Свобода вибору і суверенітет споживача. Економічні чинники, що визначають пріоритети споживачів

Ця тема присвячена теорії споживання і споживчому попиту.

Виникає запитання: Чому ми починаємо вивчати мікроекономіку з вивчення поведінки споживача, а не виробника? На перший погляд, саме виробник є головною дієвою особою в економіці. Але коли придивитися уважно до дій виробника, то виникає ряд запитань: Яким чином і звідки виробник отримує інформацію, які товари і в якій кількості виробляти? Як відомо, метою виробництва (виробника) є отримання прибутку. За умов ринкової економіки, виробництво з прибутком можливе тільки тоді, коли ціни на товари будуть перевищувати витрати на їх виробництво. Саме тут ми й звертаємося до споживача, бо саме він оцінює працю виробника, купуючи товари. Якщо споживач не купує товар – виробник несе збитки, а ресурси, які він використав у виробництві, витрачені даремно.

Зрозуміло, що окремий споживач не в змозі визначити долю виробника, це може зробити сукупний споживач. При цьому робить це він через кожного окремого споживача, який, приймаючи самостійне рішення, підтверджує його, віддаючи свій «голос» (у вигляді грошей) за той чи інший товар. Виробник, зібравши всі «голоси», може й сам побачити, наскільки успішною є його діяльність, і визначити напрямок своїх подальших дій.

Виходячи з вищесказаного, економісти ведуть мову про суверенітет споживача. Суверенітет споживача полягає в його здатності впливати на виробника зазначеним вище способом.

Необхідною умовою суверенітету споживача є свобода споживчого вибору. Слід зауважити, що в реальній дійсності така свобода існує не завжди. Обмеження свободи споживчого вибору можуть бути різноманітними за формою та масштабами (від карткової системи до законодавчого заборонення виробництва та споживання деяких товарів). Мотиви таких обмежень також можуть бути різними: надзвичайні обставини; бажання застерегти споживачів від «поганих», з точки зору суспільства, товарів і надати споживачеві більше «хороших» товарів, ніж він вибере самостійно; бажання забезпечити рівність у споживанні тощо. Для економістів важливим є не порада, що «добре» і «погано», а пояснення того, що обмеження свободи вибору споживача – досить небезпечна зброя, якою необхідно вміло користуватися, враховуючи всі наслідки. Обмеження свободи вибору споживача виправдане як тимчасовий захід. Використання обмежень як постійного методу регулювання призводить до розриву зв’язків «споживач – виробник» і може спричинити структуру кризу в економіці.

З’ясувавши сутність поняття «суверенітет споживача» стає зрозумілим, чому необхідно вивчати поведінку споживача.

При аналізі поведінки споживача виникає ряд запитань: Чому споживач купує деякі товари? Чому з великої кількості товарів він обирає і купує саме ці товари і саме в такій кількості?

Відповідаючи на ці запитання, економісти вважають, що споживач обирає якийсь «кращий» набір товарів з тих, що він може придбати, виходячи із свого доходу. Споживач обирає «кращий» із своєї точки зору набір товарів. При цьому економісти виходять з того, що взагалі не існує якоїсь об’єктивної шкали, яка дозволяє визначити, який товар «краще», а який «гірше». Але економісти вважають, що кожен споживач має свою суб’єктивну шкалу переваг, що він (споживач) знає напевно, що йому подобається більше, а що – менше. При цьому споживач прагне обрати найкращий для себе набір товарів у межах свого доходу. Це припущення має назву гіпотези про раціональність споживача і полягає в тому, що споживач поводить себе таким чином, щоб максимізувати корисність за умови обмеженого доходу.

Далі з’ясуємо сутність понять «корисність», «загальна корисність», «гранична корисність» і проаналізуємо зв’язок корисності й попиту.

Дата добавления: 2015-07-25