Арабські цінності

Ми вже знаємо, що національний характер, ментальність, культура народу формується під впливом декількох взаємозумовлених чинників. Суттєвими серед них є географічне розташування та історія народу.

З моменту зародження як нації, в основі якої, ще раз наголосимо, - офіційна ісламська релігія, араби бачили перед собою безкрайні пустелі та вели кочове й розбійне життя. Війна була природним станом для них, а смерть на війні – почесною. Вони ніколи не вважали життя, особливо своїх ворогів, цінністю. В результаті війн та захоплення значних територій – Аравійський півострів, Ірак, Іран, Середня Азія, Сирія, Палестина, Єгипет, Північна Африка та ін. – на початку УІІ ст. була створена потужна держава – Арабський Халіфат. Період існування цієї держави (до ІХ ст.) називають Золотим віком ісламу. Арабська мова і Коран були найголовнішими чинниками єдності Арабського Халіфату.

Перемоги у війнах разом з фактором низької культури та освіченості з більшості арабів створювали справжніх загарбників, які знищували все на своєму шляху, не розуміючи, що вони роблять. Прикладом є спалена ними святиня античності в Єгипті – Олександрійська бібліотека. Ті книжки або повторювали те, що є в Корані, або ж містили протилежні ідеї, тому їх треба знищити.

На думку дослідників, араби і дотепер зберігають упевненість в тому, що вони є найкращими серед інших народів, хоча і ретельно приховують цей комплекс. Більше того, домінантою арабської ментальності є думка про те, що вони є володарями особливої елітної культури, яку треба утвердити шляхом відновлення халіфату та поширення його влади на землі «невірних» (Шагаль, с. 42). Араби живуть ностальгією за втраченою колись владою та могутністю. Через те їхня логіка сприйняття світу – це пошук аналогів у минулому, а не в сьогоденні.

Іслам наклав суттєвий відбиток на національний характер арабів. Для них це не тільки і не стільки зібрання релігійних догм (що можна, а чого не можна робити), а спосіб життя, світогляд в цілому. Жорстокість арабського правосуддя, яка шокує європейців, також зумовлюється релігійною позицією – необхідністю вести безкомпромісну боротьбу за утвердження ісламу. Європейці у більшості своїй будують життя на засадах раціоналізму, здорового глузду і логіки. Араби – на вірі в Аллаха.

В.Е.Шагаль, який глибоко вивчав арабський світ і культуру, так характеризує особливості сучасної арабської ментальності:

… араб хоча і хизується своєю природженою гордістю, свідомість його принижена. По-перше, вона придушена історичною пам’яттю, яка пов’язана з принизливим колоніалізмом, трьохсотрічним підкорянням туркам, англійцям та французам. По-друге, свідомість араба пригнічена з раннього дитинства, оскільки він бачить, що його мати є пригніченою істотою (у мусульман чоловіки мають право верховенства над жінками – В.М.). Звідси притаманне арабській національній свідомості відчуття власної недолугості та другосортності … здатності тільки засвоювати – це особливо відбилося на арабській культурі та літературі … По-третє, свідомість араба пригнічена розумінням відставання Сходу від Заходу. Уразливість породжує, з одного боку, преклоніння перед могутністю Заходу, а з іншого, - неприязнь, що перетворюється в ненависть, яка приймає крайні форми вираження. Тут буде слушним згадати дослідження німецького вченого Лео Фробеніуса (1873-1938), який оцінював культури Заходу та Сходу як полярні типи. Східним культурам властива нерухливість, ідея долі, європейським – динамічність, ідея особистості та свободи (Шагаль, с. 46).

Проте після Другої світової війни й особливо зараз, на початку нового тисячоліття, ісламський фундаменталізм та арабський націоналізм заявляють про себе з новою силою. Зокрема, радикальний мусульманський фундаменталізм утверджує себе шляхом терактів, партизанських війн як форми помсти Заходу та Америці за багаторічне приниження та намагання нав’язати їм свою ідеологію та політику. Кульмінацією міжнародного ісламського тероризму стає день 11 вересня 2011 року, коли під час атак літаків Аль-Каїди та вибуху двох гігантських веж торгівельного центру в Нью-Йорку загинули майже три тисячі людей. Після цього США оголошують війну Іраку, і жахливі хвилі терактів тільки поширюються по світу: страждають громадяни Індонезії, Великобританії, Індії, Ізраїля, Шрі-Ланки, Норвегії і т.д. Від терактів страждає і Росія (2002 р. – «Норд-Ост», захоплення театру; березень 2010 р. – вибухи в Московському метро, січень 2011р. – вибухи аеропорту «Домодєдово» та ін.), що головним чином пов’язують з війною в Чечні.

Світ приголомшений не тільки тим, що від терактів постійно гинуть невинні мирні люди, а й тим, яким чином здійснюються подібні речі. Майже в кожному випадку теракти скоюють смертники-камікадзе. Європейський світогляд збагнути цього просто не в силах.

Але для ісламістів загинути у боротьбі з віру з невірними – велика честь і прямий шлях до раю. Мусульманська релігія є надособистісною за суттю: найголовніша цінність не людина, а духовність, яка розуміється як служіння ісламу. Вся система освіти і виховання концентрується навколо цього. Арабський вчений Мухаммад Кутб наголошує: «В мусульманській системі освіти підручники мають бути написані таким чином,щоби вони відбивали в першу чергу мусульманську точку зору, навіть у тому випадку, коли вони висвітлюють «найсучасніші теорії та відкриття» (цит. за: Шагаль, с. 49).

Відомий французький філософ і етнолог Леві-Строс з властивою йому іронією так пояснює неспокійне ставлення мусульман до інших релігій:

… іслам певною мірою базується не стільки на істинах цілком наявних та об’єктивних, скільки на своїй нездатності встановити, налагодити контакти з рештою, оточуючим світом його світом. Мусульмани не можуть терпимо ставитись до існування чогось або когось, що є відмінним від них, і визнати, що воно, це «не мусульманське», має право на рівне з ними існування. Єдиний спосіб, який, на думку мусульман, може якось захистити їх самих від виявлення будь-яких сумнівів та відчуття приниженості, - це «негативне ставлення» до тих, кого вони вважають «чужинцями», «не своїми», розглядаючи при цьому «негативне ставлення» як свого роду визнання існування іншої віри та іншого, відмінного від ісламу способу життя. Істина полягає як раз в тому, що просто сам факт неминучості контакту з людьми, які не є мусульманами, дуже засмучує мусульман (Леви-Стросс Клод. Первобытное мышление. – М., 1994, с. 278).

Тут переважно йдеться все ж таки про ісламський фундаменталізм, а не про усіх мусульман, більшість з яких – інші. Несправедливість сучасних реалій полягає в тому, що решта мусульман змушена відчувати себе без вини винними і що на них часто дивляться з підозрою як на потенційну загрозу суспільству. Я це побачив в Америці на прикладі студентів арабського походження і зрозумів, як же непросто бути мусульманином або мати арабську зовнішність в іншій країні. Мені розказували також і про те, що відразу після теракту 11 вересня багатьох арабів просто ховали, щоб врятувати від розлючених горем американців.

Для слідування принципам коректності у міжкультурній комунікації та взагалі принципам людяності, лояльності та максимальної поваги до інших націй і релігій завжди варто дізнатись якомога більше про позитивні риси «чужинців», про те, чого і нам можна і треба повчитись у них.

Серед мусульманських цінностей і настанов, яких вони намагаються дотримуватись у будь-яких ситуаціях, перш за все відзначимо підкреслено шанобливе ставлення до старших. Часто уживане у нас словосполучення «старечий маразм» (рос. старческий маразм) ви не почуєте серед арабів та їм воно буде і не дуже зрозумілим. Араби навпаки вважають, що чим старше людина, тим вона мудріша. Це закон життя. Ради, зібрання старійшин – звична справа в арабському соціальному житті.

Відповідно араби з великою повагою ставляться до батьків і страшенно засуджують звичку американців і європейців здавати своїх рідних батьків у різні там інтернати, будинки для пристарілих, якими б гарними та зручними для старих людей і не були ці заклади.

Кожен, хто хоч раз побував в арабській країні і взагалі на Сході, мав переконатися в дивовижній гостинності цих людей. Східна гостинність не має меж, але ж це зовсім не означає, що вони вас особисто так сильно люблять. Вони люблять приймати гостей. Це їхній ціннісний обов’язок. І плутати це з любов’ю та приязню не треба. В одному з кінофільмів про війну в Афганістані був шокуючий епізод про те, як нашого солдата, що випадково опинився в гірському аулі, спочатку гостинно прийняли і нагодували, а вже після того, як він вийшов з оселі, – застрелили. От вам і східний етикет.

Заради справедливості треба наголосити на тому, що поняття справжньої арабської дружби містить високі моральні принципи. Дружба для мусульман має бути безкорисною, щирою і не мати на увазі пошук «необхідних» людей, з якими корисно мати дружні стосунки. Спілкування з друзями – насолода і задоволення, а допомога другові – святий обов’язок. Араби настільки впевнені в тому, що свій вільний час треба присвячувати спілкуванню з друзями, частим зустрічам, що в їхній мові повністю відсутній будь-який аналог, який би передавав поняття (концепт) ПРИВАТНІСТЬ/PRIVACY в значенні ‘приватне життя’, ‘перебування на самоті’, ‘не втручання в особистісні справи’ та под., що, як було зазначено, українською та іншими слов’янськими мовами передається теж лише частково.

Араби вважають за потрібне висловити свою підтримку і готовність допомогти не тільки власне друзям. Просто арабський етикет вимагає, щоби на прохання було надано позитивну відповідь, навіть якщо усім зрозуміло, що ніякої реальної допомоги очікувати не можна. Європейці губляться в таких тонкощах. Проте нам корисно пам’ятати про те, що арабське «так» - це не завжди тверда обіцянка. Не дарма вони часто додають: ін-шаллах (якщо Аллаху буде угодно).

Скромність і ввічливість також є національними арабськими рисами. Інколи в це важко повірити, коли бачиш і чуєш, як вони галасливо і занадто емоційно спілкуються між собою. Але це вже їхній темперамент: гарячий і часом безпосередньо-відвертий.

Арабська модель ціннісних орієнтирів викладена в окремому розділі книжки згадуваного вже вище російського арабіста В.Е.Шагаля. Дуже стисло ця модель виглядає так:

- людська гідність, честь і репутація – найвищі критерії життя: важливо, щоби людина завжди поводила себе таким чином, щоби про неї у інших складалося тільки гарна думка;

- для арабів вірність родині та її традиціям за будь-яких обставин завжди вважається пріоритетом, лише після беруться до уваги особистісні інтереси;

- сімейний фон, походження, приналежність до певного клану, роду є чинниками, які першочергово визначають суспільний статус людини; індивідуальні якості людини при такому підході відсуваються на другий план;

- арабська модель взаємовідносин держави, суспільства та особистості має в якості відправної точки – спільність, громаду, що протистоїть західній цивілізації;

- ціннісні погляди, що продиктовані арабським релігійним кодексом, передбачають, що кожен вірить в Бога та визнає його могутність: людина не може відігравати провідну роль, треба вірити в долю, оскільки на все воля Аллаха;

- релігія не може бути відділена від держави, і уряд зобов’язаний сприяти, щоби основи релігії викладались як навчальний предмет з метою прищеплення набожності з дитинства;

- араби вважають себе цілісною нацією, єдиною родиною, незважаючи на численні відмінності, які є між країнами арабського світу;

- себе вони оцінюють як людяну, щиру, шляхетну та цілком лояльну націю і вважають, що їх часто невірно розуміють інші народи, а сліпе слідування західним традиціям підриває їхні суспільні та релігійні цінності (Шагаль, с. 64-66).

Перелік арабських чеснот можна продовжувати, і вони, як бачимо, аж ніяк не співвідносяться з жорстокістю терорів, які пов’язуються в першу чергу з ісламським фундаменталізмом. Як б там не було, а мусульманська нація в принципі єдина. І тут постає питання: наскільки можливим є співіснування мусульман з представниками інших культур? І не просто співіснування, а тісна взаємодія, в основі якої буде справжня співдружність, повага і порозуміння?

Інколи на це питання, на жаль, позитивної відповіді не дають. Наприклад, американський дослідник Петер Гамер, який пропрацював у Саудівській Аравії двадцять років, на запитання «Чи може хороший мусульманин бути хорошим американцем» дав таку розгорнуту відповідь:

Теологічно – ні … З причини вірності Аллаху, Місячному Богові, Аравії.

Релігійно – ні … Оскільки ніякі релігії, за винятком ісламу, не визнаються його Аллахом (Коран, 2:256).

Географічно – ні, оскільки його вірність повернута до Мекки, до якої він звертається п’ять разів на день.

Соціально – ні … Оскільки його вірність ісламу забороняє йому заводити друзів серед християн та іудеїв.

Політично – ні … Оскільки він повинен підкорятися муллам (духовним лідерам), які вчать знищенню Ізраїлю та руйнуванню Америки – Великої Держави.

В колі сім’ї – ні… Оскільки він повинен одружитися на чотирьох жінках и биттям виганяти зло зі своїх дружин, коли вони не догоджають йому (Коран 4:34).

Інтелектуально – ні. Оскільки він не може прийняти Конституцію Сполучених Штатів Америки, оскільки вона заснована на Біблійних принципах, і він переконаний, що Біблія розбещує.

Філософські – ні… Оскільки Іслам, Мухамед і Коран не припускають свободи релігії і слова. Демократія та Іслам не можуть співіснувати. Кожний мусульманський уряд є або диктаторським, або автократичним.

Духовно – ні… Оскільки, коли ми заявляємо: єдина нація під Богом, - ми маємо на увазі, що християнський Бог є люблячим та милосердним, тоді як Аллах ніколи не визначається як Отець Всевишній або Небісний, і ніколи він не називається люблячим у Корані…

Через те вони вочевидь не можуть бути хорошими мусульманами і хорошими американцями водночас. (??????)

Залишимо без коментарів чрезмірну, на наший погляд, ортодоксальність зазначених висновків американського автора. Його теж иожна зрозуміти. Проте, якими б міцними не були мусульманські традиції, життя поступово змінює і арабський світ. Можливо, високі арабські цінності, включаючи безкорисну дружбу, також вже піддаються девальвації під натиском суворих реалій бізнесових контактів. Сучасні араби, особливо молодь, так чи інакше починають розуміти практичну необхідність хоча б часткового прийняття іншого, західноєвропейського способу життя. Соціальні психологи інколи відзначають навіть ефект «роздвоєння особистості», що супроводжує такі зміни. Арабський вчений Левон Меликян записав думку одного зі своїх студентів про життя в арабській країні:

У той самий час я особисто являю собою декілька різних людей. Водночас я і прогресивна людина, і реакціонер, щасливий і нещасний, стійкий прихильник релігії і у той самий час невіруючий, консерватор і ліберал, я людина, яка дивиться вперед і назад одночасно (Melikian Levon H. The Model Personality of Saudi College Students. A Study in National Character in Philological Dimensions of Near Eastern Studies. Princeton: The Darwin Press, 1977. P. 172).

На противагу діям радикального ісламського фундаменталізму, арабський світ почав показувати себе з іншого боку. Арабський світ бунтує «знизу», намагаючись покінчити з багаторічною диктатурою та встановити демократію в своїх країнах. Йдеться про період 2010-2011 рр., який називають Панарабською революцією, або Арабською весною. Днем початку арабської революції вважається 17 грудня 2010 року, коли туніський торговець овочами Мохамед Буазизи здійснив самоспалення. Далі заради боротьби з корупцією, бідністю, безробіттям, авторитарними режимами масові хвилі протестів, повстань охоплюють Єгипет, Алжир, Йорданію, Ємен, Сирію, Бахрейн і Лівію, Ліван, Сомалі, інші арабські країни.

Неабияку роль в ланцюжку цих революцій зіграли глобалізаційні процеси, вплив ідеології демократизму США та країн Заходу, а також помітне зростання рівня освіченості арабів, які за останні 20-30 років масово почали одержувати освіту за межами своїх країн. Зробили свою справу і поборники рівних прав між чоловіками і жінками: мусульманські жінки потроху почали знімати з себе паранджу в прямому та переносному сенсі цього слова. Останнє означає поступове залучення мусульманських жінок до освіти, роботи, суспільного життя в цілому. Хоча, думається, що наївно очікувати того, що ставлення до жінок з боку арабських чоловіків має змінитися радикально. І чи треба це арабському світу і арабській культурі в цілому?

Не будемо торкатися цих доволі делікатних питань, а перейдемо до не менш цікавого аспекту, який дозволить дізнатися ще більше про національно-культурні особливості різних народів крізь призму їхніх мов та мовних картин світу.

Дата добавления: 2015-07-16