Українські цінності

Глибокі розвідки, присвячені визначенню українських національних цінностей, думається, ще попереду. Тільки після того, як Україна стала незалежною державою, українська гуманітарна наука дозволила собі таку розкіш, як вивчення українських чеснот й особливостей. Неабиякий внесок в цьому плані зроблено мовознавцями, зокрема В.В.Жайворонком, В.І.Кононенком, іншим відомим україністами, в працях яких знайдемо дуже багато цікавого про українські символи, приказки, звичаї, специфіку нашої ментальності тощо.

Ціннісна картина світу українців історично переплітається з російською та білоруською, що цілком природно. Не будемо вступати в дискусію з різними точками зору щодо «пальми першості» та взагалі національної «першості» когось у цій трійці східних слов’ян. Збоку це інколи нагадує такий собі «науковий (чи науковоподібний?) шовінізм». Миролюбство завжди було закладено у світогляді трьох народів, тож не варто тепер сучасних нащадків святої Київської Русі зштовхувати лобами, бо комусь це вигідно.

Час Київської Русі (приблизно ХІ-ХІІІ ст.) – традиційно найзручніший період діахронічного аналізу початку розвитку національної психології східних слов’ян, що згодом виокремляться в самостійні, але завжди тісно взаємопов’язані національні спільноти. Тож саме цим пояснюється органічна близькість, а багато в чому – спільність та єдність ціннісних уявлень українців, росіян і білорусів.

Дуже вдалу спробу діахронічного аналізу системи концептуальних домінант схід­нослов’янської мовної картини світу часів Київської Русі представила Г.В. Межжеріна. Вона, зокрема, встановила, що до них належать 32 лінгво­культурних концепти, організованих переважним чином на основі опозицій: вірність – невірність, праведність – неправедність, смиренність – несмиренність, милосердя – жорстокість, любов – ненависть, стриманість – запальність, доброзичливість – недоброзичливість, доброчинство – злочин­ство, повага – осуд, освіченість – неосвіченість, правдивість – неправди­вість, безкорисливість – корисливість, працелюбність – лінь, хоробрість – боягузтво. Крім них авторка виділяє ще чотири характерні для цієї культури домінанти: мудрість, мовчазність, людинолюбство, душевність [Приходько -Межжеріна 2006: 12].

Перелік цих концептів показує, в якому полі духовних цінностей жили наші предки, що є дуже цікавим. Крім того, це дає можливість «звірити координати» і зайвий раз переконатися в тому, що базові цінності наших предків ще живуть в нас, хоч і в дещо модифікованому вигляді. Базовими вони залишаються і завдяки тому, що в їх природі – віра в Бога та основні християнські принципи життя: ЛЮБОВ, МИЛОСЕРДЯ, БЕЗКОРИСЛИВІСТЬ, ПРАВДИВІСТЬ, МИРОЛЮБНІСТЬ, ПРАЦЕЛЮБНІСТЬ, ДОБРОЧИНСТВО ТА інші чесноти, що слугують ідеалом, до якого треба прагнути.

Найперший у зазначеній низці концепт ЛЮБОВ в українській мові має унікальне бінарне втілення: любов/кохання, де друге слово передє сферу природних глибоких інтимних переживань.

Порівняння ціннісних картин світу різних народів розкриває очі на світ і дає можливість по-іншому подивитись на власні цінності. Так, любов до праці – спільна християнська риса східних слов’ян: Всяка праця – божа справа; всякий труд – божье дело та под. Однак показово, що в «Словнику знаків української культури» В.В.Жайворонка «знаку» ПРАЦЯ немає, як немає його і в «Словнику українських символів» В.І.Кононенка. ПРАВДА як український символ є, а от ПРАЦІ немає. От в цьому і правда.

Ціннісні уявлення про працю, що для усіх людей є в принципі логічно тотожним поняттям, на концептуальному рівні є разючими. Для німців, які вважають чесну і наполегливу роботу важливим складником своєї національної культури, деякі наші приказки про роботу просто шокують: Робота дурня любить або рос. Работа не волк – в лес не убежит та под. Хоча в німецькому фольклорі все ж таки існує приказка, побудована за такою самою моделлю, але з іншим еталоном порівняння: Arbeit ist kein Hase, läuft nicht in den Wald / Робота не заєць – у ліс не втече.

Щодо німців, то їх трудоголіками (workaholіcs) в принципі не вважають, хоча до роботи вони ставляться дуже відповідально. Ви­робнича етика є для них двигуном поведінки, проте не таким, щоб працювати до смертельної втоми. Згадаймо з Некрасова: «Мы досмерти работаем, до полусмерти пьем…», що красномовно характеризує обидві риси нашої душі. Німці працюють так само, як інші народи. Репутацію ж працьовитої нації їм створюють старанність, організованість, якість, швидкість у виконанні роботи. Вони прагнуть швидше приступити до роботи роботи, щоб пізніше вже про неї не думати, тому що Nach getaner Arbeit ist gut ruhen / Після виконаної роботи добре відпочивається. Пор. рос.: Сделал дело – гуляй смело.

Аналіз етнокультурних розходжень у ставленні до концепту ПРАЦЯ пропонує В.І. Карасик. Його спостереження над етноспецифічним освоєнням концептів англ. work, нім. Arbeit і рос. труд засвідчують, що лінгво­культурна різниця зумовлюється не наявністю чи відсутністю в них певних значеннє­вих ознак, а їх комбінаторикою та частотністю. Так, старанність пов'язана в російській мові з розумовою працею, насамперед із навчанням, тоді як співвідносне англ. diligent не асоціюється тільки з навчанням і припускає постійні, а не разові зусилля.

У російсь­кій мовній свідомості засуджується халтурна, недбала робота: “ он халтурит ”, що означає “він не хоче робити якісно, а міг би”. В англійській культурі на перший план виходить ідея недотепної праці: засуджується дилетант тобто той, хто не вміє робити, а береться за роботу. Додамо, що поширеною англомовною оцінкою праці є поняття професіональної або непрофессіональної праці.

Англійське businesslike несе позитивну оцінку, у той час як російське деловой має амбівалентну оцінну конотацію, особливо в сучасному розмовному дискурсі (“ Де­ловой какой! ”). Негативна асоціація цього слова випливає з поведінки тієї людини, що ставить справу на перший план, а підтримку добрих відносин з людьми – на другий. Визнаючи важливість результату, носії російської культури приділяють велику увагу процесу і, особливо, мотивації праці. Росіянам добре відомі вислови: “От работы кони дохнут ”; “Работа наш друг, и мы ее не трогаем.

Усі ці моменти В.І. Карасик пояснює історично: ступінь зовнішнього при­мусу для трудової людини в Росії була дуже високою порівняно з іншими країнами. Саме тому для жителів Західної Європи істотними є утилітарні ознаки результативності праці (працюємо для себе і на себе), а для Росії – етичні ознаки поважного ставлення до праці та працюючої людини (не випадкові етимологічні асоціації “труд – страдание”, “работа – рабство”) [Карасик 1996: 10-11].

Оцінні конотації однакових предметів в різних культурах можуть бути не просто неоднаковими, а прямо протилежними, про що ми ще поговоримо пізніше. Тут один лише приклад: Образ Роксолани в Україні сприймається як образ націонльної героїні (пригадуєте фільм за участю Ольги Сумської?); в західному світі це ім’я асоціюється із жінкої аморальної поведінки.

Наявність в колі ментальних орієнтирів понять, які мають негативну оцінність, проте все одно посідають міцні місця в клітинах колективної національної свідомості, дали підстави вченим говорити про існування так званих «антиконцептів» (терміни майже одночасно і незалежно один від одного придумали С.Г.Воркачев (2007, с. 51, 53) та А.М.Приходько (2007, с. 109).

До “антиконцептів” в українській і російській картинах світу відносять такі актуальні для обох народів феномени, як туга, досада, хабар, хамство, підлість, чиновник, посміховище, дурень, виродок, стукач; СЕКСОТ, в американській – interference, oppress, sexism, violation, redneck; у німецькій – Chaos, Unpünktlichkeit, Mißhandlung, у французькій – сité, violence, chômage, fracture sociale. Однозначно негативними в більшості лінгвокультур є депресія, стрес, нетерпимість, а також різного роду фобії. 5.

Поняття рос. наплевательство, рос. та укр. пофігізм, які передаються цими та іншими розмовними і навіть брутальними словами,також можна вважати національно специфічним. І хоча використання плювків у якості семіотичного акту притаманне багатьом культурам, саме в російській та українській існує велика різноманітність позначень цього поняття. Так, байдужість можна висловити за допомогою висловів: „Плевать!”, „Наплевать” або «Начхати», «Мені начхати» та под. Одна з «порад» може звучати так: «Наплюй, розітри і забудь!»;у певному сенсі близький до англійського «Take it ease», але це скоріше – «Заспокойся».

«Антиконцепти» усвідомлюються і тоді, коли однакові поняття можуть мати позитивну або нейтральну оцінку в одній мовній культурі (укр. іноземець, рос. иностранец) і нега­тивну в іншій (брит. – foreigner), фр. les étrangers /non régularisés/, ісп. extranjero), як, утім, і бути концептуально незначущим у третій (нім. Ausländer). Це стосується, наприклад, концепту court - позитивного в американ­ській картині світу та негативного в українській: суд. СУД для нас – це ще й сором, тягинана з кимось «при всіх», а також – недовіра, здирництво та хабарство. Чи таке: донос вважається ганебним актом у нас, а його німецький аналог Anzeige і більш лиховісний варіант Denuntiation – цілком нормальним явищем у Ні­меччині. Американці, до речі, теж інколи вважають проявом патріотизму та громадянського обов’язку «настучати» на ккогось навіть за порушення правил дорожнього руху. Просто так, без особистісних на те мотивів, для підтримання порядку в державі. Чи можете ви уявити подібне у нас?

Те саме стосується й індивідуалізму, позитивно маркованого у британській, американській, французькій і німецький картинах світу, нега­тивно – у російській, українській, іспанській, де він асоціюється з егоїзмом, і доволі невиразно матеріалізується в німецькій (Приходько 2007, с. 109-110). Ми ще повернемось до індивідуалізму та колективізму, коли будемо говорити про міжкультурні комунікативні стилі (???????????????).

Цікавим для розгляду може бути такі близькі та зрозумілі для нас поняття, як ХАБАР або БЛАТ. Кажуть, що слово блат не має відповідників в інших мовах. Це не зовсім так. Це поняття добре знайоме в арабському світі, в якому найголовніші речі традиційно базуються на позитивних людських взаємовідносинах, японцям, китайцям націям з глибко колективістським ментальним ладом, усім вез винятку народам колишнього СРСР і навіть німцям, які метафорично називають вигідні та користолюбні особистісні стосунки «витамином В» (Vitamin B). В англомовних культурах, дійсно, немає прямого еквівалента слову блат, як і іншим «советизмам» (номенклатура, з-під прилавку, з-під поли; рос. бессознательный/несознательный (элемент) та ін.). Однак це не значить, що особистісні стосунки, знайомство з «потрібними людьми» зовсім не використовуються в суспільстві. Про це просто не прийнято говорити, оскільки це суперечить цінніним американським настановам про рівність всіх перед вибором, законом досягненням успіху в житті і т.д.

Наявність так званих «антиконцептів» зумовлюється також бінарною природою оцінки. Все пізнається та оцінюється тільки на фоні протиставлення: добре/погано. Не можна зрозуміти мир без війни, добро без лиха, щастя без горя, друга без ворога, рай без пекла і т.д. Як позитивно ціннісні концепти, так і «антиконцепти» можуть мати як універсальний характер (ЩАСТЯ, ЛЮБОВ, ПАТРІОТИЗМ, ХОРОБРІСТЬ та под.), так і бути специфічними або ж різнитися особливостями етнонаціональної інтерпретації однакових понять, в чому ми вже переконалися.

Нарешті звернемо увагу на таку особливість ціннісних орієнтирів, як їхню мінливість в часі. Картина світу – поняття динамічне як для окремої людини, так і для соціумів в цілому. Згадаймо, як нам уявлявся світ в дитинстві, коли «дерева були великими» і яким ми бачимо та розуміємо світ тепер.

Різкі зміни, аж до руйнування картини світу викликають революційні зрушення наукового та соціального характеру. Як приклади часів руйнування усталених картин світу суспільства наводять зміну геоцентризму на геліоцентризм (коли Сонце, а не Землю, як раніше, стали вважати центром нашої планетарної системи), наукові революції ХVII століття (геометризацію простору), соціальні революції (Французьку 1792 р., Російську 1917), крах ІІІ рейху, Китайську культурну революцію, трансформацію соціального устрою в СРСР („Перебудова”) тощо. Результати змін концептуальних картин світу знайшли відображення у зміні мовних картин світу, вони віддзеркалилися у текстах, які створює мовна особистість.

Мій колишній учень, нині відомий український мовознавець О.А.Семенюк, спеціально вивчав, як соціальні зміни відбиваються в мові. Зокрема, він виділив такі аспекти:

1. Привнесення іншокультурного компоненту до лінгвокультурного, ментального простору етносу шляхом активного, не завжди виправданого викорінення споконвічних лексичних одиниць, саме за допомогою яких рідна мова формує картину світу для народу-носія. Так, починаючи із кінця 80- х років, як результат демократизації життя, в українській, російській та інших східноєвропейських мовах фіксується динамічне збільшення кількості запозичених слів та виразів. Імпічмент, моніторинг, тендер, маркетинг, біт, компакт-диск, дайджест, факс, магістр, гамбургер та велика кількість інших одиниць змінює не тільки лексикон особистості, але й її світосприйняття та моделювання дійсності. Окрім того, запозичені слова замінюють звичні вже одиниці рідної мови: вистава – шоу, макіяж – мейк-ап, зустріч на вищому рівні – самміт тощо. Така активна заміна викликає певну негативну реакцію особистості і суспільства. Один із проявів такої реакції – гумористичні тексти (анекдоти, гуморески тощо):

Раз хвалився дід Павло перед Опанасом –

Збагатив свій лексикон я останнім часом.

Що я чув колись в селі, й що побутувало? –

“Хата”, “вила”, “льох”, “граблі”, “бараболя”, “сало”.

Старожитнє віджива, взяв я на замітку,

Бо нові тепер слова у широкім вжитку.

“Кілер”, “мер” і “екстрасенс” “мафія” і “вілла”,

Ще “корупція” і “секс” –

Слів силенна-сила.

Їх лічив би зо два дні, добрий чоловіче,

Та часу нема мені – баба в офіс кличе” (Л.Куліш-Зеньків. “Сусідська розмова”).

2. Трансформація шкали суспільних цінностей (орієнтирів), заміна ключових термінів. Так, в суспільному дискурсі одні ключові слова замінили інші: соціалізм поступився місцем демократії, планове господарство – ринку та ін.Така зміна знайшла відображення в текстах: рос. “Выражение “поменять шило на мыло” теперь называется “бартерной сделкой” (“Заметки на полях шляпы”. (Н.Богословский); укр. “Вчора іменувався спекулянт. Сьогодні – бізнесмен. Учора називалося “ махнуть не глядя ”. Сьогодні – “ обміняти по бартеру ”. Вчора був звичайний шулер. Сьогодня – брокер ” (“Ми є такі”. Є.Дудар).

3. Зміна закликів. У російських мовознавців навіть є термін „Лозунговая картина мира”, його застосував Юрій Левін. Як відзначає цей дослідник, немає значення, чи закликає лозунг („Миру – мир!”) чи констатує („Комунізм переможе!”): кожен з них є замовлянням, виконує певну магічну функцію. Крім того, вони активно формують своєрідну модель світу, „універсум закликів” [Левин 1998:542].

У період суспільних трансформацій, або в період активних соціальних перетворень, система закликів може досить швидко змінюватися, а «старі» заклики стають об’єктами пародії. Таке явище має місце в пострадянському, зокрема українському та російському суспільствах. Наприклад: рос. “ Учение Фрейда живет и побеждает! ” (“Мои призывы”. М.Мишин).

На зміну старим закликам приходять нові, які утворюються за старою моделлю. Наприклад: рос. “ Думай о будущем!”; укр. “ Мир та злагоду у кожний дім!” тощо. Крім того, в сучасному суспільстві у свідомості особистості заклики ідеологічної пропаганди замінюються слоганами комерційної реклами, які переорієнтовують особистість на діяльність у прагматичній сфері, акцентують увагу на матеріально-побутових цінностях, активують нові концепти. Наприклад: “ Аркада” – це твій банк!”; “Купуй українське!”, „Спілкуйся вільно, живи мобільно!”, „Не гальмуй, снікерсуй!” тощо.

4. Зміни в назвах об¢єктів матеріального та нематеріального світу. Найбільш помітними в цьому аспекті є перейменування та повернення історичних назв, наприклад: Ленінград – Санкт-Петербург, Новосибірськ – Єкатеринбург, Ворошиловград – Луганськ, Жданов – Маріуполь тощо (Семенюк, Паращук с. 138-139).

Молоде покоління вже зовсім не відчуває ніякого концептуально-мовного дискомфорту і абсолютно спокійно живе в оточенні супермаркетів, бутіків, сервіс-центрів, фітнес-клубів та под. Середнє і старше покоління до цього вже теж потроху звикає. Діватись нікуди.

Особлива сфера «інноваційного словомислення» - світ комп’ютера та інтернету, в якому тепер опиняються змалку:

Для малого Тінеджер найбільший авторитет. Він йому скидає на мило різні меседжі, вчить користуватися аською для зв’язку. Малий вже сидить у чатах, кнюпає на клаві як заправський юзер, а часом трапиться якийсь глюк, звертається до нього, а не до мене … Я хотів би цю дружбу засейвити…

(Л.Костенко. Записки українського самашедшего)

Сучасна українська ціннісна картина світу вже не мислиться без таких важливих для нації надбань, як незалежність, демократія, Помаранчева революція, європейський вектор розвитку, національна гідність і т.д. Ціннісні орієнтири українців постуово перетинаються із глобалізаційними процесами і, що більш важливо, - це відчуття єдності універсальних цінностей, якими тисячоліттями живе людство і які завжди слугують чинником взаємного людського порозуміння, незалежно від расової, національної або етнічної приналежності.

Найголовніші моральні принципи добра, взаємної поваги, милосердя, праведності, честі, гідності та інші майже однаково прописані в усіх світових релігіях, незважаючи на те, що світові релігії взаємно виключають одна одну для віруючих, а належність до різних релігій є одним з найсерйозніших міжкультурних перешкод в історії та сучасності.

До світових релігій відносяться християнство, буддизм та іслам (мусульманство). Після християнства, яке сповідує більше одного мільярда населення планети (включаючи усі три його гілки: православ’я, католицизм та протестантизм), другою за кількістю віруючих є іслам, який сповідує близько 900 мільйонів людей. Майже у 30-ти країнах Азії та Африки іслам проголошений офіційною релігією. Мусульмани проживають в Саудівській Аравії, Туреччині, Ірані, Афганістані, Пакистані, Бангладеш, інших країнах Південно-Східної Азії, а також в країнах Північної Африки: Алжирі, Марокко, Єгипті та ін.. Багато мусульман мешкає в Казахстані, окремих районах Росії. Висока народжуваність постійно збільшує мусульманське населення на планеті, яке, крім того, стрімко поширюється в США та західноєвропейських країнах.

Значна кількість мусульман на планеті, жвавий інтерес до специфіки їхньої культури, з якою вже безпосередньо мають можливість знайомитись українці завдяки туристичним поїздкам та діловим контактам, а також трагічні події в світі (війни в Афганістані, Іраку, в Палестині, розкол Югославії, теракти по всьому світу і т.д.), які так чи інакше пов’язуються з мусульманами, зобов’язують окремо зупинитись на питанні про арабські цінності у порівнянні з європейськими, що буде корисно.

Побіжно ми вже неодноразово говорили про особливості західних, східних та азійських культур. Цьому і надалі буде приділено значну увагу при викладенні наступних тем в книжці. В результаті у читача має скластися більш-менш цілісне уявлення про основні культурні типи, за якими поділяється людство.

Дата добавления: 2015-07-16