Структура соціальної сфери: галузі та види діяльності

У вітчизняній фаховій літературі існують різноманітні трактування соціальної сфери. До 1990-х років вони ґрунтувалися переважно на марксистській теорії, відповідно до якої діяльність усього суспільства поділялася на дві сфери – виробничу та невиробничу згідно концепції поділу праці на продуктивну і непродуктивну. Відповідно, аналіз діяльності соціальної сфери здійснювався з позицій галузевого підходу. У радянській економічній статистиці до невиробничої сфери відносили побутові послуги, пасажирський транспорт, зв’язок (з обслуговування невиробничої діяльності), науку, культуру, освіту, охорону здоров’я, управління, діяльність громадських організацій. Функціонування невиробничої (а по суті соціальної) сфери засновувалася на перерозподілі створеного у виробничій сфері продукту за допомогою бюджетного механізму, тобто мало пасивний характер. Відповідно, основним джерелом фінансування соціальної сфери були бюджетні асигнування.

Необхідно розрізняти два аспекти функціонування соціальної сфери – власне соціальний та економічний. У сучасних умовах економічний аспект охоплює інфраструктуру соціальної сфери, яка обслуговує систему життєдіяльності суспільства, впливаючи на рівень життя населення та на розвиток галузей реальної економіки. Тобто економічний підхід до трактування соціальної сфери передбачає її визначення як сукупності галузей, підприємств, організацій, що задовольняють потреби людини та виражають спосіб і рівень життя населення, його добробут, споживання. Вона охоплює види діяльності, завданнями яких є покращання умов життєдіяльності суспільства – освіту, культуру, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, фізичну культуру, громадське харчування, комунальне обслуговування, транспорт, зв’язок.

Відповідно до цього підходу, фінансове забезпечення розвитку соціальної сфери представляє собою “вкладення в об’єкти соціальної сфери з метою отримання доходу та підвищення рівня і якості життя людей шляхом задоволення їх матеріальних, духовних або соціальних потреб”.

Залежно від функціонального призначення та характеру задоволення потреб населення доцільно виділяти дві складові соціальної сфери: соціально-культурну (або власне соціальну сферу) та соціально-побутову (рис. 1.1). Предметом вивчення курсу виступають винятково галузі соціально-культурної сфери.

Соціально-культурна сфера	Соціально-побутова сфера
Освіта та наукова діяльність	Житлово-комунальне господарство
Культура і мистецтво	Громадське харчування
Охорона здоров’я	Пасажирський транспорт
Фізична культура і спорт	Інформаційно-комунікаційні
Соціальний захист і забезпечення	технології

Рис. 1. Функціональна структура соціальної сфери

Якщо соціально-культурна сфера залежить від неринкового (суспільного) сектору економіки (хоча вона може базуватись як на комерційних, так і неприбуткових засадах діяльності), то функціонування соціально-побутової групи галузей здебільшого засновується на принципах комерційного розрахунку та має свої особливості, що пояснюються специфікою послуг, які повинні задовольняти потреби будь-якого члена суспільства та сприяти підвищенню життєвого рівня населення в цілому.

Державне фінансування суспільних послуг має здійснюватись у тих галузях соціальної сфери, розвиток яких потребує участі держави: освіта, охорона здоров’я, фізкультура та спорт, культура та мистецтво, соціальний захист та зайнятість. Решта галузей соціальної сфери можуть обходитися приватними інвестиціями, для розвитку соціальної інвестиційної діяльності в цих галузях достатньо інших, нефінансових варіантів державного регулювання: податкових пільг, юридичних методів, інформаційної підтримки.

Видатки на фінансове забезпечення соціальної сфери слід розглядати не як тягар “утримання” галузей соціальної сфери або вразливих категорій населення, а як соціальні інвестиції, тобто вкладення в людський розвиток, що матимуть корисний соціально-економічний ефект в майбутньому (нагромадження людського капіталу, соціальна безпека та політична стабільність у суспільстві). Іншими словами, видатки на розвиток соціальної сфери спрямовуються на посилення соціальної орієнтації економічної системи в цілому: стимулювання економічного зростання, справедливий розподіл суспільних благ, забезпечення високого рівня життя населення, забезпечення гарантованого мінімуму освіти та медичних послуг, соціального захисту та розвитку ринку праці, досягнення соціальної стабільності.

Галузі невиробничої сфери здійснюють функції із надання послуг фізичним і юридичним особам. До їх складу належать галузі соціальної інфраструктури та галузі соціальної сфери (табл. 1).

Таблиця 1

Дата добавления: 2015-07-16