та ін.).

Мотивація – це процес спонукання учасників виробництва для досягнення особистої мети та цілей підприємства. Вона необхідна для продуктивного виконання прийнятих рішень та запланованих робіт.

Мотиваційна поведінка підприємства передбачає формування відповідей на наступні питання:

- що, як, для кого виготовляти?

- які фактори виробництва залучати і в якому обсязі?

- як змінювати ресурси в процесі виробництва?

Таблиця 2.1.1 – Взаємообумовленість внутрішніх виробничих факторів і

мотивації.

Внутрішні виробничі фактори	Мотивація
Політика підприємства та адміністрації	Успіх
Умови праці	Зростання кар’єри
Заробіток	Визнання та схвалення результатів роботи
Між особові відносини з керівництвом, колегами та підлеглими	Висока міра відповідальності
Міра безпосереднього контролю за працею	Можливість творчого та ділового зростання

З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги виробництва, його діяльність як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу, а саме миттєвого, короткострокового та довгострокового.

Миттєвий період – це період виробництва, протягом якого жодний фактор виробництва не може бути змінений, цей період настільки короткий, що виробництво залишається сталим.

Короткостроковий період – це проміжок часу, протягом якого підприємство не в змозі різко змінити свою виробничу програму, обсяг виробництва варіює тільки за рахунок зміни змінних витрат.

Довгостроковий період – це проміжок часу, протягом якого підприємство має можливість перешикувати виробництво й впливати на величину продукції, змінюючи при цьому як змінні, так і постійні витрати.

Враховуючи, що безпосередньою метою підприємства, незалежно від його організаційної форми чи форми власності, є максимізація прибутку та підвищення рентабельності, важливо пам’ятати, що кожне підприємство прагне досягти стану рівноваги, що визначається умовами одержання максимального прибутку за мінімальних витрат.

Дата добавления: 2015-07-25