ВИСНОВКИ. Коперниканський переворот Іммануїла Канта полягає в тому

Коперниканський переворот Іммануїла Канта полягає в тому, що, подібно до Коперника з його переворотом геоцентричної системи світу до геліоцентричної, він змінює напрям творення і пізнання з об’єктивної (де людина – лише спостерігач мінливого світу) на іншу – субьективну, де кожен індивідуум здатен осягати Істину такою, якою вона є для нього, не зводячи при цьому Істину в якийсь незмінний абсолют, а навпаки, стверджуючи, що Істина є істиною для того, чиїми почуттями вона сприймається.

Наша система світу побудована на тому, що споглядання навколишнього простору і часу розглядається крізь призму наших почуттів і розумінь, і від того є саме такими, якими є. Інакше, припускає Кант, було б зовсім не так, якби почуття людські повинні були б осягати предмети так, як вони суть самі по собі.

Оскільки ще математики древності засумнівалися в тому, наскільки вірні їх розробки і наскільки вони в праві стверджувати, що простір є саме таким, яким вони його описують, – адже простір лише віддзеркалення сприйнятого і форма нашої власної здатності почуттєвого уявлення. Однак простір апріорі ми знаходимо в собі, і утримуємо в собі підстави для можливості всіх зовнішніх явищ.

Кант же стверджує, що трактує не ідеалізм, де існують тільки мислячі істоти і буття в їхній свідомості їх, адже це означало б, що уявлення про простір в нашій чуттєвості відповідає об'єктам.

Кант не розділяв безмежної віри в сили людського розуму, називаючи цю віру догматизмом. Кант, за його словами, зробив Коперниканський переворот у філософії, тим, що першим вказав, що для обгрунтування можливості знання слід визнати, що не наші пізнавальні здібності повинні погоджуватися з світом, а світ повинен узгоджуватися з нашими здібностями, щоб взагалі могло відбутися пізнання. Інакше кажучи, наша свідомість не просто пасивно осягає світ як він є насправді (догматизм), якби це можна було довести й обгрунтувати. Але скоріше, навпаки, світ погоджується з можливостями нашого пізнання, а саме: свідомість є активним учасником становлення самого світу, даного нам у досвіді.

Розум не черпає закони і природи, а наказує їй ці закони. Закони природи суть закони пізнавання людського розуму. Зсув Кантом центру ваги з пізнання зовнішнього світу на пізнання апріорних форм розуму і є Коперниканським переворотом у філософії.

Висловлюючи ідею про принципову непізнаваність "речей в собі", Кант робить висновок про те, що кожен індивід говорить не від імені істини, а тільки від свого лиця. Не існує кінцевої вичерпної істини, існує комплекс уявлень про неї, і саме тому, люди повинні «знизити тон», виражатися більш коректно.

По суті така теза є онотологичним виправданням інтелектуальної свободи, так само як і всіх інших вимірів свободи. Бо якщо ми говоримо про неминучість плюралізму уявлень про навколишній світ, ми фактично захищаємо право кожного індивіда на вираження своєї думки, право бути вільним там, де це не утискає свободу інших людей.

Мета роботи розкривається у відповіді на питання до суті перевороту Канта як Коперніканського, чи то як анти-Коперніканскього. Розглядаючи трансцендентального суб’єкта як діючу, постійно спостерігаючу і познающу частину світу, він не штовхається назад у центр Всесвіту, а навпаки, змушений діяти по його законам. Суб'єкт перебуває в процесі обертання, а не є статичним центром останнього, і тому змушений діяти з цієї позиції включеності. Саме така інтерпретація філософської діяльності Канта зближує його з Коперником.

Дата добавления: 2015-07-25