Ефект доходу та ефект заміщення. Парадокс Гіффена

Розглянемо, як зміна (зниження) ціни товару впливає на обсяг попиту споживача на цей товар при незмінності цін інших товарів та доходу споживача. По-перше, зниження ціни товару являє собою зниження відносної ціни даного товару (він дешевше від інших, ціни на які не зменшилися). По-друге, зниження ціни будь-якого товару можна розглядати і як підвищення реального доходу споживача. Сказане дозволяє зробити висновок: зміна ціни певного товару впливає на зміну обсягу попиту споживача на даний товар двома шляхами. З одного боку, обсяг попиту змінюється під впливом зміни відносної ціни даного товару, з іншого – під впливом зміни реального доходу споживача.

Розуміння цієї обставини привело економістів до висновку про доцільність розподілу загального ефекту зміни обсягу попиту на товар під впливом зміни ціни цього товару на дві складові: ефект доходу і ефект заміщення.

Ефект доходу – це тільки ті зміни у споживанні, що обумовлені зміною реального доходу споживача під впливом руху цін. Він суперечливо діє на споживання «нормальних» товарів і «низькоякісних» товарів.

Ефект заміщення – це тільки ті зміни у споживанні, які є результатом зміни цін даного товару відносно цін інших товарів. Він спрацьовує і для «нормальних», і для «низькоякісних» товарів в одному напрямку.

Слід зауважити, що обидва ефекти діють одночасно. Тому реальна спрямованість змін у споживанні є рівнодіючою ефектів доходу й заміщення.

Вперше в економічній науці ідея розкладання загального ефекту зміни ціни на ефект доходу та ефект заміщення була представлена Є. Є. Слуцьким у статті „К теории сбалансированного бюджета потребителя” –1915р. Але стаття залишилася непоміченою до тих пір, поки до даної проблеми не була прикована увага англійських економістів Р. Аллена та Дж. Хікса, які у 1936 році ознайомили широкі наукові кола зі статтею Є. Є. Слуцького. Саме їх вважають засновниками сучасної теорії споживчого попиту.

Найбільш повне й сучасне викладання проблеми розкладання загального ефекту зміни ціни представлено в монографії Дж. Хікса «Вартість і капітал»(1939р.).

Розглядаючи дану проблему, слід зауважити, що обидва ефекти діють одночасно. Тому реальна спрямованість змін у споживанні є рівнодіючою ефектів доходу й заміщення. Оскільки для «нормальних» товарів обидва ефекти діють в одному напрямку, то прогнозувати зміни у споживанні щодо змін цін на товар достатньо просто. Відносно впливу зміни цін на споживання «низькоякісних» товарів, то спрямованість впливу ефектів доходу та заміщення протилежна. Залежно від того, який ефект спрацьовує більше, динаміка ціни та динаміка споживання мають однакову або протилежну спрямованість. Якщо ефект заміщення має більший вплив, то при зростанні цін споживання зменшується, а при зниженні цін – споживання товару зростає. Якщо домінує ефект доходу, то при зростанні ціни збільшується і споживання, а при зниженні ціни – споживання знижується. «Низькоякісний» товар, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення, називають товаром Гіффена, а підвищення його споживання при підвищенні цін на нього називають парадоксом Гіффена.

Товар Гіффена повинен відповідати одночасно таким вимогам: бути низькоякісним в уяві споживача, бути значною часткою витрат споживача.

Парадокс Гіффена, з першого погляду, є винятком із закону попиту, але більш детальне дослідження показує, що саме взаємодія ефектів заміщення та доходу приводить до такого розвитку подій.

Споживачі купують необхідну їм кількість якогось товару за певною ціною. При цьому більшість з них впевнені, що зробили «еквівалентний обмін», бо, отримавши товар і заплативши гроші, вони нічого не втратили і нічого не виграли. Але якщо Ви пішли за покупкою, а крамниця зачинена, то Ви напевно будете засмучені, незважаючи на те, що Ваші гроші збережені. Значить, покупка мала для Вас більшу корисність, ніж дана сума грошей. І як би Ви зробили покупку, то отримали б певний виграш. Якою ж є природа цього виграшу?

Як ми вже знаємо, споживач купує товар певного виду і в такій кількості, що гранична корисність останньої купленої одиниці, виражена в грошовій формі, дорівнює ціні товару. Але гранична корисність кожної наступної одиниці менша за попередню, а ціна всіх одиниць товару однакова. Таким чином, корисність кожної одиниці покупки, за виключенням останньої, більша за ціну, яку сплачує за неї споживач. І, зробивши покупку, в цілому споживач знаходиться у виграші.

Виграш споживача при покупці, обумовлений перевищенням корисності одиниць товару, що придбані, за їх ціну називають надлишком споживача. Надлишок споживача є дуже корисною характеристикою споживання.

Першим, хто побачив у надлишку споживача важливий засіб економічного аналізу, був Жюль Дюпюї (1804-1866). Він сформулював загальне правило, згідно з яким: розмір корисності, отриманої чи втраченої у результаті зміни цін, дорівнює різниці у кількості придбаних предметів, помноженої на половину зміни ціни.

Проблеми надлишку споживача аналізували також А. Маршалл, Дж. Хікс, які запропонували новий підхід до його виміру.

Індивідуальний надлишок споживача визначається перевищенням корисності покупки для споживача над видатками на її купівлю.

Сумарний надлишок – це сума індивідуальних надлишків і визначається як різниця між сумарною корисністю та сумарними видатками споживачів на придбання даного товару.

Сумарний надлишок є суттєвою характеристикою ринку, використовується як показник вигоди, яку отримують споживачі на ринку даного товару.

Можна говорити як про сумарний надлишок споживачів, так і про сумарний надлишок виробників. Сума надлишків споживачів і виробників може бути подана графічно (рис. 1.2.12).

Рис. 1.2.12 – Графік надлишків споживачів і виробників

Величини сумарних надлишків споживачів і виробників корисні при аналізі змін положень на ринку за тих чи інших впливів на ринок з боку держави (наприклад, введення податків).

Дата добавления: 2015-07-25