Предмет і метод соціальної екології

Соціальна екологія порівняно молода га­лузь наукового знання. Як і у будь-якої іншої науки, що формується, у неї є методологічні та гносеологічні труднощі, вони зв'язані з проце­сом становлення і розвитку, йде уточнення предметної сфе­ри, удосконалюються поняття, відбираються оптимальні теоретичні конструкції. Становлення соціальної екології як системи наукового знання почалося після першої світової війни під впливом ідей біоекології та соціології урбанізації (тобто зростання міст). Та такий процес активізується в 60-х роках XX століття, коли зримо виявилися осередки екологіч­ної кризи. Потужний імпульс розвитку соціальної екології надав Всесвітній конгрес соціологів у Варні (1966 p.), що ство­рив дослідний комітет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соціальної екології. В сучасних умовах соціальна екологія має багато прихильників, наукових шкіл, напрямків і покликана внести вклад у реалізацію проблеми захисту і охо рони навколишнього середовища.

Що ж є предметом соціальної екології? Існують різноманітні підходи до визначення предмету соціальної екології. Так, в книзі «Соціальна екологія» Данило Маркович пише, що соціальна еко­логія - окрема соціологічна наука, предметом вивчення якої є спе­цифічні зв'язки між людиною і її середовищем.. Та навряд чи мож­на погодитись. Справа в тому, що при такому розумінні предмету соціальної екології втрачаються її головні завдання, мета: вивчення закономірностей взаємовідносин суспільства та природи, прак­тичне спрямування теоретичних висновків про збалансованість взаємодії природи та суспільства. У визначенні є й інші недо­ліки. Більш адекватне визначення предмету соціальної екології дається Георгієм Бачинським: «Предметом теоретичної соціологи є вивчення закономірностей взаємодії людського суспільства з нав­колишнім природним середовищем, розробка загальної теорії зба­лансованої взаємодії суспільства та природи». Такий підхід, ма­буть, повніше відображає статус і мету соціальної екології.

Звичайно ж, соціальна екологія прагне всебічно досліджувати взаємодію суспільства та середовища з позицій антропогенного впливу на природу та зворотного впливу природного середовища на суспільство. Все вивчається в межах тих екологічних обме­жень, що діють у регіоні планети або біосфери. Та соціальна еко­логія досліджує не тільки взаємодію суспільства та природи гло­бально, її цікавить і взаємодія суспільства з штучним середовищем проживання людини, що нерідко виявляється небезпечною для людини. Тому при розробці питань збалансованості взаємодії сус­пільства та середовища враховуються фактори природного, штуч­ного і екологічного походження.

Соціальна екологія як наука перебуває в стадії становлення, вона зазнає певних труднощів із формуванням власних категорій законів. При вивченні об'єктів екології соціальна екологія вико­ристовує не тільки свої категорії, але й біоекології, екології., соці­ології та ін. Використовується в соціальній екології, насамперед, системний метод. В чому суть системного методу? Відомо, систе­ма - сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв'яз­ках один з іншим, які утворюють певну цілісність, єдність. З точ­ки зору сучасної науки, системність - невід'ємна властивість всієї матерії, ЇЇ атрибут. В системності відображається домінування в світі організованості над хаотичними змінами. Системність, організованість - загальна в усіх просторово-тимчасових масш­табах. Використовуючи системний метод як провідний, соціальна екологія навколишнє природне середовище розглядає як єдине системне утворення. Більш того, аналізує природне середовище як диференційовану систему, різноманітні компоненти якої пе­ребувають в динамічній рівновазі. Біосфера Землі розглядається як екологічна ніша людства, зв'язуючи навколишнє середовище і діяльність людини в єдину систему «природа - суспільство». На такій основі соціальна екологія розкриває вплив людини на рівновагу природних екосистем та обґрунтовує питання про уп­равління і раціоналізацію взаємовідносин суспільства та природи. Соціальна екологія широко використовує також діалектичні ідеї про взаємозв'язок, взаємодію компонентів системи. В науко­вих програмах і узагальненні емпіричного матеріалу соціальна екологія спирається на вчення про розвиток, причому розглядає в аспекті розвитку, руху не тільки суспільство, але й природу. В арсеналі соціальної екології є і способи, методи дослідження: історичне і логічне, аналіз і синтез, аналогія, гіпотеза та ін. Успішно використовується і синергетична методологія при аналізі систем­них соціоекологічних об'єктів та їх взаємодія (синергетика - на­ука, що вивчає процеси самоорганізації у відкритих системах). Надійність методології соціальної екології дає можливість сфор­мулювати, переконливо аргументувати рекомендації владним структурам, що знаходять високе суспільне визнання. Це, насам­перед, варіанти переорієнтації технології і виробництва, створен­ня нових екологічно чистих технічних засобів і технологічних процесів, створення екологічної економіки сучасних процесів урбанізації суспільства та ін. Представники соціальної екології гостро ставлять питання екології людини, екології культури, в якій обґрунтовуються шляхи збереження та відновлення культурного середовища, екології, науки та ін. В Україні приділяється велика увага вирішенню екологічної проблеми. Створено міністерство охорони природного навколишнього середовища. Прийнято за­кон про охорону навколишнього природного середовища. Ство­рено Національний екологічний центр. Вживаються заходи по розвитку екологічних досліджень, екологічної освіти. Успіхи соці­альної екології дозволяють висувати перед людством нові цінності - збереження екосистем, ставлення до Землі як унікаль­ного явища, екосистеми життя, як самоцінності.

Дата добавления: 2015-07-25