Російські цінності

Російські концепти і цінності – найпопулярніша тема лінгвокультурологів, етнологів, філософів, а також політологів і навіть економістів та бізнесменів останніх двадцяти років. Величезний бум до пояснення загадковості російської душі переживає зараз ніби друге життя після філософських та теософських роздумів Сергія Булгакова, Володимира Соловйова, Миколи Бердяєва, Павла Флоренського та інших знаних російських мислителів.

Сучасний етап дослідження «російської душі» відзначається більшою увагою до порівняння російських базових концептів і цінностей з іншими національними культурами. Саме на фоні інших мов і культур, фольклорної та писемної спадщини відзначають такі риси російського національного характеру, як тенденція до крайнощів („все або нічого”), емоційність, почуття непередбачуваності життя й недостатністб його сприйняття, схильність до моралізаторства, практичний ідеалізм (пріоритет „неба” над „землею”), схильність до пасивності та фаталізму та под.

Ці особливості знаходять відображення в мові. А. Вежбицька, інші дослідники доводять унікальність ціннісних концептів росіян та неможливість передачі їх в інших мовах. До найголовніших відносять, зокрема такі, як ДУША, УДАЛЬ, ВОЛЯ, СУДЬБА. Саме ці поняття особливо виразно окреслені в російській мовній картині світу, що свідчить про те,що вони є найбільш значущими для російської національної ментальності.

Аналізові слова та поняття душа привчено величезну літературу. Те саме стосується й інших концептів. Тому дуже стисло зазначимо тільки, що для росіян ДУША – набагато більше, ніж релігійне поняття. Це спосіб осмислення світу. Якщо сприйняття чого-небудь не пройшло крізь душу, то росіяни такому сприйняттю довіряти просто не будуть. Не буде і розмова вважатися плідною, якщо це не душевна бесіда, і друг не друг, якщо він не душевний, і застілля не має сенсу, якщо воно не душевне і т.д. Українська дослідниця Марія Скаб з Чернівців довела, що для українського етносу ДУША є також особливим сакральним концептом і також має широкий спектр мовного втілення та посідає особливе місце в українській національній культурі. Епіграфом до одного з розділів своєї книжки про українську душу авторка взяла такі слова: «Душа… Красно як уміли думати наші предки: душевна розмова, душевний товариш, душевна людина, навіть бідність свою одягали у німб безтілесний: за душею – ні шеляга…» (Скаб М.В.Закономірності концептуалізації та мовної категоризації сакральної сфери. – Чернівці: Рута, 2008, с. 245).

Російський фаталізм відбиває слово судьба: 1. Події чийогось життя; 2. Таємнича сила, яка визначає подіє чийогось життя. Залежно від цих значень, слово судьба може мати два різних синонімічний ядра: 1) доля, участь, удел, жребий; 2) рок, фатум, фортуна. Поняття «русская рулетка», яке вже стало відомим усьому світу і яке не має еквівалентів в інших мовах, також тісно пов’язане з фортуною і «судьбою».

До унікальних російських станів душі відносять удаль. Поруч з цим може бути і російська тоска (хандра та ін.).Перехід від сердечной тоски до удали, разгулья удалого – постійна тема російського фольклору та літератури, і це також є проявом крайнощів російської душі. Існує розхожа думка, що російський концепт ТОСКА неможливо ані відчути, ані передати іншими мовами світу. Декілька слів про це. зокрема

Детальний аналіз трансляційних можливостей російського концепту тоска, зокрема, у французьку лінгвокультуру наводить О.В. Дімітрова. Виходячи з того, що він дійсно не має свого однозначного відповідника, вона доводить, що практика його перекодування зачіпає не власне понятійну базу, а емотивні начала, які актуа­лізуються в російській мові опосередкованим шляхом [Приходько -Димитрова 2001: 135]. В структурі російського концепту тоска мають місце такі конотації, як 'томління', 'смуток', 'сум', 'нудьга', 'зневіра', 'три­вога', 'туга за Батьківщиною', 'жаль про втрачене', 'прагнення до чогось, що поки не відбувається', 'туга за улюбленими, близькими людьми'. Для цих емо­тивних за своєю природою смислів можна знайти вербальну оболонку і у фран­цузькій мові, але ж лексикалізованого концепту (слова), здатного об'єднати у своїй семантиці всю змістову палітру російського концепту тоска, у французь­кій мові не існує. Не існує таких еквівалентів і в англійській, німецькій, іспан­ській та інших лінгвокультурах. Це ж стосується й української мови, оскільки семантично найбільш близький до нього український відповідник туга не може бути визнаним абсолютним еквівалентом.

Чи означає це, що носії інших культур не здатні зрозуміти зміст «російської тоски»? Вихід насправді таки: за­лежно від того, який зміст домінує у вихідному висловленні, перекладач підбирає найбільш виразний його еквівалент саме тому, що для кожного з емотивних проявів концепту тоска можна знайти французьку вербальну обо­лонку: ‘ томление’ → tourments, angoisse; ‘грусть’ → tristesse; ‘печаль’ → chag­rin; ‘скука’ → ennui, ‘уныние’ → abattement, tristesse, idées noires; ‘хандра’ → spleen, cafard; ‘тревога’ → anxiété, angoisse, inquiétude; ‘тоска по Родине’ → nostalgie, mal du pays; ‘сожаление об утраченом’ → regret de qch; ‘тоска по любимым, близким людям’ → s’ennuyer de qn. [Димитрова 2001: 104]. Очевидно, такий самий перекладацький механізм працює і в інших мовах.

Константними цінностями російської історії і ментальності, звичайно ж, є такі поняття, як правда та истина; долг та обязанность; свобода та воля; добро та благо та ін., що найчастіше описуються у таких лексичних парах, між компонентами яких існують ледве помітні для інших культур нюанси. Ми вже торкалися концептів ПРАВДА та ІСТИНА, які в інших культурах не мають подібного протиставлення. Звідси, правдоискательсво – також типова російська риса, що відбито творчістю Л.М.Толстого, Ф.М.Достоєвського, інших класиків російської літератури.

Так само іноземцям важко зрозуміти бінарність свободи і волі в східнослов’янських культурах. Поняття волі більшою мірою стосується внутрішньої свободи на рівні відчуттів (пор. в українській свідомості: відпустити серце на волю, відчути себе на волі та под.), а от свобода – це вже соціалізований чинник та спосіб життя людини в суспільстві.

Інтелігентність також відносять до констант російської культури та особливих цінностей російської ментальності. Колись, виступаючи перед аудиторією, відомий російський філолог Д.С.Лихачев зауважив, що поняття інтелігентності насправді важко передати. Це не синонім освіченості та якихось надзвичайних розумових здібностей. Це інше. Це особливе, м’яке і мудре, глибоке і проникливе ставлення до людей і життя. Він говорив і про те, що можна прикинутись п’яничкою, дурнем, нахабою, ким завгодно, але не можна прикинутись інтелігентом. Ніколи.

Дата добавления: 2015-07-16