В) Суб'єкт злочину

Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинений нею злочин, якщо вона: 1) є фізичною особою, тобто людиною; 2) є осудною; 3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину. Вони є обов'язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.

Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що субєктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. Визнання останніх суб'єктами кримінальної відповідальності не відповідає принципам кримінального права — особистої (індивідуальної) відповідальності особи за вчинений злочин та наявності вини. За злочинні діяння, цо мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає інша фізична особа, яка вчинила такі діяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративного чи ци­вільного права (застосування до установ, підприємств, організацій штрафних санкцій, заборона їхньої діяльності тощо).

Суб'єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предмети чи сили природи.

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто яка під час вчинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19). Неосудні особи позбавлені такої здатності і тому не можуть бути суб'єктами злочину. Згідно КК особи, які визнані судом обмежено осудними, підлягають кримінальшй відповідальності, тобто є суб'єктами злочину (ч. 1 ст. 20).Навіть у психічно здорової людини зазначена здатність свідомо­сті і волі виникає лише при досягнені певного віку. Саме тому КК встановлює конкретний вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи віком від 14 до 16 років можуть бути суб'єктом злочину лише у разі вчинення ними злочинів, що перелічені у ч. 2 ст. 22. Діти до 14 років не підлягають кримінальній відповідальності.

Так що стосується такої ознаки як фізична особа то слід зазначити що у кримінально-правовому значені фізична особа це- людина.Відповідно до чиного КК суб'єктом злочину можуть бути громадяни України, особи безгромадянства (апатріди) та іноземці Питання про кримінальну відповідальність дипло­матичних співробітників та інших громадян, які відповідно до між­народних угод і чинного законодавства не підлягають юрисдикції українського суду, розв'язуються дипломатичним шляхом.

Другою основною ознакою субєкта злочину є осудність.А в чинному КК в ст. 19 закріпленно, що осуд­ною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керува­ти ними. Таким чином, осудна особа- це фізична осо­ба, яка за віком і станом психічного здоров'я може усвідомлювати свої діяння (усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час вчинення злочину.

Осудність- це нормальний психічний стан особи (людини). Вона характеризується двома критеріями: юридичним і психологічним.

Юридичним критерієм осудності є факт вчинення злочину психічно здоровою особою, яка здатна в по­вній мірі усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку свого діяння та керувати своїми діями під час вчинення злочину.

Психологічний критерій характеризує стан психі­ки особи під час вчинення нею злочину. У свою чергу він характеризується двома ознаками: 1) можливістю повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (без­діяльності), тобто усвідомлювати як фактичну сторо­ну, так і суспільну небезпеку свого діяння; і 2) керува­ти своїми діями.

Необхідно зазначити що законодавець уперше закріпив поняття обмеженої осудності. До цьогочасу проблема обмеженої осудності мала переважно те­оретичний характер. Відповідно до закону (ст. 20 КК) обмежено осудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний роз­лад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Медичним критерієм є психічний розлад. На жаль, у законі не конкретизовані хоча б загальні ознаки ме­дичного критерію. Тому розкривати зміст цього крите­рію можна по-різному. До медичного критерію треба відносити хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади або психічні аномалії), суттє­вою ознакою яких є кількісне обмеження здатності ус­відомлювати свої дії та (або) керувати ними при якіс­ному збереженні критичної функції свідомості (напри­клад, епілепсія, олігофренія, психопатія, неврози).

Психологічний критерій виражається в нездатнос­ті особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездія­льність) та (або) керувати ними. У законі не передба­чено ступінь обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

В КК є таке поняття як неосудность і воно є протилежним стану осудності. Кримінально-правове поняття "неосудність" вказує на неможливість покладання на неосудного вини і, отже, притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК не підлягає криміна­льній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного за­хворювання, тимчасового розладу психічної діяль­ності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного хара­ктеру.

Законодавча формула неосудності складається з трьох критеріїв: юридичного, психологічного і медичного.

Юридичним критерієм неосудності є факт вчинення особою суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК, при наявності доказів скоєння його особою, стосов­но якої вирішується питання про неосудність.

Психологічний критерій неосудності, на відміну від такого ж критерію осудності та обмеженої осудно­сті, полягає у негативному змісті його інтелектуальної і вольової ознак.

Відповідно до закону (ст. 20 КК) обмемсепо осудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний роз­лад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Медичним критерієм є психічний розлад. На жаль, у законі не конкретизовані хоча б загальні ознаки ме­дичного критерію. Тому розкривати зміст цього крите­рію можна по-різному. До медичного критерію треба відносити хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади або психічні аномалії), суттє­вою ознакою яких є кількісне обмеження здатності ус­відомлювати свої дії та (або) керувати ними при якіс­ному збереженні критичної функції свідомості (напри­клад, епілепсія, олігофренія, психопатія, неврози).

Психологічний критерій виражається в нездатнос­ті особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездія­льність) та (або) керувати ними. У законі не передба­чено ступінь обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Медичний критерій неосудності характеризу­ється наявністю в особи, що вчинила передбачене КК суспільне небезпечне діяння, одного з різновидів розладу психічної діяльності. Роль медичного кри­терію неосудності - передбачити всі можливі кліні­чні форми хворобливих розладів психічної діяльнос­ті (психотичного рівня), що виключають можливість особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Такими розладами (ознаками) закон (ч. 2 ст. 19 КК) називає: а) хронічне психічне захворювання; б) тимча­совий розлад психічної діяльності; в) недоумство; ґ) інший хворобливий стан психіки.

Хронічним психічним захворюванням є довготри­вале захворювання психіки, що має тенденцію до на­ростання хворобливих явищ (наприклад, шизофренія, прогресивний параліч, епілепсія, маніакально-депресивний психоз). У деяких випадках захворюван­ня може протікати у виді окремих приступів, але при припиненні цих приступів, стійкий психічний дефект зберігається.

До тимчасових розладів психічної діяльності психіатри відносять різноманітні форми порушення психічної діяльності, що можуть продовжуватися пев­ний час і закінчуються повним видужанням (напри­клад, реактивні стани, патологічний афект, патологіч­не сп'яніння).

Медичний критерій неосудності характеризу­ється наявністю в особи, що вчинила передбачене КК суспільне небезпечне діяння, одного з різновидів розладу психічної діяльності. Роль медичного кри­терію неосудності - передбачити всі можливі кліні­чні форми хворобливих розладів психічної діяльнос­ті (психотичного рівня), що виключають можливість особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Такими розладами (ознаками) закон (ч. 2 ст. 19 КК) називає: а) хронічне психічне захворювання; б) тимча­совий розлад психічної діяльності; в) недоумство; ґ) інший хворобливий стан психіки.

Хронічним психічним захворюванням є довготри­вале захворювання психіки, що має тенденцію до на­ростання хворобливих явищ (наприклад, шизофренія, прогресивний параліч, епілепсія, маніакально-депресивний психоз). У деяких випадках захворюван­ня може протікати у виді окремих приступів, але при припиненні цих приступів, стійкий психічний дефект зберігається.

До тимчасових розладів психічної діяльності психіатри відносять різноманітні форми порушення психічної діяльності, що можуть продовжуватися пев­ний час і закінчуються повним видужанням (напри­клад, реактивні стани, патологічний афект, патологіч­не сп'яніння).

Ще однією ознакою субєкта є вік з якого настає кримінальна відповідальність. За загальним правилом Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинен­ня злочину виповнилося шістнадцять років.Але особи, що вчинили злочини у віці під чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивс­тво (статті 115-117),умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121), зґвалтування (стаття 152), насильницьке за­доволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), кра­діжку (стаття 185), грабіж (статті 186, розбій (стаття 187), хуліганство (стаття 296).та інші злочини які передбаченні ст.22 КК. Досягнення встановленого КК України віку - одна із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 18). Встановлення мінімальної кале­ндарної вікової межі для кримінальної відповідальності має бути соціальне та кримі­нологічне обґрунтованим. При цьому враховується ряд факторів: ступінь фізичного іпсихічного розвитку, соціально-психологічні собливості (інтелектуальні, вольові,емоційні) людини, рівень її соціалізації як особи, що визначають здатність даного суб'єкта під час вчинення діяння усвідомлювати його фактичний характер і суспільну небезпечність. Кримінальне раво окреслює таку мінімальну вікову межу, з якою пов'язана здат­ність суб'єкта забороненого кримінальним законом діяння до несення кримінальної відповідальності, будучи однією з передумов інкримінування його у вину. Береться до уваги типова психофізіологічна характеристика неповнолітніх з врахуванням даних ряду наук, зокрема фізіології, педагогіки, загальної та вікової психології.

В п. 4.1. Мінімальних стандартних правил ООН стосовно відправлення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінських правил") відмічається, що нижня межа віку криміна­льної відповідальності "не повинна встановлюватись на надто низькому віковому рів­ні, враховуючи аспекти емоційної, духовної та інтелектуальної зрілості.

Отже, йдеться про здатність особи усвідомлювати соціальнозначущий характер своєї поведінки (інтелектуальний аспект) та приймати соціально значимі рішення (во­льовий аспект), що набувається з досягненням певного віку. Досягнення встановле­ного законом віку кримінальної відповідальності має виходити також з наявності у особи здатності належним чином приймати кримінальне покарання, щоб воно могло досягти своїх цілей. Мінімальна межа віку кримінальної відповідальності у різних країнах може суттє­во відрізнятись (скажімо 6 років - в Ірані, 13 років - у Франції, 5 років - в Шотландії),що залежить від ряду факторів, зокрема історичних і культурних особливостей.

Кримінальний кодекс України встановлює диференційовані вікові межі для при­тягнення особи до кримінальної відловідальності:загальна - 16 років (ч. 1 ст. 22) та більш низьку - 14 років за вчинення ряду злочинів, вичерпний перелік яких наведений у ч. 2 ст. 22.

Встановлення в КК віку кримінальної відповідальності (16 років, а в певних випадках 14 років) не означає, що кримінальний закон визнає неповнолітніх, які досягли віку кримінальної відповідальності, повністю соціально зрілими.

Неповнолітні, які до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна від­повідальність, вчинили суспільне небезпечні діяння, заборонені нормами Особли­вої частини КК, можуть бути піддані примусовим заходам виховного характеру (див.: п. 5 коментарю до ст. 97 КК).

Загальні ознаки суб'єкта злочину не згадуються в диспозиціяхнорм Особливої частини КК, оскільки є обов'язковими для всіхскладів злочинів. У ряді випадків закон передбачає відповідальність осіб, наділених, окрім загальних ознак суб'єкта, додатковими озна­ками, що характеризують відповідну особу як спеціального суб'єк­та злочину. Ці ознаки конкретного складу злочину або прямо на­звані в диспозиції відповідної норми КК, або визначаються шляхом тлумачення цієї чи інших норм КК. Інколи ознаки спеціального су­б'єкта вказані в окремій нормі (наприклад, поняття службової осо­би визначається у примітці до ст. 364).

Відсутність ознак спеціального суб'єкта, передбачених конкрет­ним складом злочину, виключає кримінальну відповідальність за цей злочин. В одних випадках така відповідальність не настає вза­галі, а в інших настає за іншими статтями КК.

За своїм змістом ознаки спеціального суб'єкта досить різнома­нітні. Їх можна об'єднати у три великі групи: 1) ознаки, що харак­теризують соціальну роль і правове становище суб'єкта; 2) фізичні властивості суб'єкта; 3) взаємовідносини суб'єкта з потерпілим.

Найбільш численною є перша група. Вона охоплює, зокрема, такі ознаки, як громадянство (громадянин України, особа без громадянства чи іноземець), професія, вид діяльності, характер викопуваної роботи (лікар, капітан судна тощо), участь у судовому процесі (свідок, потер» пілий, експерт, перекладач), судимість, /фугу групу становлять ознаки, що характеризують вік, стать, стан здоров'я і працездатність суб'єкта. До третьої групи ознак належать ті, що стосуються родинних відносин суб'єкта з потерпілим або іншими особами (батько, мати, інші родичі), службових (підлеглий, начальник) або інших відносин (особа, від якої потерпілий залежить матеріально, тощо).

Суб'єкт злочину — це конкретна особа, якій притаманні певнісоціальні властивості, їх сукупність утворює індивідуальний образлюдини, який охоплюється поняттям "особа, яка вчинила злочин"("особа злочинця"). З поняттям "особа злочинця" пов'язано багато положень КК. Вимога враховувати особу винного є одним із загаль­них засад призначення покарання (ст. 65). Окремі властивості особи, яка вчинила злочин, відображені у переліку обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання (ст. ст. 66, 67). Дані про осо­бу мають також юридичне значення для вирішення інших кримі­нально-правових питань (зокрема, питання про звільнення від кри­мінальної відповідальності). Проте на відміну від ознак суб'єкта зло­чину, інші дані про особу перебувають за межами складу злочину, а тому не можуть бути покладені в обгрунтування кримінальної відповідальності.

Дата добавления: 2015-07-16